Правове регулювання охорони праці та її організаційно-правові форми в Україні

Відповідно до статті 144 КЗпП заохочення застосовуються спільно  або за погодження з профкомом. Колективним договором може бути  передбачене подання представником молодіжної організації кандидатур на заохочення, запитування думки представника молодіжної організації з приводу заохочення працівників, які належать  до категорії молоді, участь представника молодіжної організації в спільному обговоренні та прийнятті рішення про заохочення працівників власником і профспілковим органом, одержання згоди представника молодіжної організації на заохочення таких працівників тощо.                         

Для осіб молодше 18 років  передбачені спеціальні норми виробітку. Для робітників віком до 18 років  норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в  організацію після закінчення навчальних загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних  навчальних закладів, курсів, а також  для тих, що пройшли навчання безпосередньо  на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах, та на визначені ним строки можуть затверджуватись норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодження з профспілковим комітетом.

Для всіх підприємств  і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше 18 років.

 Квота – це закріплена  норма робочих місць у відсотках  до кількості робочих місць на підприємствах.

Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаштування на роботу випускників  загальноосвітніх шкіл, квоти робочих  місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма  підприємствами, установами, організаціями.

Стаття 196 КЗпП покладає низку обов’язків щодо забезпечення працевлаштування молоді на районні і міські ради. Взагалі ці обов’язки несуть переважно взагалі не ради, а місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які створюються радами. Квоти місць для працевлаштування молоді дійсно затверджують місцеві державні адміністрації та виконкоми відповідних рад.

Відмови молодим громадянам, направленим для працевлаштування в рахунок броні, у прийнятті  на роботу забороняється. Така відмова може бути оскаржена до суду.

Згідно статті 197 КЗпП молодь України має таку гарантію, надання молоді першого місця, тобто  працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років  після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Заробітна плата працівникам  молодше вісімнадцяти років при  скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій  при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів  загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Скорочення робочого часу для неповнолітніх означає, що їх скорочений робочий час оплачується  за тією ж тарифною ставкою (тим же посадовим окладом), що й нормальний робочий день дорослого працівника тієї ж спеціальності, кваліфікації та за інших рівних умов.                                                  

Норми виробітку, встановлені для  неповнолітніх відповідно до частини  першої ст. 193 КЗпП, не є підставою  для розрахунку відрядних розцінок, на основі яких визначається відрядний заробіток неповнолітніх. Праця неповнолітніх допущених до відрядних робіт, оплачується за тими ж відрядними розцінками, що й праця інших працівників (якщо лише неповнолітнім не знижуються норми виробітку). За час скорочення робочого часу неповнолітнього проводиться доплата за тарифною ставкою встановленого йому розряду.

При зниженні норми виробітку відповідно до частини другої ст. 193 КЗпП пропорційно  підвищуються відрядні розцінки як для  молодих працівників, які не досягай 18-річного віку, так і для повнолітніх.

Якщо учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів працюють у вільний від навчання час, то до них застосовується норма робочого часу відповідно до їх віку. За відпрацьовування цієї норми робочого часу їм повинна виплачуватися повна тарифна ставка (заробіток за відпрацьований час, доплата до тарифної ставки). За відповідну тривалість неповного робочого часу їм виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу). Наприклад, учень досяг віку 14 років, однак не досяг 16 років. Повний скорочений робочий час для такої категорії працівників складає 24 години на тиждень. Якщо тривалість неповного робочого часу  погоджена трудовим договором, складає 9 годин на тиждень, неповнолітній мас право на оплату праці в розмірі 9/24 або 37,5 відсотків тарифної ставки.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів залежно  від виробітку означає:

- використання звичайних відрядних розцінок (крім випадків зниження норм виробітку на підставі частини другої ст. 193 КЗпП, які викликають відповідне підвищення відрядних розцінок);

- доплата за час скорочення робочого часу виходячи з їх тарифної ставки і повного робочого часу для даної категорії неповнолітніх.

- зменшення розміру доплати за час скорочення робочого часу пропорційно частці встановленого працівникові неповного робочого часу в повному скороченому робочому часі, встановленому для відповідної категорії неповнолітніх. Наприклад, учень не досяг віку 16 років. Він прийнятий на відрядно оплачувану роботу з умовою про неповний робочий тиждень тривалістю 9 годин. За 9 годин на тиждень його праця оплачується відповідно до виробітку за звичайними розцінками, розрахованими виходячи з тарифної ставки і норми виробітку (якщо норма виробітку знижена відповідно до частини другої ст. 193 КЗпП, для розрахунку відрядної розцінки використовується ця знижена норма виробітку.

Законом України «Про оплату праці» зазначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.    

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні дисциплінарних стягнень, передбачених законодавством. Відповідно до стаття 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.

Право накладати дисциплінарні  стягнення на працівників має  орган, який користується правом прийняття  на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. Під час обрання дисциплінарного стягнення необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яким вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушенні законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону праці» максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5% середньомісячного фонду заробітної плати за попередній  
рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства  
використовує найману працю. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб та працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Особи, на яких накладено  штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення  штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку. Кошти  від застосування штрафних санкцій  до юридичних чи фізичних осіб, які  відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників зараховуються до Державного бюджету України. Право накладати адміністративні стягнення з причин зазначених у статті 43 Закон України «Про охорону праці» мають службові особи Держкомохоронпраці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 віку.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушенні вимоги законодавства та інших нормативних акті про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров’я громадян.

В кожної людини протягом її життя настає таке негативне явище, як зниження працездатності, що пригнічує  людину, вводить її в депресію. Зниження працездатності у людини може настати з двох причин: досягнення похилого віку, внаслідок чого людина вже не може виконувати роботу в такому ж обсязі і з такою ж інтенсивністю, як це було раніше, а також інвалідності, що може настати внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, нещасного випадку, загального захворювання або з дитинства. Обов’зком держави є  захистити інтереси таких людей, не дати їм відчути себе непотрібними, забезпечити їх такими  умовами праці, які були б рівними з умовами інших працівників і, водночас , відповідали їх здоров’ю, фізичному стану.

Ось тому особи із зниженою працездатністю володіють усією  повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Відповідно до ст.1 Закону України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи із стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, необхідності в соціальній допомозі і захисті. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317.

Відповідно до цього  порядку громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно непрацездатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи та професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів. Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників підприємств чи уповноважених ними органів.

З метою реалізації творчих  і виробничих здібностей інвалідів  та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні  трудового договору або у просуванні по службі, звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, переведення інвалідів на іншу роботу без їх згоди з мотивів інвалідності не допускаються, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров'я інваліда перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інваліда.

Підбір робочого місця  здійснюється органами Міністерства праці  і соціальної політики України, місцевими  Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємствах, де сталася інвалідність. При цьому повинні враховуватись побажання інваліда, наявність у нього професійних навичок і знань.

Інваліди війни мають  право на першочергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства. Інваліди війни мають право на використання щорічної оплачуваної відпустки у зручний для них час, а також на одержання відпустки без збереження заробітної плати до двох тижнів на рік.

Кабінет Міністрів України 31 січня 2001 р. прийняв постанову № 70 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» і затвердив Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Визнано, що робоче місце  інваліда — це окреме робоче місце  або ділянка виробничої площі  на підприємстві, незалежно від форм власності і господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів.