Цивільно-процесуальні правовідносини

Тема 3. Цивільно-процесуальні правовідносини

 

1. Поняття цивільно-процесуальних правовідносин

   Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, що становлять певну систему.

     Поняття і суть цивільних процесуальних правових відносин є центральним питанням науки цивільного процесуального права. Не буде перебільшенням вважати, що розробка всіх основних інститутів процесуального права, як і дослідження теоретичних положень науки, не може бути успішно завершена без всебічного аналізу процесуальних відносин.

   Насамперед, слід зазначити, що будь-які процесуальні відносини виникають з приводу і у зв'язку з матеріальними правовими відносинами, їх похідний від останніх характер можна прослідкувати через певну діяльність уповноважених суб'єктів.

   Власне характер процесуальних відносин визначає можливість і необхідність їх більш детальної правової регламентації порівняно з іншими. Лише норми процесуального права можуть бути підставою застосування засобів процесуальної відповідальності.

   Крім того, процесуальні правові відносини виникають, як правило, на підставі сукупності юридичних фактів, тобто фактичного (юридичного) складу, в той час як поодинокі юридичні факти тут часто не мають значення.

   Враховуючи те, що кожен процес має публічно-правовий характер, можна зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини також належать до відносин публічного права. Разом із тим їх особливістю є те, що хоча вони й регулюються за допомогою імперативного методу, але складаються з приводу цивільних відносин, котрі мають приватноправовий характер.

   Крім того, процесуальні правовідносини за своїм характером є відносинами охоронними.

  Сучасна процесуальна доктрина виробила 2 основних підходи до розуміння цивільних процесуальних відносин.

   Відповідно до першого цивільний процес є єдиним багато-суб'єктним процесуальним правовідношенням, що розвивається (М.А. Гурвич, Г.Л. Осокіна, К..С. Юдельсон).

   Відповідно до другого підходу цивільний процес є системою процесуальних відносин, елементами якої є правовідносини між судом і кожним з учасників цивільного процесу (H.A. Чечіна, Л.А. Ванєєва).

   На нашу думку, цивільний процес становить систему процесуальних правовідносин, які складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу. Системоутворюючим чинником є предмет процесу, тобто спірне матеріальне правовідношення.

 У процесуальній літературі запропоновано декілька визначень процесуальних відносин. Наприклад, В.П. Мозолін розглядає процесуальне відношення як відношення між судом як органом держави, що здійснює правосуддя у цивільних справах, і заінтересованими особами і органами держави, що беруть участь в справі; змістом цього відношення є процесуальні дії, що здійснюються суб'єктами відношення на основі встановлених нормами права процесуальних прав і обов'язків, з приводу вирішення судом всіх питань, що розглядаються в процесі, головним з яких є рішення самого спору по суті.

  Дослідження категорії процесуальних правовідносин дозволяє дійти висновку про те, що загальними для всіх правовідносин є наступні ознаки:

1) правовідносини — це завжди  відносини між конкретними особами;

2) правовідносини юридично закріплюють  взаємну поведінку їх учасників;

3) правовідносини регулюються нормами  права, встановленими або санкціонованими  державою;

4) будь-які правовідносини забезпечується  силою державного

    Загальні ознаки, що характеризують процесуальні відносини як правові відносини взагалі, у цивільних процесуальних відносинах перетворюються на ознаки, притаманні тільки для цих відносин, які можуть слугувати підставою для їх розгляду як самостійної групи відносин, через яку реалізуються норми цивільного процесуального права. До цих ознак слід віднести такі:

1) процесуальні відносини складаються  між нерівними суб'єктами, вони  оформлюють співвідношення прав  і обов'язків на підставі влади  і підпорядкування. Через нерівність  правомочностей і обов'язків суду і інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин вони можуть бути умовно названі "відносинами влади";

2) цивільні процесуальні відносини  — це завжди відносини між 2 суб'єктами;

3) обов'язковий суб'єкт будь-якого  цивільного процесуального відношення  — суд;

4) процесуальні відносини охоплюють  своїм змістом тільки одне, певне  співвідношення правомочності і  обов'язків між судом і одним  з учасників процесу;

5) процесуальні відносини знаходяться  в постійному русі: виникнення  кожного відношення зумовлено  існуванням іншого відношення, а  це, у свою чергу, зумовлює можливість  виникнення самостійних відносин;

6) всі процесуальні відносини, що  виникають у зв'язку з розглядом  конкретної справи, є єдиною системою. Основа цієї системи — єдність  предмету судової діяльності  з врегулювання правом спірних  суспільних відносин;

7) цивільні процесуальні відносини  виступають завжди в правовій  формі.

 

2. Підстави та передумови виникнення ц-п. в.

  Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.

  Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.

   Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.

   Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації судочинства, правовий статус учасників цивільного процесу, порядок проходження і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо.

   Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки.

    Відповідно до ст. 28 ЦПК цивільна процесуальна правоздатність визнається за всіма громадянами і організаціями рівною мірою.

Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки, тобто цивільну правоздатність, мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи з моменту її народження і припиняється в момент її смерті. Відповідно до ст. 80 ЦК юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення.

  Натомість цивільна процесуальна правоздатність виникає у особи в момент виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення цих правовідносин у особи існує лише право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, цивільна процесуальна правоздатність є абстрактною умовою володіння усіма передбаченими законом процесуальними правами і обов'язками.

 Хоча тут слід наголосити на тому, що рівною мірою наділяються цивільною процесуальною правоздатністю усі фізичні та юридичні особи щодо цивільних прав сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Процесуальна правоздатність може бути як загальною, так і спеціальною, оскільки, наприклад, далеко не всі громадяни можуть мати процесуальні права і обов'язки експерта, тому що для цього потрібні відповідні фахові знання та навички.

  Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді.

Відповідно до ст. 29 ЦПК цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

  Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

   Статтею 27-1 ЦПК забезпечено захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи. Зокрема, під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа може безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

    Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє також створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

    У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність.

    Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.

    У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.

     Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.

     Зокрема, як зазначалось, неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Це означає, що зазначені особи можуть самостійно виступати у суді щодо досить широкого кола відносин, межі яких встановлені ст. 32 ЦК. Відповідно до цієї статті особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського рахунка та розпоряджатися внеском, що зроблений на їх ім'я.

   Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦК особи, обмежені у цивільній дієздатності, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Крім того, самостійно виступати у суді такі особи можуть лише у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

   Право на особисте звернення до суду за захистом свого права передбачено також ст. 18 Сімейного кодексу України (СК), відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. У цьому випадку дитина віком 14 років також отримує цивільну процесуальну дієздатність. Відповідно до ст. 156 С К неповнолітні батьки, які досягли 14-річного віку, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

     Крім того, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК. надано повну цивільну дієздатність.

   Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що для того, щоб стати суб'єктом цивільних процесуальних відносин, особа має володіти як цивільною процесуальною правоздатністю, так і цивільною процесуальною дієздатністю. Для того, щоб отримати судовий захист, особі достатньо бути правоздатною. Наприклад, оскільки цивільна процесуальна правоздатність належить особі з моменту народження, право на судовий захист виникає у особи з того самого моменту, і тому однорічна дитина може бути суб'єктом судового захисту. В процесі щодо захисту прав такої дитини саме вона в матеріально-правовому сенсі буде позивачем як носій відповідного інтересу, і на її користь буде прийматися судове рішення. Однак, очевидно, що своїми діями здійснювати права і обов'язки позивача така дитина не зможе, і за неї їх будуть здійснювати законні представники.

     Підставами цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Такими юридичними фактами є процесуальні дії учасників процесу і суду.

   Нагадаємо, що відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:

1) дії — обставини, що залежать  від волі людини. Вони є різновидом  правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером  відрізняється від інших проявів  існування особи (рефлексів, інстинктів  тощо);