Робочий час по трудовому праву України

КУРСОВА  РОБОТА

 

З предмету «Трудове право»

 

На тему: «Робочий час по трудовому праву України»

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………....3

Розділ 1. Робочий час, як норма праці та його види.

1.1 Поняття робочого часу…………………………………………………….4

        1.2 Дані з історії регулювання робочого часу……………………………..…4

        1.3 Види робочого часу……………………………………………………..…5

Розділ 2. Відхилення від нормативів робочого часу.

       2.1 Надурочна робота……………………………………………………..….12

         2.2 Чергування……………………………………………………………..…15

Розділ 3. Режим робочого часу.

         3.1 Елементи режиму……………………………………………………..….16

3.2 Спеціальні режими  робочого часу…………………………………..…..21

Висновки……………………………………………………………………………26

Список використаних джерел……………………………………………………..27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як основна умова  людського існування, праця людини може продовжуватись у певних часових  межах. Враховуючи фізичні та психічні дані людини, економічні та соціальні  фактори, суспільство намагається  встановити таку тривалість робочого часу, яка враховує міру індивідуальної участі працівника у виробництві та забезпечує нормальні та здорові умови праці.

Актуальністю проблеми є регулювання робочого часу на протязі  робочого дня, тижня по трудовому  законодавству України.

Метою моєї роботи є ознайомлення, розкриття і вирішення проблеми регулювання робочого часу по трудовому законодавству України.

Чинне законодавство  про працю, зокрема норми про  робочий час, передбачають відхилення від нормальної тривалості робочого дня і робочого тижня як у бік  зменшення (скорочений та неповний робочий час), так і в бік збільшення (надурочні роботи, час роботи за сумісництвом, ненормований робочий день). Застосування неповного робочого часу не забезпечує виконання встановленої законом норми нормальної тривалості праці. Відхилення ж в сторону збільшення свідчить про її перевиконання. Отже, законодавче встановлений робочий час є основою, визначальним фактором міри праці.

Об’єктом дослідження  є суспільні відносини у сфері  регулювання робочого часу.

   Методи дослідження:

1. Історичний – застосовується для розкриття історії регулювання  робочого часу.
2. Системно-структурний – використовується для дослідження робочого часу, як норми праці, для визначення його специфічних ознак.
3. Логічний – дослідження сутності поняття робочого часу.

Предметом дослідження є теоретичні, практичні і організаційно-правові питання пов’язані з регулюванням робочого часу.

 

 

Розділ 1. Робочий час, як норма праці та його види.

 

1.1 Поняття робочого часу

          Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. В теорії трудового права під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством.

Робочий час, як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що визначають тривалість, склад, режим та порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу включає в себе норми Конституції України, (ст.45), а також значний масив правових норм, що містяться у КЗпП та інших нормативно-правових актах України.

Для робочого часу характерне його державно-правове регулювання. Воно має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого – забезпечити охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України  в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

 

1.2 Дані з історії регулювання робочого часу.

 Перші закони щодо  врегулювання робочого часу були  прийняті в Англії (1349, 1496, 1582 рр.). Ці акти встановлювали тринадцяти-годинний мінімальний робочий день. Таким чином, було обмежено не максимальну, а мінімальну тривалість робочого часу. В Росії законом від 2 червня 1897 р. „Про скорочення робочого дня на фабриках і заводах і про встановлення святкового відпочинку” було встановлено робочий день тривалістю 11,5 години на добу.

Питання 8-годинний робочий  день завжди було однією з вимог  робітничого руху. Перші законодавчі  акти якраз і були присвячені обмеженню робочого часу спочатку для працюючих дітей, а згодом для всіх працівників. Декретом від 11 листопада 1917 р „Про восьмигодинний робочий день” нарешті було реалізовано вимогу робітників. В Україні 8-годинний робочий день встановлено законом Центральної Ради 25 січня 1918 р.

Врегулюванню робочого часу присвячено низку конвенцій  МОП: Конвенції №1 про робочий  час у промисловості 1919 р., №30 про  робочий час у торгівлі та установах 1930 р., №47 про сорокагодинний робочий  тиждень 1939 р., №175 про роботу на умовах неповного робочого часу 1994 р. та ін.

Європейська соціальна  хартія (переглянута) 1996 р. у статті 2 ,,Право на справедливі умови  праці” у пункті першому містить  вимогу про „розумну тривалість робочого дня і робочого тижня”.

 

1.3 Види робочого часу.

Для трудового законодавства  характерним є досить детальне регламентування  робочого часу. Законодавством встановлено  норми робочого часу та їх тривалість.

У КЗпП України глава IV присвячена правовому регулюванню робочого часу. Питання робочого часу також врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається  тенденція до колективно-договірного  та індивідуального регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

          Згідно з діючим законодавством можна виділити такі види робочого часу:

1) нормальна тривалість  робочого часу;

2) скорочений робочий час;

3) неповний робочий  час;

Нормальний  робочий час є найпоширенішим видом робочого часу. Це час, визначений законом як норма протягом робочого тижня. Згідно зі ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати  40 годин. Разом з тим, на рівні окремого підприємства вона може бути зменшена, якщо це буде обумовлено колективним договором. Тоді для цього підприємства нормальним буде вважатися робочий час, визначений колективним договором.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Робочий день — це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня.

Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з  двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення  про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи встановлена ст. 52 КЗпП і не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються  на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в тому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встановлено доплату до нормального рівня заробітної плати.  При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах  і колективних договорах, хоча у  деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих —  тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівня­но із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35—40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.

Скорочений  робочий час характеризується такими юридичними ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації. Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Згідно зі ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу – від 24 до 36 годин на тиждень. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Цей Перелік містить значне число виробництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин (наприклад, робота конденсаторником – 30, у спеціалізованих МСЕК для хворих на туберкульоз – 36, на станції (відділенні) швидкої та невідкладної медичної допомоги – 36, робота з радіоактивними речовинами – 36, у рентгенівських, флюорографічних кабінетах – 36 годин тощо).

Наказом Міністерства праці  та соціальної політики України №122 від 23 березня 2001 року затверджено Порядок застосування цього Переліку. При чому в наказі встановлено, що на території країни не застосовується постанова Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 21 листопада 1975 року     №273/П-20, яка раніше врегульовувала ці питання. Суттєвим є те, що на конкретному підприємстві скорочена тривалість цього тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Тобто підтвердження цього права працівникові можливе лише у разі віднесення його робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць.

  Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, — не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових  днів на 1 годину як при 6-денному, так  і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється  на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час  з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в  нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого  робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Хоча ст.51 КЗпП прямо  передбачає встановлення законодавством скороченої тривалості робочого часу лише для вчителів, така пільга надається  всім педагогічним працівникам. Скорочена  тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних працівників, не включає час на перевірку зошитів, за класне керівництво та виконання деяких інших обов’язків.

Скорочений робочий  час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) встановлено для  інвалідів І і II груп, працюючих на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг.

Неповний робочий  час – це встановлений угодою сторін робочий час в межах нормальної його тривалості, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки.

Неповний робочий час  — відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:

а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно  відпрацьованому часу, а при відрядній  оплаті праці — в залежності від виробітку.