Правовое регулирования право комунаьної собсвтенності

значно звужує її сутність.

Так, І. Салій у своїх наукових працях пропонує називати «комунальною» власність значно більших адміністративно-територіальних утворень – регіонів, областей та їх адміністративних районів, агломерацій та округів, вважаючи, що територіальна громада повинна ставати повноправним суб’єктом соціально-економічних відносин на рівних з державою чи підприємствами, приватними включно [7, с.186].

В. Кравченко  визначає, що «місцеві Ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць є суб’єктами права комунальної власності. Таким чином, в Україні існує кілька видів комунальної власності. Це комунальна власність областей, міст, районів, районів у містах, сіл і селищ. Підприємства, що перебувають у комунальній власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, мають правовий статус державних комунальних підприємств» [8, с.291].

Ю. Чудновський  вважає, що «законодавча база в Україні щодо місцевого самоврядування не сприяє формуванню повноцінних територіальних громад – комун, які досі ще працюють за законами планово розподільчої господарської системи. В Україні передбачається процес муніципалізації, який створить економічно самодостатні та інфраструктурно

забезпечені територіальні  громади» [9, с.168].

Визначення  права комунальної власності міститься також в проекті Концепції комунальної власності в Україні та низці проектів законів про комунальну власність в Україні. Зокрема, в проекті Концепції наголошується, що територіальна громада має статус територіального колективу громадян України і є колективним власником засобів, об’єктів і майна комунальної власності. Звідси випливає, що за своєю економічною природою комунальна

власність є  колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ і об’єднання засобів, об’єктів і майна цієї власності, їх ставлення до них як до своїх [10, с.101].

Як зазначалось, комунальну власність слід розглядати як різновид публічної власності. Остання відрізняється своєю неподільністю і

завжди коллективна [11, с.25; 12, с.31]. Колективність ж передбачає рівний для всіх власників обсяг  прав на майно. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.10) визнає носіями права комунальної власності не тільки територіальну громаду, але і Раду, що є представницьким органом місцевого самоврядування. Саме сільські, селищні, міські ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього

імені та в їхніх інтересах  функції і повноваження місцевого  самоврядування, визначені Конституцією та законодавством України.

У науковій літературі майже загальноприйнятою стала характеристика комунальної власності як власності публічної або суспільної. Підтримуємо                К. Апанасенко, яка вважає, що право комунальної власності є видом публічної (суспільної) власності. З огляду на це, виділяють такі ознаки права комунальної власності як публічного (суспільного) виду власності:

1) суб’єкти комунальної власності (територіальні громади) є публічно-правовими утвореннями, що поєднують функції регулювання економічних процесів в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці з участю в господарському обігу;

2) спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту територіальною громадою як колективним суб’єктом [13, с.46; 14, с.85];

3) оскільки право комунальної  власності належить певній соціальній спільноті людей, кожен член суспільства по відношенню до комунальної власності виступає в різних правових якостях. З однієї сторони, він входить

до складу тих  соціальних спільнот, яким право власності  належить. В той же час члени суспільства по відношенню до цієї власності виступають як зобов’язані особи: вони не повинні посягати на цілісність комунальної власності [15, с.346–347]; 4) передача об’єктів з комунальної власності у державну, списання майна як особливі, детально регламентовані законодавством підстави припинення права комунальної власності характеризують публічну сутність комунальної форми власності;

5) призначення комунальної власності – задоволення потреб територіально відокремленої частини суспільства, а не приватних інтересів

окремих осіб;

6) законом не  допускається настання невигідних наслідків вчинення угод щодо рухомого і нерухомого майна комунальної форми власності, забороняється ослаблювати економічні основи місцевого самоврядування, зменшувати обсяг чи погіршувати умови надання послуг населенню (ч.7 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

7) характерною  для комунальної форми власності як публічного різновиду власності є така правомочність, як право управління;

8) визначальною ознакою публічної власності є публічний інтерес, тобто визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти, задоволення якого служить гарантією її існування та розвитку.

Інтереси територіальної громади з цієї точки зору є публічними інтересами, а право комунальної власності задовольняє публічний інтерес територіальної громади в матеріальному забезпеченні.

Отже, виходячи з аналізу наукових поглядів, можна зробити висновок, що комунальна власність виражає суспільні, економічні, політичні та територіальні інтереси.

Необхідно відзначити, що право комунальної власності, поміж Господарського кодексу України, який містить ряд статей (статті 24, 63, 78), присвячених суб’єктам права комунальної власності, комунальному сектору

економіки, знайшло  своє відображення і в ст.327 Цивільного кодексу України:

1) у комунальній  власності є майно, у тому  числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді;

2) управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Окрім національного  законодавства, право комунальної власності також регулює Європейська хартія місцевого самоврядування [16], ратифікована Законом України від 15.07.1997 р. за № 452/97.

Отже, розглядаючи  територіальну громаду суб’єктом права комунальної власності та господарювання, відзначається, що вони й досі не сформувалися як єдиний суб’єкт правовідносин, у тому числі і речових [17, с.114].

Територіальна громада як сукупність мешканців конкретного населеного пункту, у значній мірі пронизана апатією до вирішення господарських питань місцевого значення та неохоче бере участь у вирішенні питань містобудування й пов’язаних з цією сферою земельних питань, використовуючи форми безпосередньої демократії (референдуми, загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи) тощо.

Підсумовуючи  наведене, зазначимо, що територіальні громади в теорії права визначаються як суб’єкти права комунальної власності, яким притаманні такі риси:

а) багатокомунальної власності;

б) демографічні й територіальні ознаки суб’єкта;

в) за своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки привласнення її об’єктів здійснюється колективним суб’єктом – територіальною громадою;

г) комунальна власність характеризується зосередженням в руках її суб’єктів влади політичної в меншій мірі, ніж у суб’єктів державної власності;

д) реалізація прав комунального власника відбувається у більшості випадків опосередковано – через відповідні місцеві ради. Комунальний власник не може реалізовувати свої правомочності без сприяння третіх осіб,

для нього практично  не існує можливості безпосереднього впливу на річ.

З’ясування  змісту права комунальної власності полягає, по-перше, у визначенні правомочностей, що надаються законом суб’єкту права власності, та по-друге, обов’язків, що покладаються законом як на третіх осіб, так і на самого носія права власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Правове регулювання права комунальної власності: особливості, проблеми та шляхи їх вирішення

 

3.1. Правовое  регулювання права комунальної  власності

 

Важливим інструментом забезпечення майнової самостійності  місцевого самоврядування є наявність  в комунальній власності майна, землі, підприємств, організацій, установ, здатних приносити доходи. Рівень реального впливу цього інструменту на реальну здатність органів комунального управління здійснювати ефективну управлінську діяльність, на відміну від формування доходів місцевих бюджетів (за чинним  бюджетним законодавством) та випадків передачі майна з державної в комунальну власність – не залежить від держави. Тому органи місцевого самоврядування мусять самостійно вирішувати питання ефективності використання комунального майна – з метою отримання належних доходів до місцевого бюджету та надання населенню – територіальній громаді – належного обсягу суспільно важливих публічних (комунальних) послуг відповідної якості.

Відповідно  до статті 327 Цивільного кодексу України, в комунальній власності є  майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді; управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 60 цього ж закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Питання управління майном, яке належить до комунальної  власності, значною мірою врегульовані нормами адміністративного права. На наявності й гостроті проблеми ефективності застосування законодавства  про Практика діяльності органів місцевого самоврядування в сучасних умовах господарювання, здійснення поступу в напрямку європейської інтеграції, дотримання принципу „служіння” влади народу та раціональний господарський підхід до охорони та використання комунальної власності, її захисту і примноження, змушують органи місцевого самоврядування в сучасних умовах здійснювати, відповідно до законодавства, управлінську діяльність щодо комунальної власності у таких основних напрямках:

формування  комунальної власності;

• облік і утримання об’єктів комунальної власності;
• контроль за використанням  та збереженням майна комунальної власності;
• захист майнових прав територіальної громади.

Названі напрямки діяльності характеризують відповідні сторони управлінської та охоронної  функцій місцевого самоврядування

Серед інших  напрямків адміністративної діяльності органів місцевого самоврядування у сфері управління комунальним  майном слід відмітити: закріплення  майна за комунальними підприємствами (організаціями, установами), вирішення  питань про надання майна в оренду (управління, користування), передача об’єктів права комунальної власності. Повноваженням, тісно пов’язаним із управлінням комунальною власністю є приватизація комунального майна. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, – відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», – належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, та здійснюється лише на їх пленарних засіданнях.