Функції трудового права в сучасних умовах господарювання

З огляду на зазначене вище функції трудового права визначено як діяльність трудового права щодо ефективного впорядкування і врегулювання відносин, пов’язаних із використанням здатності людини до праці, шляхом встановлення і реалізації на основних (магістральних) напрямках норм права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНІ КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІЙ ТРУДОВОГО ПРАВА

 

Думки багатьох вчених мають розбіжності  в класифікації певних видів функцій трудового права.

Так, Александров М.Г. виділяв три функції  трудового права – виробнича, захисна і функція забезпечення права трудящих та іх профспілкових або інших громадських організацій на участь в управлінні підприємствами, у вирішенні питань господарського будівництва. Іванов С.О., виходячи з поширеного у радянській правовій науці розуміння функцій, виділяє виробничу і захисну функції. Пашков А.C. класифікує функції трудового права на економічну, соціальну, політичну, ідеологічну (виховну). Венедиктов А.С. вважає, що трудове право виконує регулятивну (виробничу), охоронну (захисну), виховну (ідеологічну) функції. На думку Пилипенка П.Д., трудове право виконує соціальну функцію, а також спеціально-юридичні функції, до яких він відносить захисну, виробничу і виховну.

На сучасному етапі розвитку економіки зміст і співвідношення функцій змінилося. Серед тенденцій розвитку трудового права спостерігаються посилення захисної функції, розширення сфери договірного регулювання трудових відносин, удосконалення механізму здійснення соціального партнерства на всіх рівня тощо.

У доповіді В. Єгорова, головного спеціаліста Департаменту Міжнародного бюро праці (МБП), «Реформа трудового законодавства: порівняльні аспекти», зробленій у квітні 2002 р. в Міністерстві соціальної політики України, а також у розробленому спеціалістами МОП Керівництві з розробки трудового законодавства (Міжнародне бюро праці, Женева, 2002) було наголошено, що засобами трудового права має бути забезпечений баланс між соціальним захистом та економічною ефективністю. Таким чином, фактично визнається існування двох напрямків (функцій) впливу трудового права на розвиток суспільних відносин — економічного і соціального захисту.

В умовах становлення ринкової економіки  особливого значення набуває соціальна  функція. Вчені наголошують на тому, що соціальна функція вже не може обмежуватися лише охороною праці, як би широко це поняття не трактувалося, а зазнає розширення шляхом включення до сфери трудового права найбільш повного закріплення і послідовного розвитку прав людини у сфері праці. Трудове право має виконувати місію гаранта здійснення широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод людини у сфері праці. Окрім того, важливою функцією трудового права є визначення і фіксація рухливого балансу між економічною ефективністю виробництва і соціальною захищеністю працівників, рівнем умов їх праці.

Соціальна функція трудового  права, реалізується за трьома напрямами: соціальний захист працівника; соціальний захист роботодавця; забезпечення соціального партнерства між найманими працівниками і роботодавцями.

Трудове право виникло як право захисту найманого працівника. Визнання державами соціально-економічних прав нарівні з особистими і політичними правами справило позитивний вплив передусім на трудове право і наповнило його новим змістом. Встановлення на законодавчому рівні певних обмежень щодо тривалості робочого часу, віку прийняття на роботу, застосування праці підлітків і жінок на небезпечних та шкідливих роботах, встановлення мінімальної заробітної плати, і зрештою проголошення права людини на працю і його державних гарантій заклало основу для такого правового явища, як соціальна стандартизація. Соціальні стандарти як мінімальні загальнообов'язкові норми «проникли» у всі правові інститути трудового права. Сьогодні звичним стало розуміння необхідності приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних загальновизнаних соціальних стандартів, у тому числі й у сфері праці. Метою соціальних стандартів є забезпечення умов праці, гідних людини. Соціальна функція вийшла за межі охорони праці, вона дедалі більше розширює свій зміст за рахунок визнання державою цілого комплексу трудових прав працівників і встановлення їх гарантій.

Актуальною для трудового  права України є адаптація  національного трудового законодавства до міжнародно-правових стандартів. Слід визнати, що чинне трудове законодавство у багатьох випадках ще не приведено у відповідність до ратифікованих за радянських часів конвенцій МОП, Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права; про громадянські і політичні права (ООН, від 16.12.1966 р.).

Соціальна функція також виявляється у  тому, що засобами трудового права  має забезпечуватися захист прав роботодавців у сфері соціально-трудових відносин. Нещодавно був прийнятий Закон України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» (22 червня 2012 року) спрямований на підвищення ролі організацій роботодавців, їх об'єднань у формуванні та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулюванні трудових, соціальних, економічних відносин, участі у соціальному діалозі. Цим Законом визначаються правові, економічні та організаційні засади створення і діяльності організацій роботодавців, їх об'єднань, особливості правового регулювання та гарантії їх діяльності, а також основні засади їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками та їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями. 

Соціальна функція трудового  права виявляється й у регламентації відносин між найманими працівниками та їх представниками і роботодавцями та їх представниками (організаціями та об'єднаннями роботодавців) і державою у сфері соціального партнерства. Йдеться про організаційно-правові форми співпраці — консультації, переговори, укладання колективних договорів та колективних угод на виробничому, регіональному, галузевому та національному рівнях, а також про вирішення колективних трудових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури. В Україні утворено спеціальний консультативний орган Національну соціально-економічну раду з тристороннім представництвом, започатковано практику укладання колективних угод, у тому числі й на національному рівні. Також були прийняті Закони України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р., «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 р.

Саме Закон України «Про соціальний діалог в Україні» став невід'ємною частиною національного законодавства з регулювання соціально-трудових відносин у контексті його реформування та адаптації до європейських стандартів, гармонізації з конвенціями і рекомендаціями Міжнародної організації праці.

Закон визначає правові засади організації  та порядку ведення соціального  діалогу в Україні щодо вдосконалення  трудових, соціально-економічних відносин, досягнення взаєморозуміння та громадської злагоди в суспільстві. Закон визначає поняття соціального діалогу, його основні принципи та сферу здійснення соціального діалогу, представництво сторін соціального діалогу тощо. Також даний нормативно-правовий акт передбачає порядок створення та діяльності органів соціального діалогу. Зокрема, на національному та територіальному рівнях із рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради. Національна рада вносить пропозиції і рекомендації Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, її пропозиції і рекомендації є обов'язковими для розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Це відкриває можливість більш ефективного впливу на вирішення економічних, соціально-трудових, інших суспільно-значущих питань. Також у законі визначається представництво сторін органів виконавчої влади, найманих працівників та роботодавців.

17 травня 2012 року  був прийнятий Закон України  «Про внесення змін до деяких  законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України «Про соціальний діалог в Україні». Він спрямован на узгодження положень низки законів України з нормами Закону України «Про соціальний діалог в Україні» і передбачає, зокрема, уточнення поняття сторін соціального діалогу та умови їх участі у соціального діалозі, а також повноваження відповідних органів і організацій у цьому процесі. Даний закон сприяє взаємодії між сторонами соціального діалогу на всіх рівнях, більш повному забезпеченню соціально-економічних інтересів сторін, досягненню взаєморозуміння між ними, створенню необхідних умов для подальшого удосконалення переговорних процесів та діалогу між представниками держави, роботодавців та профспілок, формуванню та реалізації соціально-економічної політики держави.

Цим законом вносяться зміни до законів України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про місцеві державні адміністрації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» та інших.

Проте поза його увагою залишились Кодекс законів про  працю України та Закон України  «Про колективні договори і угоди». Між тим зазначені нормативно-правові акти містять визначальні положення щодо регулювання соціально-трудових відносин і колективно-договірного процесу. Зокрема, Кодекс законів про працю України України - як системний законодавчий акт у цій сфері – встановлює норми поведінки суб’єктів трудового права у всіх аспектах трудових відносин, визначаючи, зокрема, стороною роботодавця «власника або уповноважений ним орган» і умови його взаємодії з стороною працівників. 

Стосовно Закону України «Про колективні договори і  угоди», до змісту якого не було внесено відповідних змін, важливо підкреслити ту обставину, що він є спеціальним законодавчим актом у визначенні правових засад розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод. При цьому в Законі України «Про соціальний діалог» (статті 4, 6) передбачені інші, ніж встановлені у згаданому спеціальному законі, умови участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, які є однієї з форм соціального діалогу.

Незважаючи  на створення в Україні необхідних інституційних – законодавчих та організаційних – механізмів функціонування системи соціального партнерства, партнерство має здебільшого формальний характер. Воно істотно не впливає на покращення соціальної ситуації в країні та зниження рівня соціальної напруженості.

Для України  становлення ефективної системи  соціального партнерства є одним  із найважливіших завдань унаслідок  наявності високого рівня соціальної напруженості. 

Серед основних причин, які перешкоджають ефективному  функціонуванню системи соціального партнерства, слід назвати наступні: 

1. Домінування  в свідомості населення України  патерналістських настроїв.

2. Слабкість  профспілок як представника та  захисника інтересів працівників  та сторони соціального діалогу.   

3. Домінування  в процесі соціального діалогу сторони роботодавців.  

4. Недемократичний,  обмежувальний характер українського  соціально-трудового законодавства  в частині регулювання відносин  соціального партнерства. 

5. Нівелювання  ролі держави як гаранта соціально-економічних  та трудових прав громадян унаслідок використання трипартистської моделі соціального партнерства.

Важливою є проблема співвідношення соціальної і виробничої функцій. Сьогодні багато говориться про пріоритет прав та інтересів працівника над інтересами виробництва, які представляє роботодавець. Разом з тим не можна не враховувати й інтереси роботодавця. Як справедливо зазначає Пилипенко П.Д., інтереси виробництва (а це цілком закономірно, оскільки випливає з мети підприємництва — отримання прибутку) повинен забезпечувати сам власник. І саме тому, щоб він досягав цього не шляхом надмірної експлуатації працівників, має існувати трудове законодавство, яке буде забезпечувати захист інтересів останніх. Однак при цьому воно має виходити з загальних принципів охорони також інтересів власника як суб'єкта вже не тільки трудових, але й майнових інтересів. В сучасних умовах економіки інтереси роботодавців також потребують захисту.

Соціальна функція виявляється  у державному втручанні в регулювання  відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень. Держава повинна виступати гарантом соціального партнерства на всіх рівнях. Необхідна підтримка працівника державою як більш слабкої сторони у відносинах з роботодавцем. Незважаючи та те, що внаслідок кризового стану економіки багато положень ще залишаються декларативними, соціальна функція в умовах переходу до ринкових відносин повинна бути провідною. Такий висновок випливає і з Послання Президента України Верховній Раді України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки». У Посланні підкреслюється обов'язок держави активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів, здійснювати політику, «яка має не лише забезпечувати ринковий вектор розвитку, а й надавати йому більшої соціальної спрямованості, націленої на кінцевий результат — утвердження в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки».

На виконання  Національного Плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012 р. № 187 був прийнятий Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року (набирає чинності з 1 січня 2013 року).