Робочий час по трудовому праву України

Законодавство передбачає низку випадків, коли режим роботи підприємств регулюється місцевими органами влади. Так, зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за погодженням із власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності (пп. 4 п. «в» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (пп. 9 п. «а» ст. 30 згаданого Закону).

Тривалість  регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідні як надто короткі, так і надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому — порушується робоча установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв., на роботах середньої важкості — 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв.

Щодо моментів призначення  перерв на відпочинок єдиної думки  не існує. Багато авторів вважають, що перерви слід призначати при перших ознаках втоми. Інші, навпаки, вважають що невелика втома справляє позитивний вплив на витривалість організму, компенсується резервами. Існує також думка, що перерви на відпочинок повинні повністю знімати втому. Однак на практиці цього немає, навіть обідня перерва не ліквідує повністю відчуття стомлення.

Регламентовані перерви  покликані зменшити втому, згладжувати  найбільш гострі її симптоми, створити психологічну установку на відпочинок і активізувати вольові зусилля  для підтримання продуктивності праці.

При розподілі перерв на відпочинок протягом робочої зміни необхідно виходити з того, що втома в другій половині значно більша, ніж у першій, тому 30—35 % часу на відпочинок доцільно надавати до обіду, а 65—70 % — після обіду.

Першу перерву на відпочинок працівникам, рівень втоми яких не перевищує — 55 відн. од., доцільно надавати через 2…2,5 год. від початку роботи. Другу перерву назначають через 1…1,5 год. після обіду, а останню — не пізніше, ніж за 1…1,5 год. до закінчення роботи. Час на природні потреби працівника встановлюється окремо і становить 10 хв. за зміну.

Залежно від характеру  трудового процесу і умов праці  можливі деякі відхилення в періодичності  надання і тривалості регламентованих  перерв на відпочинок. Так, для працівників  за пультами управління доцільно надавати 10-хвилинні перерви на відпочинок через кожну годину роботи. Для працівників творчої праці рекомендуються 15-хвилинні перерви через кожні дві години роботи і за 1,5 год. до її закінчення. На роботах з великими фізичними навантаженнями і несприятливими умовами перерви на відпочинок тривалістю 8…10 хв. надаються через кожну годину роботи, а в особливо несприятливих умовах — по 15 хв. На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15…20 хв. з відпочинком такої ж тривалості. В цих випадках слід застосувати підміну людей, які працюють почергово, і суміщення робіт та професій. Часті перерви по 5, 10 хв. застосовуються при роботах з великим нервовим напруженням, високому темпі і підвищеній монотонності.

Гранична тривалість зміни.

 Стосовно обмеження  максимальної тривалості зміни слід наголосити, що загального нормативно-правового акта, який урегульовував би граничну тривалість зміни (наприклад, 12 чи більше годин) немає. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

 Наведемо приклади  нормативного регулювання питання  щодо максимальної тривалості щоденного РЧ для окремих категорій працівників:

для водія транспортних засобів: не більше 10 годин;

для водія міжміських перевезень: до 10 годин (якщо більше 12 годин, то в рейс направляються два водії);

для водія трамвая  чи тролейбуса при підсумованому обліку РЧ нормальна тривалість щоденної роботи (зміни): не більше 10 годин;

для працівників, які  працюють за вахтовим методом: не більше 12 годин;

для членів екіпажу повітряного  судна цивільної авіації: не більше 12 годин (у разі затримки рейсу або необхідності посадки на запасний аеродром для завершення рейсу тривалість може бути збільшено максимум на 2 години, але не більше двох разів упродовж послідовних 28 діб).

Здійснений аналіз конвенцій  та рекомендацій Міжнародної організації  праці щодо регулювання РЧ окремих категорій працівників також дозволяє дійти висновків, що тривалість щоденного РЧ, як правило, не повинна перевищувати 12 годин (для моряків допускається тривалість РЧ не більше 14 годин упродовж будь-якого 24-годинного періоду).

Слід розрізняти режим  робочого часу працівників і режим  роботи підприємства. Зокрема підприємство може  працювати у цілодобовому режимі, а працівник – за змінами.

Окрім того, може встановлюватися  єдиний режим робочого часу, а також  індивідуальний режим – для окремих працівників.

Розрізняють також загальні й спеціальні режими.

На законодавчому рівні  встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про  введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" передбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами  внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 3.2 Спеціальні режими робочого часу.

До спеціальних режимів  робочого часу належать такі:

1. змінна робота;
2. гнучкий графік роботи;
3. роздроблений робочий день;
4. ненормований робочий день;
5. вахтовий метод організації роботи.

При режимі змінної  роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах  робота провадиться в три і  більше змін. Перехід з однієї зміни  в іншу, як правило, повинен проводитися  через кожний робочий тиждень  у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Уперше такий режим роботи був передбачений Положенням про порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 р. Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу - не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві - не більш 12 годин, включаючи перерви.

30 травня 1985 р. постановою  Держкомпраці СРСР і ВЦРПС  були затверджені Рекомендації  щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, установах, організаціях народного господарства (Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1985. - №11). Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки трудового колективу. Елементами гнучкого графіка є: змінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня; фіксований час - час обов'язкової присутності на роботі; перерви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Режим роботи з роздробленим робочим днем - вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).

Режим ненормованого  робочого дня відповідно до Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з  ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, може застосовуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:

- для осіб, праця яких  не піддається точному обліку  в часі;

- для осіб, робочий  час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

- для осіб, які розподіляють  час для роботи на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади  за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

На Заході спостерігається  тенденція росту застосування багатозмінних  робіт. Найбільш поширена робота в дві  зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30% залежно від виду зміни. Встановлена додаткова відпустка за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочена тривалість нічної зміни, заборона залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30-20 годин у тиждень.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. №147. Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а між вахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання.