Цивільно-процесуальні правовідносини

 Найменування цієї групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а визначальною їх ознакою є відсутність юридичної заінтересованості у справі.

   Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб'єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші - особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

4. Суд як суб’єкт ц-п. в.

Правосуддя є функцією судової влади, яка полягає у здійсненні в порядку цивільного судочинства розгляду і вирішення цивільних справ судом, перегляду судових актів у вищестоящих судових інстанціях з метою захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 У статті 127 Конституції України закріплено, що правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі. Аналогічне положення міститься у статті 1 закону України "Про судоустрій та статус суддів". Судді є посадовими особами органу державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в судах загальної юрисдикції.

Усі судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця та ролі суду в системі суддів загальної юрисдикції.

   Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску чи втручання. Суддя здійснює правосудця на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність встановлену законом (ст. 47 Закону України "Про судоустрій та статус судців"). Основою правового статусу суддів є їх незалежність, що гарантується Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів", іншими законами України.

  Конституція України забороняє вплив на суддів у будь-який спосіб (ст. 126). Тобто, професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, чи виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ст. 127 Конституції).

   У своїй професійній діяльності суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень з приводу цивільної справи, яка перебуває в його провадженні. Порушення цього правила може вплинути на упередженість судді, призведе до ухвалення незаконного чи необгрунтованого рішення. Судді на момент розгляду справи повинні утримуватися від публічного прогнозування кінцевого результату вирішення цивільної справи.

   Гарантіями професійного статусу суддів є: встановлення особливого порядку їх призначення, обрання чи притягнення до відповідальності; недоторканістю та імунітетом судді; незмінюваності судців; встановленим процесуальним порядком здійснення судочинства в цивільних справах; таємністю ухвалення судового рішення; відповідальністю за неповагу до судді; забороною стороннього втручання у здійснення правосуддя; правом на особисту безпеку, безпеку членів сім'ї.

    У цивільному судочинстві процесуальний статус судді визначається в залежності від тих завдань та функцій, які він повинен виконати на певних етапах провадження у цивільних справах. У ЦПК реалізація процесуальних повноважень здійснюється суддею - одноособово, суддею у складі колегії суддів, суддею головуючим, суддею -доповідачем. У всіх випадках суддя діє від імені суду.

    Для здійснення своєї професійної діяльності судді наділяються правами та обов'язками, які закріплені в Конституції України, Законі України "Про судоустрій та статус суддів", ЦПК України.

     Кожен судовий орган, чи то місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції, наділяється властивими тільки йому юрисдикцією і комплексом повноважень. Компетенція судових органів є строго індивідуальною і цілеспрямованою, оскільки одні з них наділяються повноваженнями на розгляд справи по суті, другі - на перевірку судових рішень, що не набрали законної сили, треті - на перевірку судових рішень, що набрали законної сили.

     Процесуальні права та обов'язки судді характеризують його повноваження, які визначають його процесуальний статус, взаємовідносини з іншими учасниками процесу, а їх реалізація впливає на рух і розвиток всього процесу.

     Процесуальні права та обов'язки судді в процесі здійснення правосуддя у цивільних справах достатньо багато чисельні та різноманітні. Вони передбачені майже у кожній статті ЦПК. Це пов'язано з особливою роллю суду у сфері цивільного судочинства. Реалізація процесуальних прав і обов'язків суддею здійснюється у межах цивільних процесуальних правовідносин з участю інших учасників процесу (сторін, третіх осіб, представника, свідка, експерта та інших) шляхом вчинення процесуальних дій. Процесуальна діяльність судді повинна здійснюватися на основі законодавства про цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК) у визначеній послідовності, з дотриманням процесуальної форми. Суддя, діючи від імені суду, є виконавцем функцій правосуддя, практичним провідником мети і завдань цивільного судочинства.

Повноваження суду в процесуальній літературі поділяють на:

1) предметні (визначають межі юрисдикції  суду і підсудність цивільних  справ) і функціональні (пов'язані  з вирішальними діями суду  по керівництву процесом);

2) інтегруючі, спрямовані на справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд  та вирішення цивільних справ  із метою захисту порушених  чи оспорюваних прав; проміжні, пов'язані з рухом провадження в напрямку вирішення справи та захисту прав й інтересів осіб, які можна поділити на імперативні та диспозитивні; завершальні, пов'язані із закінченням провадження у справі; допоміжні, що супроводжують і сприяють реалізації інших повноважень.

 Відповідно до ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя в цивільних справах через народних засідателів. Поряд з професійними суддями судову владу реалізують і народні засідателі шляхом здійснення правосуддя в порядку цивільного судочинства.

 Залучення народних засідателів до участі у розгляді та вирішенні певної категорії цивільних справ спільно із суддею обумовлено необхідністю врахувати певний життєвий досвід, норми моралі, етики для оцінки складних людських відносин. Це своєрідна суспільна допомога судді у його професійній діяльності. Врахування життєвих обставин, які не завжди піддаються правовому врегулюванню, дають можливість для суду підійти до вирішення справи не лише з точки зору закону, а й оцінити їх з врахуванням існуючих в суспільстві моральних принципів, соціальних відносин, що в свою чергу сприяє ухваленню справедливого судового рішення , Залучення народних засідателів до здійснення правосуддя свідчить про його демократизм, є надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справи, забезпечує законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.

   Участь народних засідателів у здійсненні судочинства в цивільних справах сприяє зближення суспільства і суду, забезпечує авторитет останнього і є своєрідним контролем суспільства над діяльністю суддів при здійсненні правосуддя у справах, що мають соціальний характер.

 Відповідно до ст. 57 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" народними засідателями є громадянин України, який у випадках визначених процесуальним законом, вирішує справу у складі суду спільно із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередньо участь народу у здійсненні правосуддя.

 Народним засідателем може бути громадянин України, якій досяг 30 річного віку і постійно проживає на території України, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, та який дав згоду бути народним засідателем.

Народні засідателі залучаються судом до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.

Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Реалізація процесуальних прав та обов'язків народними засідателями здійснюється ними на власний розгляд без тиску і примусу. Вони є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і діють від імені суду. Тому процесуальні дії народного засідателя повинні здійснюватися відповідно до ЦПК і йому не суперечити.

В) Помічник судді, консультант суду.  Сучасне цивільне судочинство характеризується найбільш поширеною формою судового захисту прав, свобод та інтересів. Одночасно простежується тенденція не лише збільшення кількості цивільних справ, що розглядаються судами, а й їх ускладнення. Це вимагає від судді високої професійної підготовки, яка передбачає знання діючого законодавства, вміння його правильно застосувати, здійснювати тлумачення права, аналізувати судову практику, правильно оформляти рішення та ухвали. У виконанні суддею такого обсягу роботи важливу допомогу надають помічники судді та консультанти суду.

У ЦПК відсутні норми, які б визначали правовий статус помічника судді та консультанта суду як учасників цивільного процесу. На них покладаються інші

функції, які пов'язані з організаційним забезпеченням роботи суду та судового процесу. Отже, вони не є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

   Досягнення мети і завдань судочинства можливе лише тоді, коли у ньому буде забезпечено участь об'єктивного, неупередженого та незалежного судді (суду). Наявність інституту відводу (самовідводу) заінтересованих у справі суддів є процесуальною гарантією справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, забезпечує усунення з процесу будь-якого упередженого ставлення з боку судді до осіб, які беруть участь у справі. З іншого боку, відвід (самовідвід) судців є не лише процесуальним механізмом, а і цивілізованим способом захисту суддів від впливу на них різних зовнішніх факторів. З цих же підстав можуть бути відведені і секретарі судових рішень, експерти, перекладачі, які приймають участь у справі.

   Відвід судді (суду) - це передбачені у нормах цивільного процесуального законодавства підстави, при наявності яких суддя не може брати участь в розгляді справи і підлягає відстороненню від процесу за власною ініціативою (самовідвід) або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 20 ЦПК суддя підлягає відводу у таких випадках, якщо:

- Під час попереднього вирішення  цієї справи він брав участь  у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання.

- Він прямо чи побічно заінтересований  у результаті розгляду справи;

- Він є членом сім'ї або  близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник , член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб; які беруть участь у справі;

- Було порушено порядок визначення  судді для розгляду справи, встановлений  ч.3 ст. 11-1 ЦПК;- Є інші обставини, які  викликають сумнів в об'єктивності  та неупередженості судді;

Відповідно до ч.2 ст. 20 ЦПК до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою. Законодавство України (ст 21. ЦПК) не обмежується лише вищезазначеними випадками відводу судді. Так необхідно зазначити, що суддя зобов'язаний заявити самовідвід якщо.

5. Зміст ц-п.в. 6.Об’єкт ц-п.в.

На відміну від визначення та розуміння суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, питання щодо їх об'єкта та змісту є одним із найдискусійніших у науці цивільного процесуального права.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкт тісно пов'язаний з об'єктом матеріальних правовідносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного процесу під об'єктом розуміють: дії суб'єктів правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта.

    Процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин й одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин.

     Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки це неминуче призводить до існування з кожної цивільної справи одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти.