Охорона праці на підприємстві

Для роботодавців встановлено жорсткі  вимоги щодо: впровадження ефективної системи управління охороною праці  на підприємстві; створення посадових  інструкцій з питань охорони праці; розроблення щорічних комплексних  заходів з охорони праці; формування фонду охорони праці підприємства; обрання уповноважених з охорони  праці трудових колективів; розроблення  розділу "Охорона праці" в колективному договорі; ознайомлення (під розписку) кожного працівника з умовами  праці на його робочому місці; проведення попереднього медичного обстеження робітників на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці чи таких, де необхідний професійний відбір.

Закон не допускає керуватися суто економічними міркуваннями при  плануванні та організації виконання  заходів щодо підвищення рівня безпеки  і умов праці, попередження нещасних випадків і профзахворювань.

2.2. Кодекс законів про працю

Важливі питання  охорони праці передбачені в  Кодексі законів про працю, окремі статті якого розглянемо нижче.

Стаття 153. На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні й нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних  і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним  орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних  процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального  захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови  повинні відповідати вимогам  нормативних актів з охорони  праці.

Власник або уповноважений  ним орган повинен впроваджувати  сучасні засоби техніки безпеки, які попереджають виробничий травматизм і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних  захворювань працівників.

Власник або уповноважений  ним орган не вправі вимагати від  працівника виконання роботи, що становить  явну небезпеку для життя, а також, якщо умови не відповідають законодавству  про працю. Працівник має право  відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я  його або людей, які його оточують і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і  шкідливих для здоров'я умов праці  власник або уповноважений ним  орган зобов'язаний повідомити про  це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду  на роботу в таких умовах.

На власника або  уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи  обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці  та санітарно-оздоровчих заходів і  контролюють виконання планів.

Стаття 154. Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових  технологій, виробів виробництва, засобів  колективного та індивідуального захисту  працюючих повинні проводитися  з урахуванням вимог щодо охорони  праці. Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що запроваджуються в дію після  будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати  нормативним актам з охорони  праці.

Стаття 155. Жодне  підприємство, цех, дільниця, виробництво  не можуть бути прийняті й введені  в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці. Введення в експлуатацію нових  і реконструйованих об'єктів виробничого  та соціально-культурного призначення  без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється. Власник, який створив нове підприємство (з об'єктами підвищеної небезпеки), зобов'язаний одержати від органів  державного нагляду за охороною праці  дозвіл розпочати роботу.

Стаття 156. Виготовлення і передача у виробництво зразків  нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а  також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для  виконання. Опрацювання та прийняття  нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих  нормативних актів з охорони  праці здійснюється органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів та інших  професійних спілок.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці й технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці й узгоджуватися  з органами державного нагляду за охороною праці.

У разі відсутності  в нормативних актах з охорони  праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і  нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений  ним орган зобов'язаний вжити  узгоджених з органами державного нагляду  за охороною праці заходів, що забезпечать  безпеку працівників.

Стаття 158. Власник  або уповноважений ним орган  зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників  шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів  механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду  з охорони праці, усунення запиленості  та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності  шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Стаття 150. Працівник  зобов'язаний:

— знати і виконувати вимоги нормативних  актів з охорони праці, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами колективного та індивідуального захисту;

— дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним  договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового  розпорядку підприємства, установи, організації;

— проходити у встановленому  порядку попередні та періодичні медичні огляди;

— співпрацювати з власником  або уповноваженим ним органом  у справі організації безпечних  і нешкідливих умов праці, особисто вживати можливих заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка  створює загрозу його життю чи здоров'ю людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого  безпосереднього керівника або  іншу посадову особу.

 

Стаття 160. Постійний контроль за додержанням  працівниками вимог нормативних  актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним  орган.

Трудові колективи  через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх  виборних органів і представників  контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів з охорони  праці.

Стаття 161. Власник  або уповноважений ним орган  розробляє за участю професійних  спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці.

Стаття 162. Для проведення заходів з охорони праці виділяються  у встановленому порядку кошти  і необхідні матеріали, витрачати  які на інші цілі забороняється.

Стаття 163. На роботах  зі шкідливими і небезпечними умовами  праці, а також пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих  температурних умовах працівникам  видаються безкоштовно, за встановленими  нормами, спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту. Порядок видачі працівникам молока і лікувально-профілактичного харчування, мила, забезпечення працівників гарячих  цехів газованою солоною водою, надання перерв у роботі для обігрівання  і відпочинку, проведення медоглядів та ін. регламентується КЗпП.

2.3.Закон України "Про охорону здоров'я населення"

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні, соціальні  основи охорони здоров'я населення  України. За Конституцією України кожен  громадянин України має право  на охорону здоров'я. Це право передбачає:

— життєвий рівень, необхідний для  підтримки здоров'я людини;

— безпечне для життя і здоров'я  навколишнє природне середовище;

— безпечні й здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

— кваліфіковану медико-санітарну  допомогу, яка передбачає також вільний  вибір лікаря та медичної установи;

— компенсування шкоди, завданої здоров'ю;

— створення мережі закладів охорони  здоров'я;

— надання, всім громадянам гарантованого  рівня медико санітарної допомоги;

— здійснення державного нагляду  у сфері охорони здоров'я

— встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері  охорони здоров'я.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує усім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони  здоров'я.

2.4.Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"

Цей Закон регулює  суспільні відносини, які виникають  у сфері забезпечення санітарного  та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних  органів, підприємств, установ, організацій  та громадян, встановлює порядок організації  державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного  нагляду в Україні.

Стаття 4. Права  громадян. Громадяни мають право  на:

— безпечні для здоров'я і життя  продукти харчування, питну воду, умови  праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколишнє природне середовище;

— участь у розробленні, обговоренні  та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного  та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з тих питань до відповідних органів;

— відшкодування збитків, завданих їх здоров'ю, внаслідок порушення  підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

— достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я  населення, а також про наявні та можливі чинники ризику для  здоров'я та їх ступінь.

 

Стаття 5. Обов'язки громадян. Громадяни  зобов'язані:

— піклуватися про своє здоров'я, здоров'я та гігієнічне виховання  своїх дітей, не шкодити здоров'ю  інших громадян;

— брати участь у проведенні санітарних і протиепідеміологічних заходів;

— проходити обов'язкові медичні  огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

— виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

— виконувати інші обов'язки, передбачені  законодавством про забезпечення санітарного  та епідеміологічного благополуччя.

 

Стаття 6. Права підприємств, установ  і організацій. Підприємства, установи та організації мають право на:

— одержання від органів виконавчої влади, місцевого та регіонального  самоврядування, а також відповідних  органів і закладів охорони здоров'я  інформацію про стан здоров'я населення, санітарну та епідемічну ситуацію, законодавчі, нормативні акти з питань забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення та санітарні  норми;

— відшкодування збитків, завданих їм унаслідок порушень санітарного  законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

 

Стаття 7. Обов'язки підприємств, установ  і організацій.

Підприємства, установи та організації  зобов'язані:

— за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати  санітарні та протиепідемічні заходи;

— у випадках, передбачених санітарними  нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих  норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих  для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних унаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та чинників, а також готової продукції;

— на вимогу посадових осіб державної  санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для  проведення державної санітарно-гігієнічної  експертизи;

— виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними санітарно-епідеміологічного  нагляду;

— усувати за поданням відповідних  посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осів, які є  носіями збудників інфекційних  захворювань, хворих на небезпечні для  навколишніх інфекційні хвороби  або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у  встановленому порядку допомоги із соціального страхування, а також  осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти  інфекцій, перелік яких встановлюється Міністерством охорони здоров'я  України;

— негайно інформувати органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події  і ситуації, що становлять загрозу  здоров'ю населення, санітарному  та епідемічному благополуччю;

— відшкодовувати у встановленому  порядку працівникам і громадянам збитки, завдані їхньому здоров'ю  внаслідок порушення санітарного  законодавства.

 

Власники підприємств, установ  і організацій та уповноважені ними органи зобов'язані забезпечувати  їх необхідними для розроблення  та здійснення санітарних і протиепідемічних заходів санітарними нормами.