Охорона праці на підприємстві

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

— для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від  негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних  робіт з метою запобігання  або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах  відправлення і призначення.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня  відпочинку або у грошовій формі  в подвійному розмірі.

Чає відпочинку працюючих включає:

— вихідні (при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються  два вихідних дні на тиждень, а  при шестиденному — один вихідний день; загальним вихідним днем є  неділя);

— святкові дні;

— перерва для відпочинку та харчування (не більш як дві години і, як правило, через чотири години після початку  роботи);

— відпустка (щорічна відпустка  тривалістю не менш аніж 15 робочих днів; додаткові відпустки).

Щорічні додаткові відпустки надаються  працівникам, котрі зайняті:

— на роботах зі шкідливими умовами  праці;

— в окремих галузях господарства і тим, що мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві;

— у сфері з ненормованим робочим  днем;

— на роботах з особливими природними географічними та геологічними умовами  підвищеного ризику для здоров'я;

                                          Крім того:

— як заохочення за виконання державних  або громадських обов'язків;

— відпустка з тимчасової непрацездатності, а також на вагітність і пологи;

— відпустка без збереження заробітної плати надається за сімейними  обставинами та з інших поважних причин.

4. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

Особлива увага  в законодавстві приділяється охороні  праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах  зі шкідливими або небезпечними умовами  праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт  або робіт із санітарного та побутового обслуговування).

Гранично допустимі  навантаження для жінок при переміщенні  вантажів почергово з іншою роботою (до двох разів на годину) становить 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна  перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, а з підлоги — 176 кг. При  переміщенні вантажу на візках або  в контейнерах докладене зусилля  не повинно перевищувати 10 кг.

Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22 до 6 год. ранку), надурочних робіт, робіт  у вихідні та направляти у відрядження  вагітних жінок і матерів, що годують  грудьми, а також жінок, які мають  дітей віком до трьох років. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або  направлятися у відрядження без  їхньої згоди.

Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу  роботу зі збереженням середнього заробітку  з попереднього місця. Жінки, котрі  мають дітей віком до трьох  років, у разі неможливості виконання  попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої  роботи до досягнення дитиною віку трьох років. Перед відпусткою з  вагітності й пологів або безпосередньо  після неї жінці, за її заявою, надається  щорічна відпустка залежно від  стажу роботи на даному підприємстві.

Крім відпустки  з вагітності й пологів (70 днів до і 56 після пологів), жінці, за її заявою, надається частково оплачувана відпустка  до досягнення дитиною віку трьох  років. На час відпустки зберігається місце роботи (посада) і сплачується  допомога по держстраху. Жінкам, що мають  дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування  дитини не менш аніж через три години тривалістю не менш як 30 хв. кожна. Ці перерви  включаються в робочий час  і оплачуються за середнім заробітком. Не допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до трьох  років, мате-рів-одиначок при наявності  дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим  працевлаштуванням.

Законодавством  України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах  і на роботах зі шкідливими або  небезпечними умовами праці, а також  на підземних роботах. Забороняється  залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт  у вихідні (ст. 192 КЗпП).

Не допускається приймати на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, котрі досягли п'ятнадцяти  років, за згодою одного з батьків  або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для  виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує  процесу навчання, у вільний від  навчання час, після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з  батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, котрі не досягнули 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному  огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено  скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних — 24-годинний.

Щорічна відпустка  підліткам надається тривалістю один календарний місяць у літній час або, на їх бажання, в будь-яку  іншу пору року.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення  і пересування важких речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми.

Забороняється також  залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і  переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом МОЗ України  від 22.08.1996 р. № 59 (табл. 2.1).

Для дорослих чоловіків  гранична норма становить 50 кг.

Для інвалідів створюються  умови праці згідно з рекомендаціями МСЕК.

        5.Нормативно-правові акти з охорони праці

Державні нормативно-правові  акти про охорону праці (ДНАОП) —  це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових  для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП  можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону  праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється  на всі підприємства, установи, організації  господарської діяльності України  незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий  нормативний акт про охорону  праці — це ДНАОП, дія якого  поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від  форм власності, що належать до певної галузі.

З метою машинного  оброблення державні нормативні акти про охорону праці повинні  кодуватися відповідно до схем, зображених на рис. 2.3 та рис. 2.4. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове  позначення залежно від державних  органів, які їх затвердили. Наприклад, 0.00 — Держнагляд-охоронпраці; 0.03 — Міністерство охорони здоров'я; 0.06 — Держстандарт тощо. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі "Загального класифікатора галузей господарської діяльності" Мінстату України. Наприклад, 1.1.10 електроенергетика; 1.3.10 — хімічна промисловість; 2.1.20 — тваринництво та птахівництво; 5.1.11 — залізничний транспорт; 7.1.30 — громадське харчування; 9.0.24 — пожежна охорона; 9.2.00 — народна освіта; 9.7.00 — органи державного управління та ін.

Рис. 2.3. Схема кодування для міжгалузевих нормативних актів

Рис. 2.4. Схема кодування для галузевих нормативних актів

Види державних  нормативних актів про охорону  пращ (в уніфікованій формі для  однакового застосування) мають таке цифрове позначення:

Правила — 1

Стандарти — 2

Норми — З

Положення, статути — 4

Інструкції керівництва, вказівки — 5

Рекомендації, вимоги — 6

Технічні умови безпеки — 7

Переліки та ін. — 8

Державні нормативні акти необхідно  відрізняти від відомчих документів про охорону праці (ВДОП), які можуть розроблятися на їхній основі й затверджуватися  міністерствами, відомствами України  або асоціаціями, концернами та іншими об'єднаннями підприємств з метою  конкретизації вимог ДНАОП залежно  від специфіки галузі.

Державні стандарти  Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству  України. Відповідно до Угоди про  співробітництво в галузі охорони  праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 р., стандарти  ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні  стандарти за узгодженим переліком, що переглядається в міру необхідності з урахуванням національного  законодавства держав СНД та результатів  спільної роботи, спрямованої на вдосконалення  Системи стандартів безпеки праці.

Вимоги щодо охорони  праці регламентуються також  державними стандартами України  з питань безпеки праці, будівельними та санітарними нормами і правилами, правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії. Необхідно зазначити, що Держнаглядохоронпраці підготував і видав окремою книжкою державний  реєстр нормативних актів про  охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить  перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони  праці. Зміни в Реєстрі ДНАОП  публікуються в журналі "Охорона  праці". Одночасно вони вносяться  в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП, створеного Держнаглядохоронпраці.

Роботодавці на основі ДНАОП розробляють і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці  щодо застосування "Порядку опрацювання  і затвердження власником нормативних  актів про охорону праці, що діють  на підприємстві", затвердженого  наказом Держнаглядохоронпраці  № 132 від 12.12.1993 p., до основних нормативних  актів підприємства належать:

— Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

— Положення про службу охорони  праці підприємства;

— Положення про комісію з  питань охорони праці підприємства;

— Положення про роботу уповноважених  трудового колективу з питань охорони праці;

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників  з питань охорони праці;

— Положення про організацію  і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;

— Наказ про порядок атестації  робочих місць щодо їх відповідності  до нормативних актів про охорону  праці;

— Положення про організацію  попереднього та періодичних медичних оглядів працівників;

— Положення про санітарну лабораторію  підприємства;

— Інструкції з охорони праці  для працюючих за професіями і  видами робіт;

— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт  на підприємстві;

— Загально-об'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

— Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити  попередню і періодичну перевірку  знань З охорони праці;

— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій  лікувально-профілактичного харчування;

— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних  харчових продуктів працівникам  підприємства, що працюють у шкідливих  умовах;

— Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального  захисту.

Виходячи зі специфіки виробництва  та вимог чинного законодавства, власник затверджує нормативні акти з вищезазначеного переліку та інші, що регламентують питання охорони  праці. На підприємстві повинні бути нормативно-правові акти, які охоплюють  усі питання стосовно виконання  функцій і завдань, системи управління охороною праці.

Вищим органом МОП  є — Міжнародна конференція праці; виконавчим органом — Адміністративна  рада.

За останні роки МОП ухвалила ряд важливих міжнародно-правових документів, спрямованих на захист працівників від професійних  ризиків (у публікаціях це поняття  визначається як "джерело небезпеки  для життя і здоров'я працівника, з яким він стикається у виробничому  середовищі під час виконання  своїх виробничих функцій").

У 1981 р. 67 сесія Міжнародної  конференції праці ухвалила Конвенцію 155, доповнену Рекомендацією щодо професійної безпеки, здоров'я та виробничого середовища. В обох актах  передбачені заходи, яких треба вживати  як на національному рівні, так і  на власних підприємствах. Державна влада покликана формулювати, здійснювати  й періодично переглядати національні  заходи щодо запобігання нещасним випадкам, профзахворюванням та спричиненій  ними шкоді для здоров'я. Роботодавці, зі свого боку, повинні зробити  все необхідне, щоб робочі місця, машини, обладнання та виробничі процеси  були безпечними й не становили загрози  для здоров'я, а також забезпечити  заходи з надання невідкладної допомоги потерпілим.