Правовое регулирования право комунаьної собсвтенності

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права комунальної власності………..5

1.1  Поняття  права комунальної власності…………………………………………5

1.2. Історія виникнення  комунальної власності  в Україні………………………..7

РОЗДІЛ 2. Суб’єкти та об’єкти права комунальної власності……………….9

2.1. Об’єкти права комунальної  власності та їх види…………………………….9

2.2. Територіальна громада як суб’єкт права комунальної власності…………..16

РОЗДІЛ 3. Правове регулювання права комунальної власності: особливості, проблеми та шляхи їх вирішення…………………………….....23

3.1. Правовое регулювання права комунальної власності…………………….....23

 

ВИСНОВОК...........................................................................................................

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проблематика  правового регулювання права  комунальної власності в Україні  є однією з найбільш актуальних. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання економічної ролі комунальної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов комунальної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є найменш вивченими питаннями в правових дослідженнях.

Досі немає  чіткого визначення концепції права  комунальної власності України.

3 наближенням  до інформаційного суспільства  вага й значення права комунальної  власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об’єктивно  обумовлює поширення комунальної власності на інформаційну продукцію.

Теорія і  практика розвинутих країн свідчать про те, що об’єкти  державної  власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність.

До муніципальної  власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій  території (що визначається окремою  угодою між центральною і місцевою владою), значна частка доходів від  їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо. Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.

У даній роботі на основі аналізу норм чинного законодавства  та наукових праць провідних вітчизняних  та зарубіжних науковців-цивілістів висвітлюються як вже зазначені, так і інші, пов’язані  з ними питання правового регулювання права комунальної власності в України та його реалізації.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі регулювання питань права комунальної власності.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, що регулюють питання права комунальної власності.

Мета даної роботи – дослідит стан правового регулювання права комунальної власності в Україні, виявити проблемні питання та шляхи їх вирішення.

Завданнями даної роботи є:

• вивчити поняття та сутність права комунальної власності;
• вивчити природу об’єктів та суб’єктів права комунальної власності;
• проаналізувати історичний аспект та сучасний стан правового регулювання права комунальної власності в Україні.

Ст упінь  дослідження: актуальними при дослідженні проблем є роботи фахівців у сфері права комунальної власності, таких як: М.О. Баймуратов,             О.В. Батанов, Р.П. Безсмертний, В.Д. Бондаренко, Ю.О. Волошин, Н.П. Гаєва, О.В. Городецький, Р.А. Джабраілов, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, М.І. Корнієнко,               В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, М.В. Лінник, О.Г. Мучник, М.П. Орзіх,                  В.Ф. Погорілко, В.П. Рубцов, С.Є. Саханенко, О.Ф. Фрицький, А.О. Чемерис, О.П. Якубовський та ін.

Методи дослідження, які використані у даній роботі: історичний підхід, описовий, порівняльний.

Курсова робота скадається з 3-х розділів, 6-ти підрозділів, на  арк.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права комунальної  власності

 

1. Поняття права комунальної власності

 

Право власності  являє собою урегульовані законодавством суспільні відносини з володіння, користування та розпорядження майном. Право комунальної власності  не є виключенням.

Поняття "комунальна власність" використовується в об’єктивному та суб'єктивному значеннях.

В об'єктивному  розумінні право комунальної  власності являє собою сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють належність об'єктів матеріального  світу та об'єктів інтелектуальної  власності територіальним громадам міст, селищ, сіл. При цьому, слід мати на увазі, що Конституція та Законодавство України передбачають можливість об'єднання жителів декількох сіл в одну територіальну громаду. В цьому випадку суб'єктом права власності буде об'єднання декількох сіл. Повноваження власності в такій ситуації реалізує Рада, обрана жителями не одного села, а декількох сіл, об'єднаних в одну громаду.

В суб'єктивному  значенні право комунальної власності  являє собою можливості конкретних територіальних громад в межах одного законодавства здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші повноваження відносно належних їм об'єктів власності.

Термін "комунальна власність" можна вживати в  двох різних розуміннях: юридичному та економічному.

В юридичному –  він означає речове право, право особи на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами).

В економічному–вживається  як позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.

Згідно з  діючою Конституцією України комунальна власність є незалежною від інших  і рівноправною формою власності.

ЗУ "Про місцеве  самоврядування в Україні" від 21.05.97 (зі змінами та доповненнями) визначив комунальну власність як право територіальної громади самостійно володіти, ціленаправлено, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, яке належить їй, безпосередньо, а також через органи місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Історія  виникнення комунальної власності   в Україні

 

Якщо проводити  генезис минулого, то досліджувана форма публічної власності з’являється  на українських землях наприкінці ХІХ  ст. у період їх входження до складу двох імперій – Австро-Угорської та Російської.

Існування особливої  комунальної власності територіальних громад підтверджували й акти Української Центральної Ради та інших вищих органів державної влади періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.

З перемогою  радянської влади на більшій території України (1920-1921) комунальна власність, як і місцеве самоврядування, були скасовані, а сама власність передана у власність радянської держави.

У пострадянський період термін «комунальна власність» вперше з’явився в Законі України «Про власність», прийнятому Верховною Радою України 26 березня 1991 р. Відповідно до ст.31 цього закону, в Україні поряд із загальнодержавною власністю з’явилась і державна комунальна власність як власність окремих адміністративно – територіальних одиниць.

Фактично назва "державна комунальна власність" відображала нерозмежованість об’єктів державної і власне комунальної власності, яка існує, певною мірою й понині [5, с.25].

Суб’єктами  права державної комунальної  власності було визначено адміністративно- територіальні одиниці, в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Закон не визначив вичерпного переліку об’єктів права державної комунальної власності, а тільки зазначав, що таким може бути, крім переліченого у законі, й інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

На виконання  закону “Про власність” Кабінет Міністрів  України                     05 листопада 1991 р. ухвалив постанову “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно – територіальних одиниць (комунальною власністю)” [6].

Майно, яке перебувало на той час у загальнодержавній  власності, передавалось у  державну комунальну власність. Однак, воно передавалось областям, а вже області (в особі виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів), відповідно до п.3 даної постанови, розмежовували майно між власністю областей, міст Києва та Севастополя, міст обласного

підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Тобто, безпосередньо області визначали, яке майно відноситься до їхньої власності, а яке передавалось ними на нижчий рівень адміністративно-територіального поділу [7, с. 1].

Така політика держави у галузі формування комунальної  власності привела до того, що низові адміністративно-територіальні одиниці – села, селища і міста були поставлені у залежність від областей і фактично відповідала традиційній (номенклатурній) моделі місцевого самоврядування, що поступово складалась.

Конституція України 1996 р. уточнила форми власності в  державі: вона визнала  комунальну власність як самостійну і незалежну від держави форму публічної власності. Про це йдеться у ст. 41 Конституції. Відтак значною мірою втратив юридичну силу закон "Про власність". Регулювання відносин власності закріплене в Конституції України, яка визначила коло об’єктів і суб’єктів права власності (статті 13, 41, 142, 143), рівність усіх суб’єктів права власності (стаття 13), гарантії права власності й обов’язки власників (статті 13, 41) та встановила, що правовий режим власності має визначатися виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92) [7].

Отже, комунальна власність не входить до складу державної, є самостійним об’єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Суб’єкти та об’єкти права комунальної власності

 

2.1. Об’єкти права комунальної власності та їх види

 

Об’єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів,державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язкута інформації, враховуючи націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Встановлено, що в комунальній власності також  перебуває майно, передане увласність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Визначено: держава та її адміністративно-територіальніодиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації правадержавної власності.

Передача майна  здійснювалася міністерствами та відомствами України, органами, уповноваженими управляти державним майном. Встановлювалася процедурапередачі майна до комунальної власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя івласністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми.

Розмежування  майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування  івласністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети.

Передача майна  здійснювалась безоплатно. У процесі  формування комунальноївласності визначено  право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності.

Перелік об’єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Рухоме і  нерухоме майно, інші об'єкти права  комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища,міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключногоправа комунальної власності.