Цивільно-процесуальні правовідносини

2) події — обставини, які виникають  та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки. Події класифікують за різними ознаками: за походженням — природні (стихійні) і пов'язані з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю — унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні і тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників — персональні, колективні, масові: останні — на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали, — на події оборотні та необоротні тощо.

   Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для припинення провадження у справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення судом відповідної постанови.

 Оскільки суд є обов'язковим учасником цивільних процесуальних правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних фактів у вигляді процесуальних дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.

    Процесуальне правовідношення за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В такому випадку для виникнення, зміни або припинення правовідношення необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних дій учасника і відповідних процесуальних дій суду. У випадку, коли ініціатором виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо одного юридичного факту — процесуальних дій суду.

   Процесуальні дії. що є підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним законом послідовності.

   У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні бути оформлені документально, тобто мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть.

3. Суб’єкти ц-п. в. та їх класифікація.

 Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, у цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, а тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими можуть бути сторони, треті особи, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють судовому розгляду справи.

 Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин можуть бути класифіковані на дві групи: суд та учасники цивільного процесу, а останні своєю чергою,- на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

   Основним критерієм визначення належності того чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої групи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:

- суд;- особи, які беруть участь у справі; - особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню справи (інші учасники цивільного процесу).

   Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення та правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпечення цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовідводу).

    Основним призначенням суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключної компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

    Відповідно до ст. 18 ЦПК України від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваженнями судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

   Особи, які беруть участь у справі, - це учасники (суб'єкти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначає їхній правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

    У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними є заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).

    Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

   Матеріально-правова заінтересованість - це особиста ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності поновити порушене, оспорюване чи невизнане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтересованістю наділені виключно суб'єкти спірних матеріальних правовідносин.

    Процесуальна заінтересованість - це функціональна ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного процесу, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави .

    Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:

o особи, які захищають у процесі  особисті інтереси - сторони та  треті особи, оскільки вони наділені  як матеріально-правовою, так процесуальною  заінтересованістю у справі;

o особи, які захищають інтереси  держави, громади, групи осіб або  конкретної особи. Такі суб'єкти  мають виключно процесуальну  заінтересованість у справі, не  мають і, як правило, не повинні  мати матеріально-правової. Якщо  вони мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному  процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені у  процес як сторона чи третя  особа.

     Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, виступати самостійним учасником судового процесу, суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосовується поняття цивільної процесуальної правосуб'єктності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавства можливість особи виступати суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин.

  У складі цивільної процесуальної правосуб'єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

  Цивільна процесуальна правоздатність - це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Вона визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, що положення ст. 28 ЦПК України не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивільному процесі як самостійного суб'єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не наділені правами юридичної особи, але є учасниками матеріально-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

   Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов'язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визначає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Наприклад, суб'єктом трудових відносин особа може бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), атому суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин у трудовій справі може бути тільки за дотримання цих умов.

   Цивільна процесуальна дієздатність - здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздатності, цивільна процесуальна дієздатність залежить від різноманітних чинників (віку, стану здоров'я, інших причин).

  За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб'єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю; особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю та особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.

   Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягали повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набули повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набуває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності відповідно з моменту реєстрації шлюбу чи набрання законної сили рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

    Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Приміром, якщо справа виникає з правочину, на вчинення якого неповнолітньому потрібна згода батьків, усиновителів або піклувальника, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітнього.

Відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов'язків у такій справі.

 Суд може залучити до участі в справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки, при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК залучається особа, в інтересах якої діє законний представник. Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які визнані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб захищають у суді їх законні представники - батьки, усиновителі, опікуни.

   Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність (і правоздатність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб'єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов'язана з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв'язку між цими галузями права1.

    Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, поділяють на загальні та спеціальні. До загальних слід віднести права та обов'язки, якими наділені усі особи, що беруть участь у справі, незалежно від змісту юридичної заінтересованості. Ними є право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27 ЦПК).

    Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесуального статусу учасника у цивільному процесі. Наприклад, правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

    Обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються необхідністю добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, а також не посягати на права інших суб'єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуального закону визначено також конкретні обов'язки у певних випадках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження у справі. Спеціальним обов'язком для сторін є, наприклад, зобов'язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

    Інші учасники цивільного процесу- це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та сприяють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права. До них належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не є вичерпним, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, щодо надання згоди на його дослідження та ін.