Курс лекций по "Финансовому праву"

в) безоплатно отримувати від національного  і комерційного банків інформацію про  наявність та рух грошових коштів за поточними, депозитними, бюджетними та іншими рахунками розпорядників  і одержувачів бюджетних коштів;

г) безкоштовно отримувати від міністерств  та інших центральних і місцевих органів інформацію щодо виконання  бюджету та бюджетів місцевого самоврядування;

д) вживати заходи для усунення виявлених порушень при проведенні розрахунків та взаєморозрахунків  за доходами і видатками Державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування на основі повідомлень контролюючих та правоохоронних органів, а також  вимагати усунення виявлених порушень від усіх учасників зазначених розрахунків;

є) інші права, передбачені діючим законодавством України.

Отже, виконання Державного бюджету  має двостороннє спрямування:

а) виконання бюджету за доходами, що означає мобілізацію над ходження податків, зборів і обов´язкових платежів та розподілення їх за рівнями бюджетної  системи відповідно до діючого законодавства;

б) виконання бюджету за видатками, що означає здійснення фінансування видатків, передбачених у бюджеті, відповідно до бюджетного розпису.

Бухгалтерський облік усіх операцій з виконання Державного бюджету  України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік  відображає обсяг активів та зобов´язання держави.

У ряді випадків планові показники, які є основою формування бюджету, відрізняються своїм фактичним  значенням. Для приведення фактичних  показників у певну відповідність  з плановими Державним казначейством  здійснюється секвестрація. Секвестр — це пропорційне зниження державних  витрат за всіма статтями бюджету  протягом часу, що залишається до закінчення поточного бюджетного року. Секвестру  не підлягають захищені статті, визначені  при затвердженні Державного бюджету.

У бюджетному кодексі йдеться про  секвестрування Державного бюджету  і передбачається, що такі ж повноваження надаються місцевим органам. Якщо квартальні звіти зафіксовують нестачу надходжень на рівні понад 15% бюджетного розпису  на відповідний бюджетний період, то Міністерство фінансів уповноважене підготувати зміни до Державного бюджету з секвестрації. Кабінет  Міністрів України розглядає  ці пропозиції і подає до Верховної  Ради України розроблений на їх основі проект Закону «Про внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України»»  не пізніше двох тижнів з дня подання  пропозицій Міністерством фінансів України.

Верховна Рада України приймає  рішення щодо зазначеного проекту  закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у 2-тижневий термін з дня відповідного подання  Кабінетом Міністрів. До ухвалення  Верховною Радою України відповідного рішення видатки бюджету проводяться  з врахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Зведення, складання та надання  звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним  казначейством України. Форми звітності  про виконання Державного бюджету  України встановлюються Державним  казначейством за погодженням з  Рахунковою палатою та Міністром  фінансів України. Звітність про  виконання Державного бюджету України  є оперативною, місячною, квартальною  і річною. Річний звіт про виконання  Державного бюджету України, підготовлений  Державним казначейством і розглянутий  Кабінетом Міністрів України, подається  до Верховної Ради України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

Звіт Кабінету Міністрів України  перед Верховною Радою України  про виконання Закону «Про Державний  бюджет України» представляє Міністр  фінансів. За результатами розгляду ВРУ  приймає рішення щодо звіту про  виконання Закону «Про Державний  бюджет України». Постанова Верховної  Ради України про виконання бюджету  публікується у пресі.

 

Тема №5. Податкове право. 
5.1 Поняття податку та його функції. Принципи оподаткування. 

Податки — це обов'язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи. Як правило, податки забезпечують близько 90% надходжень до державного бюджету і понад 70% — до місцевого бюджету. Податки регулюються податковим правом, що є частиною (інститутом) фінансового права.

Суб'єктами податкових правовідносин  виступають, з одного боку, податкова  адміністрація, яка діє від імені  держави і наділена владними повноваженнями, а з іншого — юридичні та фізичні  особи (платники податків). Усі вони наділені певними правами та обов'язками. Так, Державна податкова адміністрація  має право вимагати внесення податку  в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції   до   порушників   податкового   законодавства   тощо.

Риси податків:

- обов'язковість платежу;

- переважно перехід права  власності при сплаті податку;

- індивідуальна безоплатність;

- регулярність стягнення.

У статті 2 Закону України "Про  систему оподаткування в Україні" визначається поняття податку і  збору (обов'язкового платежу), але окремих  визначень податку або збору  законодавець не дає в жодному  акті, тим самим формально стирає принципові відмінності між податком та збором.

Справа в тому, що законодавець, визначаючи дані поняття -"податок", "збір", поставив між ними прийменник "і", що має на увазі деяку  еквівалентність, ідентичність або  подібність характерів.

Це може бути обумовлено змістом  фіскальної функції, який виражається  в тому, що і податок, і збір, відповідно до статті 2 наведеного Закону, слід розуміти як обов'язковий внесок, що здійснюється платниками.

Віднести той чи інший  платіж до розряду податків або зборів можливо лише виходячи із його назви  на підставі статті 14 вказаного Закону. В силу "традицій" платіж, що є  податком, може бути названо митом, збором, і навпаки, хоча існують певні  відмінності.

Так, при сплаті мита або  збору, платник в тій чи іншій  мірі безпосередньо відчуває платність  платежу, податки ніколи не бувають  індивідуально платними.

Податки не мають характеру  цільового призначення у відмінну від внесків та відрахувань у  державні цільові фонди.

Таким чином, з юридичної  точки зору, податок - встановлена  законом безумовна форма відчуження власності фізичних та юридичних  осіб на користь суб'єктів публічної  влади. При цьому податок являється  індивідуально безплатним, стягується на умовах безповоротності, законодавче  встановленими методами державного примушування в одноосібному порядку  і не носить характер контрибуції  або покарання.

Групи податків за Законом "Про  систему оподаткування в Україні":

- загальнодержавні;

- місцеві.

У теорії податкового права  систему оподаткування прийнято називати податковою системою. Точніше, та сукупність податків та зборів (обов'язкових  платежів) у бюджети та в державні цільові фонди, які збираються у  встановленому законами України  порядку, складає, на підставі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування", систему оподаткування, і є податкова  система.

Податкова система - це сукупність податків, зборів та інших платежів у бюджет та державні цільові фонди платників податків та органів, які здійснюють контроль за правильністю нарахування, повною та своєчасною сплатою їх у визначеному законом порядку.

Система оподаткування тим  ефективніша, чим вона більш зручна як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контролюючі функції.

Податкова система повинна  забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні  джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб  це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства  в цілому. Тобто, податкова система  повинна відображати не тільки фіскальні  інтереси держави, але й сприяти  раціональному розподілу та використанню національного доходу. Податкова  система повинна мати логіку і  закономірності, бути здатною самостійно реагувати на різні потреби, викликані  реалізацією різноманітних та розчленованих  соціально-економічних зв'язків  у суспільстві.

Функції оподаткування - це дії  інституту податкового права, направлені на досягнення певного результату. Іншими словами - це та роль, яку виконує  інститут оподаткування в державі  і суспільстві як у правовому, так і в економічному аспекті.

Принципи  системи оподаткування за законодавством в Україні:

- стимулювання науково-технічного  прогресу, технологічного оновлення  виробництва, виходу вітчизняного  виробника на світовий ринок  високотехнологічної продукції;

- стимулювання підприємницької  виробничої діяльності і інвестиційної  активності;

- обов'язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких  проявів дискримінації, забезпечення  однакового підходу до суб'єктів  господарювання і громадян;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обґрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетенція;

- єдиний підхід;

- доступність.

5.2 Поняття податкового права і податкових правовідносин.

Значимість відносин, які  виникають при зборі податків, величезна, тому держава ретельно регулює  їх за допомогою правових норм. Сукупність цих норм складає податкове право.

Податкове право частина фінансового, але податкові правові норми мають певні особливості. Податкові відносини визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Відносини суб’єктів при сплаті податків складають певні групи:

1) між державою і податковими  органами;

2) між податковими органами  і платниками;

3) між державою, податковими  органами і фінансово-кредитними  установами по акумуляції податкових  платежів.

Податкове законодавство  України розгалужене, бо включає  закони по всіх видах податків, інструкції Головної державної податкової адміністрації, їх численні листи, телеграми тощо. Але є і так званий основний закон, що встановлює види усіх податків, обов’язкових платежів, принципи і  систему оподаткування. Це Закон  України “Про систему оподаткування” в редакції від 02.02.1994р., який складається  з трьох розділів. Перший “Загальні положення” містить основний перелік податкових інструментів, що конкретизуються у вузьких нормативних актах і регулюють окремі податкові платежі. Цей розділ найважливіший і може використовуватися в проекті Податкового Кодексу. Другий розділ присвячений переліку податків, зборів і платежів, що справляються на території України. Розділ III “Заключні положення” містить ряд окремих положень, що порушують питання порядку сплати податків, контролю за цим, усунення подвійного оподаткування тощо.

Податкові закони і підзаконні податкові акти називають елементи податкового механізму, які можна  поділити на дві групи:

1. Основні головні характеристики податку, без яких неможливо уявити відповідний податковий механізм:

а) платник податку;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку.

Фактично на підставі цих  елементів можна мати загальне поняття  про податок. Відсутність будь-якого  з цих елементів залишає питання  відкритим і повністю невизначеним.

2. Додаткові необхідні характеристики податку, що розкривають специфіку податкового механізму і його використання:

а) пільги по оподаткуванню;

б) особливості обчислення об’єкта;

в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові платежі;

г) терміни і періодичність  перерахування податку.

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим  видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб’єкт виконує в основному юридичний обов’язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них.

   Платник податків  не має права за своїм розсудом  розпоряджатися частиною майна,  що у вигляді певної грошової  суми підлягає внесенню до  бюджету чи позабюджетного цільового  фонду. В цьому обов’язку втілений  публічний інтерес усіх членів  суспільства, що визначає і  законодавчу форму закріплення  податку, обов’язок його сплати, примус при забезпеченні цього  обов’язку, однобічний характер  податкових обов’язків.

   Податкові правовідносини  є різновидом правовідносин, тому  їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на  підставі фінансово-правової норми  як форми її реалізації. По-друге,  мають владний характер, який  за своїм змістом виражає інтереси  держави. При цьому податкові  правовідносини мають свої специфічні  характеристики, зумовлені предметом  і методом правого регулювання,  — вони виникають і розвиваються  в сфері податкової діяльності  держави, є формою реалізації  публічних інтересів і розглядаються  як публічно-правові відносини.