Речові права на чуже майно

Закон відносить до речових прав на чуже майно: право володіння, право  користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських  потреб (емфітевзіс), право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (ч. 1 ст. 395). Проте цей перелік не є  вичерпним, бо законом можуть бути передбачені  інші речові права на чуже майно.

До речових прав на чуже майно  відносяться також застава та притримання як речово-правові засоби забезпечення виконання зобов’язань, які підлягають детальному розгляду в подальших главах.

Як і право власності, інші речові права забезпечують інтерес управомоченої  особи шляхом надання їй у визначених договором з власником або  законом межах, можливість безпосереднього  панування над річчю. Тому права  на чужі речі мають певні межі їх здійснення і визначені актами цивільного законодавства підстави виникнення (договір, закон, заповіт тощо).

Особливості обмежених речових  прав на чуже майно полягають у  наступному: по-перше, зміст обмежених  речових прав на чуже майно складають  правомочності, які мають речовий  характер і стосуються безпосередньо  речей. Тому носій речових прав на чуже майно здійснює стосовно нього  належні йому правомочності незалежно  від усіх інших осіб. Включаючи  власника; по-друге, як суб’єктивне  право власності, обмежені речові права  на чуже майно складають зміст  правовідносин, які мають абсолютний характер.

Сервітутне право було покликано  обслуговувати інтереси власників  конкретних маєтків, у диспозитивній  формі вказуючи на можливі обмеження  прав власника за договором із сусідом. Справедливості заради, відзначимо, що сервітути розділялися на земельні і, пізніше, особисті. До особистого відносилися  узуфрукт, квазиузуфрукт і інші права  на чужі речі, це дає підставу говорити про сервітут як про основний фундаментализирующем праві на чужі речі.

Фактичні обставини, що обумовлюють  можливість встановлення обмежених  речових прав на чуже майно, полягають  у наступному. Як правило, потреба  у встановленні обмежених речових  прав на чуже майно виникає у випадках, коли суб’єкт цивільного права не може у повному обсязі задовольнити свої інтереси шляхом здійснення прав тільки на належні йому речі. У цьому  випадку у нього виникає необхідність задовольнити ці потреби шляхом встановлення (як правило за домовленістю з власником) і подальшого здійснення обмежених  речових прав на чуже майно. Слід враховувати, що встановлення права обмеженого користування чужим майном повинно бути виправданим  можливістю або інколи навіть необхідністю його здійснення управомоченою особою, не суперечити вимогам актів цивільного законодавства і не порушувати прав та законних інтересів власника речі або інших осіб.

В Цивільному кодексі України, мова йде не лише про зміну системи  та структурну побудову підгалузі речового права, про введення нових інститутів, присвячених окремим видам прав на чужі речі тощо, а в першу чергу, про зміну концепції речових  прав у новому законодавстві.

Цивільно-правовий інститут прав на чужі речі потребує уваги як науковців  так і працівників правової сфери  нашої держави, оскільки на тлі урізноманітнення видів і форм правових відносин і  проблеми вдосконалення цивільного законодавства нашої країни речові права на чужі речі не втрачають  своєї актуальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Братусь С. Право державної власності // Право власності при вдосконаленні социалізма. - М.1989. – 39.
2. Гена Є. Власність і право власності // Держава та право. – 1993. - №10.
3. Гражданское право Украины. Учебное пособие в двух частях, (Под ред. В.А. Кройтора, С.А. Слипченко) Харьков: Эспада, 2000.
4. Дождев Д.В. Римское частное право. – М.,2004. – 203 c.
5. Закон “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004
6. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве.- СПб. Юрид. центр Пресе, 2001. – 321 с.
7. Копылов А.В. Вещньїе права на землю. - М.: Статут, 2000. – 405 с.
8. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
9. Маркс К., Енгельс Ф. – Твори, 2-ге вид. – Т.21 – 314.
10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О. Дзери (кер. авт. кол.), Н. Кузнєцової, В. Луця. - К., 2005.
11. Підопрігора О.А. Захист володіння за римським правом // Право України. - 1999. - № 8.
12. Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві. - Одеса, Юрид.літ., 2002.
13. Савельев В.А. Римское частное право. – М.,2001. – 196 с.
14. Строгович М. Избранные труды. Проблемы общей теории права. – М. – 1990. – Т.1. – С.209. – 211.
15. Хаусманигер Г. О современном значении римского права. // Советское государство и право, 2000. – № 5. – 230 с.
16. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 832 с.
17. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 40-44, - ст. 356.
18. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – ст.854
19. Цивільне право: підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – 544 с.
20. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн., О.В. Дзера, Д. Боброва, А. Довгерт та ін.; За ред. О. Дзери, Н. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер. 2002.
21. ільне право України: Академічний курс: Підручн.: Удвох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К., 2003. – 320 с.
22. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / за заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003.
23. Цивільне право України / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.І. Борисова, В.М. Ігнатенко. – Харків: Право, 2000. – 365 с.
24. Шевченко Я.Н. Право власності в Україні - К. -1996. - С. 133.