Курс лекций по "Финансовому праву"

Загальна теорія права традиційно визнає об'єктами правовідносин різні  матеріальні й нематеріальні  блага, які можуть задовольнити інтерес  уповноваженої особи. Але в фінансово-контрольних  правовідносинах суб'єкти, наділені владними повноваженнями, не мають  свого Інтересу, вони представляють  публічний інтерес, тому об'єктом  контрольних правовідносин виступає правовий вплив контролюючого суб'єкта на підконтрольний об'єкт. Безпосереднім  об'єктом фінансових правовідносин  виступає суб'єктивна фінансова  діяльність підконтрольних суб'єктів1, тобто розподільчі відносини, які  й викликають необхідність перевірки  їх відповідності вимогам законодавства.

3.3.Види фінансового контролю.

Фінансовий контроль вирізняється своїм різноманіттям, його здійснення є компетенцією широкого кола органів  контролю. У теорії фінансового права  визначено різні критерії, різні  підстави класифікації фінансового  контролю. За основу поділу його на види приймають: суб’єктний склад органів  контролю, специфіку об’єкта фінансового  контролю, час його проведення.

З урахуванням викладеного розрізняють  фінансовий контроль залежно від:

1. Часу проведення  а) попередній; б) поточний (оперативний); в) наступний.

Попередній фінансовий контроль передує здійсненню фінансово-господарських операцій. Його здійснюють на стадії складання, розгляду і затвердження проектів бюджетів, кошторисів, планів, договорів. Основна його мета - запобігання порушенням фінансового законодавства. При цьому діяльність органів фінансового контролю спрямована на своєчасне запобігання незаконному і нераціональному використанню коштів. Належне проведення попереднього фінансового контролю дає змогу досягти максимально позитивного ефекту, уникнути порушень фінансової дисципліни.

Поточний фінансовий контроль проводять упродовж короткого часу, безпосередньо у процесі здійснення господарських і фінансових операцій. Його ще можна назвати оперативним завдяки гнучкості та своєчасності. Зазвичай такий контроль є повсякденним, постійним. Широке застосування поточного контролю дає змогу виявити помилки і зловживання, допущені як на стадії попереднього контролю, так і безпосередньо в процесі здійснення фінансово-господарської операції. Слід зазначити, що попередній і поточний контроль здебільшого не мають репресивного характеру.

Наступний фінансовий контроль проводять після завершення конкретної фінансово-господарської операції або закінчення певного звітного періоду (наприклад, фінансового року). Такий контроль є своєрідним останнім "рубежем", перешкодою на шляху порушень. Він дає змогу виявити недогляди під час попереднього і поточного контролю і зазвичай вирізняється поглибленим і всеосяжним підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності контрольованого суб’єкта, комплексністю. Основними напрямами наступного контролю є такі: аналіз виконання планів і бюджетів; перевірка кошторисів, звітів і балансів; вивчення на предмет законності рішень органів управління суб’єкта, який перевіряють; виявлення випадків незбереження майна; визначення шляхів запобігання порушенням фінансової дисципліни і заходів для їх усунення.

2. Суб’єкта, що здійснює  контроль: а) державний; б) муніципальний;  в) суспільний; г) аудиторський.

Державний фінансовий контроль здійснюють органи держави, наділені компетенцією й повноваженнями на здійснення контрольних дій. Це органи:

- загальної компетенції— Верховна  Рада України, Кабінет Міністрів  України, Національний банк України;

-спеціальної компетенції— спеціально створені для фінансового контролю (податкові органи, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство).

Як державний, так і муніципальний  фінансовий контроль може бути (залежно  від галузі дії) надвідомчим (міжвідомчий) і внутрішньовідомчим.

Муніципальний фінансовий контроль здійснюють органи місцевого самоврядування. Сфера  його застосування досить широка - від  затвердження місцевого бюджету, його виконання і затвердження звіту  про його виконання до конкретних питань дотримання фінансової дисципліни, що належать до компетенції органів  місцевого самоврядування.

Суспільний фінансовий контроль є  незалежним і здійснюється представниками громадськості на добровільній та безоплатній  основі.

Аудиторський фінансовий контроль є незалежним професійним і здійснюється аудиторами (фізичними особами) та аудиторськими  фірмами.

3. Сфери фінансової  діяльності: а) бюджетний; б) податковий; в) валютний; г) банківський та  ін.

Вирізнення перелічених видів  фінансового контролю залежить від  того, в якій області фінансового  права безпосередньо його здійснюють, тобто від підгалузей та інститутів Особливої частини фінансового  права.

4. Джерела інформації: фактичний; документальний.

Фактичний фінансовий контроль полягає у вивченні реального стану об’єкта, що перевіряється, його огляді та вимірюванні в натурі, установленні дійсної наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізі отриманої інформації і документів на предмет їх відповідності.

Документальний фінансовий контроль - це перевірка й аналіз первинних документів (у тому числі й технічних носіїв інформації), що містять відомості про рух коштів (бухгалтерських і статистичних звітів, кошторисів тощо).

Фактичний контроль і документальний контроль доповнюють один одного. Так, за наявності належних підстав документальна  ревізія може бути доповнена фактичною  перевіркою (проведенням контрольного вимірювання, зняттям залишків матеріальних цінностей тощо).

5. Періодичності (частоти)  проведення: а) постійний (повсякденний); б) систематичний; в) епізодичний  (здебільшого є разовим).

6. Форми проведення: а) обов’язковий (зовнішній); б) ініціативний (внутрішній).

Обов’язковий фінансовий контроль проводять, якщо чинне законодавство  містить відповідну вимогу або є  рішення компетентного державного органу. Для проведення ініціативного  фінансового контролю основним є  елемент "волевиявлення", тобто  самостійне і добровільне рішення  суб’єктів, що господарюють.

Наведений перелік фінансового  контролю не є вичерпним. Наприклад, можна розрізняти його види за обсягом, повнотою охоплення. Докладно розглянемо це на прикладі такого методу фінансового  контролю, як перевірка.

3.4. Методи фінансового контролю.

Метод фінансового  контролю - це сукупність способів, засобів  і прийомів здійснення контрольних  функцій. Слід зазначити, що аналіз методів  фінансового контролю ґрунтується  на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (статистики, бухгалтерського обліку, логіки).

Застосування тих чи інших методів  насамперед залежить від компетенції  органу контролю, поставлених перед  ним цілей і завдань, моменту  проведення фінансового контролю.

Основними методами фінансового  контролю є такі: спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірка і ревізія. Усі вони конкретизуються в різних відомчих методиках і правилах проведення контролю.

Спостереження (моніторинг) - загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб’єкта. З деякими  застереженнями можна вважати спостереженням і діяльність з фінансового моніторингу  відповідно до вимог Закону України "Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих  злочинним шляхом" від 28.11.2002 р.

Облік є досить специфічним фінансово-контрольним  методом, сфера застосування якого  обмежується переважно діяльністю органів контролю при здійсненні реєстрації суб’єктів контролю (наприклад, платників податків) чи в інших  випадках, визначених чинним законодавством. Облік не обмежується суто реєстраційною  роботою, а передбачає також аналітику  і створення інформаційної бази.

Обстеження проводять здебільшого  у процесі попереднього контролю. Воно полягає у вивченні конкретних напрямів фінансової діяльності суб’єкта контролю. Зокрема, здійснюють діагностику  його фінансового стану, досліджують  звітність, проводять первинний  аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінюють відповідність його діяльності статутним документам.

Спеціальними прийомами під  час обстеження є опитування та анкетування.

У разі виявлення в процесі обстеження якихось негативних результатів  орган контролю приймає рішення  про проведення перевірки або  ревізії.

Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі спеціальні статистичні методи, як індексний, метод середніх і відносних  величин. Аналізують основні фінансово-економічні характеристики об’єкта контролю, що дає змогу виявити неявні порушення  фінансової дисципліни та їх причини. Особливо ефективним при цьому є  такий фінансово-економічний прийом, як порівняння.

Перевірка. Розрізняють види перевірок  за такими ознаками:

1) організаційними:

— планові (внесені у встановленому  порядку до плану роботи органу контролю);

— позапланові (проводяться деякою мірою раптово, поза планом, за наявності  важливих підстав, установлених чинним законодавством: у разі надходження  скарг громадян чи іншої інформації про порушення фінансової дисципліни, недогляд у роботі, що потребують невідкладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів);

2) за підставою призначення:

— повторні (проводять через певний час після первинної фінансової перевірки у разі визнання її такою, що проведена неякісно, або з метою  контролю за усуненням виявлених  порушень. Таку перевірку проводять  з тих самих питань і за той  самий період, що й первинну);

— додаткова (здійснюють для з’ясування питань, які не ставилися перед  первинною перевіркою, а переважно - у зв’язку з новими обставинами).

3) за обсягом:

— повні (охоплюють усі напрями  фінансово-господарської діяльності);

— часткові (або неповні, під час  яких досліджують окремі напрями  фінансово-господарської діяльності);

— комплексні (їх зазвичай проводить  група фахівців, вивчаючи широке коло взаємозалежних питань). Одним із підвидів комплексної перевірки є наскрізна  перевірка, що охоплює фінансово-господарську діяльність кількох організацій  чи підприємств, пов’язаних між собою  відносинами субординації;

— тематичні (або цільові), що спрямовані на з’ясування певних питань, дослідження  певної ділянки роботи (теми), окремого напряму діяльності суб’єкта, якого  перевіряють, чи конкретного типу операцій);

4) повнотою охоплення:

- суцільні (фронтальні)) під час  яких вивчають абсолютно всі  документи та облікові записи  за певний період);

- вибіркові (перевіряють не весь  суб’єкт, а його підрозділ  чи окремий напрям діяльності, виділений за певним принципом).

5) місцем проведення:

- виїзні (здійснюють за місцезнаходженням  об’єкта контролю);

- камеральні (проводять за місцем  дислокації органу фінансового  контролю);

6) характером контрольованих показників:

- формальні, за яких перевіряють  правильність оформлення документів (наприклад, з’ясовують дійсність  підписів, наявність підчищань і  виправлень, правильність заповнення  реквізитів);

- арифметичні (оцінюють правильність  математичних розрахунків і таксувань);

7) характером суб’єктів контролю:

- позавідомчі (покладаються на  органи іншого відомства або  міністерства, якому підпорядкована  організація, котру перевіряють);

- відомчі (здійснює у рамках  того самого відомства чи міністерства, але працівник вищого рівня,  вищої організації).

Окремо слід виділити "зустрічну " перевірку, за якої первинні документи  або звітні дані зіставляються з  аналогічними або взаємозалежними  даними підприємства-контрагента.

Ревізія - найважливіший метод фінансового  контролю, що вирізняється найбільшими  дієвістю, глибиною і повнотою. Ревізію  варто віднести до наступного контролю.

Здійснюють ревізію спеціальні органи фінансового контролю для  виявлення фактів порушення законності, вірогідності й доцільності. Під  час ревізії аналізують фінансово-господарську документацію на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, схоронності коштів і матеріально-технічних  ресурсів, своєчасності і повноти  звітності.

Ревізор наділяється певними правами:

- перевіряти плани, кошториси,  грошові, бухгалтерські й інші  документи, наявність грошей і  цінностей, а в разі виявлення  підробок та інших зловживань  вилучати необхідні документи  на термін до закінчення ревізії;

- перевіряти правильність списання  сировини, палива, інших матеріальних  цінностей, тепло- й електроенергії  на витрати виробництва; повноту  оприбуткування готової продукції;  вимагати від керівництва суб’єкта, який перевіряють, проведення  контрольного вимірювання виконаних  робіт;

- вимагати проведення інвентаризації  основних фондів, товарно-матеріальних  цінностей, перевірки грошових  коштів, у разі потреби опечатувати  каси, склади, архіви;

- одержувати від інших підприємств,  установ і організацій довідки  і копії документів, пов’язаних  з операціями, які перевіряють;

- отримувати від посадових осіб  письмові пояснення. Класифікація  ревізій, як бачимо, здебільшого  ідентична класифікації перевірок, з деякими незначними застереженнями. Наприклад, можна виокремити такий підвид позапланової ревізії, як ревізія, призначена постановою органів слідства.

Термін проведення ревізії - не більш  як ЗО днів (може бути продовжений тільки з дозволу керівника органу, що призначив ревізію).

За результатами ревізії складають  акт. Керівник органу, що призначив  ревізію, зобов’язаний у тижневий строк  розглянути її результати і вжити  заходів щодо усунення виявлених  порушень, відшкодування завданого  матеріального збитку, притягнення  до відповідальності винних осіб, усунення причин та умов, що призвели до порушення  фінансової дисципліни.

Фінансово-економічна експертиза. Здійснення експертно-аналітичної діяльності належить до компетенції Рахункової палати.. Вона зобов’язана за дорученням Верховної Ради України проводити  експертизу і давати висновки щодо проектів: Державного бюджету України, законів та інших нормативних  актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних цільових програм, програм Кабінету Міністрів України  й інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України.