Правове регулювання охорони праці та її організаційно-правові форми в Україні

Жінки і зазначені  вище особи, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною, не рідко переривають таку відпустку з метою одержання більш високооплачуваної відпустки у зв’язку з навчанням без відриву від виробництва. Від жінки в цьому випадку не повинні вимагати, щоб вона певний період (хоча б один день) відпрацювала перед наданням їй відпустки у зв’язку з навчанням без відриву від виробництва.

Сама назва правової конструкції – відпустка (з виплатою допомоги по догляду за дитиною або  відпустка без збереження заробітної плати, подана відповідно до медичного висновку, до досягнення дитиною віку шести років) включає будь-який запис у трудовій книжці, тому період відпустки зараховується до загального стажу роботи за спеціальністю.

Згідно з чинного  законодавства стаття 182 КЗпП свідчить про те, що жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

Жінкам, які усиновили дитину, надається відпустки для догляду за нею на вимогах і в порядку встановленому статтями 179, 181 КЗпП.

Ця стаття, істотно  розширила пільги жінкам, що усиновили  дітей безпосередньо з пологового будинку. Строк відпустки – 56 при  усиновленні однієї дитини і 72 календарних днів при  усиновлені двох і більше дітей – обчислюється з дня усиновлення. Усиновлення настає з часу набрання чинності рішенням суду про усиновлення стаття 113 Сімейного кодексу України. 

За період зазначеної відпустки тривалістю відповідно 56 і 70 календарних днів жінці, що усиновила дитину (двох і більше дітей), безпосередньо з пологового будинку виплачується допомога по державному соціальному страхуванню.

Жінка, що усиновила дитину (дітей) безпосередньо з пологового будинку, має право на одержання відпустки до досягнення дитиною віку трьох років з виплатою допомоги по догляду за дитиною, а у відповідних випадках – відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною віку шести років.

Жінка, яка працює і  має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачена відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на умовах і в порядку встановленому частиною першою статті 182-1. Відповідно до статті 183 КЗпП, жінка, що має дітей віком до 1,5 року, надається, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються  не рідше ніж через три години тривалістю. Не менше 30 хвилин кожна.

При наявності двох і  більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок  надання перерв установлюється власником  або уповноваженим ним органом  за погодженням з профспілковим  комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням  бажання матері.   

Перерва для годування дитини включається в робочий час і оплачується середнім заробітком.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які  мають дітей  віком до трьох років, одиноких матерів  при наявності дітей віком  до 14 років, або дитини-інваліда з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також  у випадку їх звільнення після закінчення строкового трудового договору на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Ще однією не менш важливою гарантією є надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і надання їм матеріальної допомоги. Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно  або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.

Відповідно до цієї норми  власники мають обов’язок у разі необхідності надавати вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв і будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових  умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.

Захищати право на одержання безкоштовно або на пільгових умовах путівки до будинків відпочинку важко з тієї причини, що важко довести необхідність одержання такої путівки. Легше захищати право на одержання путівки в санаторій, оскільки необхідність санаторно-курортному лікуванні може підтверджуватися медичним висновком. Необхідність у санаторно-курортному лікуванні може бути підтверджена й щодо самої жінки, а й у відповідному випадку щодо дитини.

Не бажаючи виконувати свої обов’язки, встановлені статтею 185 КЗпП, власник може надати мінімальні пільги на оплату путівки до санаторію. Юридично він буде вважатися у цьому випадку, що виконав свої обов’язки. Правда, у цьому випадку в жінки також залишаються аргументи для пред’явлення більш високих вимог, якщо вона зможе надати докази відсутності в неї можливості для оплати частини вартості путівки, що залишилася.

На підприємствах і  в організаціях з широким застосуванням  жіночої праці організовуються  дитячі ясла, дитячі садки, кімнати  для годування грудних дітей, а також кімнати особистої  гігієни тощо (стаття 186 КЗпП). Правило, яке сформульоване в цій статті не має ознак формальної визначеності, а тому не може бути визнане класичною правового нормою. Воно не має також механізму забезпечення, зокрема – санкції. Стаття 186 КЗпП виражає соціальні наміри держави; є політичною декларацією.

Вищевказані гарантії поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів (піклувальників) [39].              

                         

 

1.5 Охорона праці неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю

 

За статистичними даними сьогодні третина населення України – молоді люди. Однак така висока цифра компенсується тим,  що молоддю в Україні вважається люди віком від 14 до 35 років. Тоді як загальноприйнятими світовими стандартами цей вік обмежується 24 роки. За останні 3 роки (незважаючи на загальну картину скорочення населення) молодіжний сектор  зростає як у відсотковому так і в кількісному відношенні. Фахівці із соціальних досліджень не бачать у цьому нічого дивного.

Щоб нація нормально  відроджувалась на думку вчених,  кожна жінка повинна народити двоє дітей. А на сьогодні на кожну жінку в середньому припадає народження однієї дитини.

Держава враховує певні  фізичні, фізіологічні та інші особливості  неповнолітніх, і виявляє турботу  про здоров’я молодого покоління. Законодавчо  це закріплено, зокрема в ст. 43 конституції України. Законом України «Про охорону праці» (ст..11) заборонено застосування праці неповнолітніх, тобто осіб до 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності низька заробітна платня, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності роботи.

Соціальне становище  молоді дає можливість передбачити  майбутнє суспільства. Тому бажано, на мою думку щоб молоді держава приділила більше уваги, в тому числі й засобами регулювання її правового статусу.

Умови праці неповнолітніх  на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти  років, повинні  відрізнятися як фізіологічними особливостями  організму підлітків, який тільки формується, так і відданість  у більшості  з них відповідної професії і спеціальності.  Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальними правилами на повнолітніх повністю поширюється законодавство про працю а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної  виконавчої влади вимагають у  межах, встановлених законом України «Про зайнятість населення», квоту броню робочих місць. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодших 18 років. Районні, міські Ради народних депутатів затверджують плани влаштування на роботу молоді,  яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпечують їх виконання всіма підприємствами. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам  в рахунок броні забороняється. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.

Неповнолітні, тобто особи  що не досягли вісімнадцяти років,  у трудових  правовідносинах прирівнюються  в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток  та деяких інших умов праці  користується пільгами, встановленими законодавством України (стаття 187 К3пП)

Стаття що коментується визначає рівність прав неповнолітніх  у трудових правовідносинах порівняно  з правами повнолітніх. Закріплення  в законі принципу рівності трудових прав неповнолітніх справляє регулятивний вплив і безпосередньо на трудові відносини стаття 187 К3пП   на рівні закону легалізує пільги для неповнолітніх  у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток, та деяких інших умов праці, які (пільги) можуть бути встановлені не лише законом, але й підзаконними актами. Відсутність зазначення в цій статті на можливість встановлення пільг для неповнолітніх шляхом внесення відповідних умов в угоди колективні договори,  ні в якому разі не означає що пільги для неповнолітніх не можуть встановлюватися в такий  спосіб.

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах  з шкідливими або небезпечними умовами  праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також  залучати осіб молодше    вісімнадцяти років на до підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми.

Кодекс законів про  працю регламентує вік із якого  допускається прийняття на роботу.

Згідно статті 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років.

За згодою одного з  батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток,   прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Закон не встановлює форми  такої згоди. Практично доцільно, щоб вона давалася письмово. Це виключило  б спори з приводу того, чи була така згода.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14 віку за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє. При цьому прийняття на роботу повинно відповідати ряду умов:

- перша умова виглядає як декларація: це допускається з метою підготовки молоді до продуктивної праці. Навряд чи можна порушувати питання про незаконність укладення трудового договору з особою, яка не досягла 15-річного віку, тільки тому, що відсутня така мета. Сторони у трудовому договорі не повинні і не зобов’язані переслідувати цю мету.

- прийняттю на роботу відповідно до частини третьої статті 188 КЗпП підлягають учні спеціальних навчальних  закладів. Відповідно до сьогоднішньої класифікації до цієї категорії можуть бути віднесені і студенти вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації;

- прийняття на роботу допускається для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю неповнолітнього;

- робота не повинна порушувати процес навчання; повинна виконуватися у вільний від навчання час;

- повинна бути отримана згода одного із батьків або осіб, що їх замінюють (піклувальників).

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися  спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Ніяких більш конкретних правил з цього приводу законодавство не встановлює. Наявність такого обліку дає можливість встановити коло працівників, які на певну дату користуються пільгами як неповнолітні, а також дату, з якої той чи інший працівник втрачає такі пільги.

Державні органи, які  здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, в тому числі і норми про охорону праці, мають право вимагати, щоб їм були надані документи, які ведуться на підприємстві в порядку обліку працівників, які не досягли 18-річного віку.

Таке ж право мають органи держаної податкової служби та інші державні органи.

Ще дуже важливою умовою при прийнятті на роботу осіб молодше 18 років є медичні огляди.

Усі особи молодше 18-річного  віку приймаються на роботу лише після  попереднього медичного огляду і  в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Щорічні відпустки працівників  віком до 18 років надаються в  зручний для них час. Щорічні  відпустки працівникам молодше 18-річного  віку повної тривалості у перший рік  роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Щорічна відпустка для неповнолітніх встановлена тривалістю 31 календарний день.

Стаття 200 КЗпП передбачає участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді. Профспілковий комітет від підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором.