3.5. Аудиторський контроль.
Аудиторський
контроль - це професійний незалежний
фінансовий контроль. Виник в Англії
на початку XIX ст. Потреба у створенні
системи незалежного і професійного
фінансового контролю в Україні
виникла в умовах формування ринкової
економіки, з розвитком підприємництва,
поширенням приватної власності, становленням
ринку капіталу. Основне завдання
аудиторського контролю - отримання
об’єктивної інформації про фінансовий
стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності
його господарської діяльності чинному
законодавству. В такому контролі зацікавлені
як держава, так і підприємці, він
дає змогу поєднувати їх інтереси
без додаткового навантаження на
бюджет. При цьому аудит у жодному
разі не підмінює державний фінансовий
контроль.
Аудиторська діяльність в Україні
регулюється Законом України "Про
аудиторську діяльність" від 22.04.1993
р. (в ред. від 14.09.2006 p.). Законодавець
ототожнює поняття "аудит" і "аудиторська
перевірка", визначаючи аудит як
перевірку даних бухгалтерського
обліку і показників фінансової звітності
суб’єкта господарювання з метою
висловлення незалежної думки аудитора
про їх достовірність в усіх суттєвих
аспектах та відповідність вимогам
законів України, положень (стандартів)
бухгалтерського обліку або інших
правил (внутрішніх положень суб’єктів
господарювання) згідно з вимогами
користувачів (ст. З Закону України
"Про аудиторську діяльність").
Аудит в Україні здійснюють як фізичні
особи (аудитори), так і юридичні
особи (аудиторські фірми).
Аудитором може бути фізична особа,
яка має сертифікат, що визначає
її кваліфікаційну придатність для
аудиторської діяльності на території
України. Аудиторам забороняється
безпосередньо займатися торговою,
посередницькою і виробничою діяльністю,
ними не можуть бути особи, що мають
судимість за корисливі злочини.
Аудиторська фірма - це юридична особа,
що створена відповідно до законодавства
і здійснює виключно аудиторську
діяльність. Право на здійснення аудиторської
діяльності мають аудиторські фірми,
внесені до Реєстру аудиторських
фірм та аудиторів. Загальний розмір
частки засновників (учасників) аудиторської
фірми, які не є аудиторами, у статутному
капіталі не може перевищувати 30%, а
керівником її може бути тільки аудитор.
З метою забезпечення незалежності
аудиту закон забороняє надання
аудиторських послуг органам державної
виконавчої влади, виконавчим органам
місцевих рад народних депутатів, контрольно-ревізійним
установам, що мають державно-владні
повноваження.
Під час проведення перевірки аудитори
(аудиторські фірми) мають право:
- самостійно встановлювати форми
і методи аудиту на основі
чинного законодавства, чинних
норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань
і досвіду;
- отримувати необхідні документи,
що стосуються предмета перевірки
і перебувають як у замовника,
так і в третіх осіб;
- отримувати пояснення у письмовій
або усній формі від керівництва
і працівників замовника;
- перевіряти наявність майна,
грошей, цінностей, вимагати від
керівництва суб’єкта господарювання
проведення контрольних оглядів,
замірів виконаних робіт, визначення
якості продукції, стосовно яких
проводиться перевірка документів;
- залучати на договірних засадах
до участі в перевірці фахівців
різного профілю.
Під час здійснення професійної
діяльності на аудитора (аудиторську
фірму) покладаються такі обов’язки:
- належно надавати аудиторські
послуги, здійснювати перевірку;
- повідомляти власників, замовників
про виявлені під час аудиту
недоліки ведення бухгалтерського
обліку і звітності;
- зберігати в таємниці інформацію,
отриману під час проведення
аудиту (надання послуг), не розголошувати
відомості, що становлять предмет
комерційної таємниці, і не використовувати
їх у своїх інтересах або
інтересах третіх осіб;
- нести відповідальність за
порушення умов договору;
- обмежувати свою діяльність
наданням аудиторських послуг
і роботами, що безпосередньо
стосуються їх;
- своєчасно подавати до Аудиторської
палати України звіт про свою
аудиторську діяльність.
Аудиторська перевірка може бути добровільною
(ініціативною, проведеною за рішенням
самого суб’єкта господарювання) і
обов’язковою.
Відповідно до ст. 8 Закону України
"Про аудиторську діяльність**
проведення аудиторської перевірки
є обов’язковим для:
1) підтвердження достовірності
та повноти річної фінансової
звітності й консолідованої фінансової
звітності відкритих акціонерних
товариств, підприємств - емітентів
облігацій, професійних учасників
ринку цінних паперів, фінансових
установ та інших суб’єктів
господарювання, звітність яких
відповідно до законодавства
України підлягає офіційному
оприлюдненню, за винятком установ
і організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного
бюджету;
2) перевірки фінансового стану
засновників банків, підприємств
з іноземними інвестиціями, відкритих
акціонерних товариств (крім фізичних
осіб), страхових і холдингових
компаній, інститутів спільного
інвестування, довірчих товариств
та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів при
отриманні ліцензії на здійснення
професійної діяльності на ринку
цінних паперів.
Однак у будь-якому разі аудит
проводиться на підставі договору між
аудитором (аудиторською фірмою) і замовником.
Замовник має право вільного вибору
аудитора (аудиторської фірми). У договорі
на проведення аудиту і надання інших
аудиторських послуг вказуються предмет
і термін перевірки, обсяг аудиторських
послуг, розмір і умови оплати, відповідальність
сторін.
Період проведення аудиторської перевірки
можна розділити на три етапи:
підготовчий, аналітичний та підсумковий.
За результатами аудиторської перевірки
складають відповідний документ
— аудиторський висновок, відповідно
до стандартів аудиту, який надає впевненості
користувачам щодо відповідності фінансової
звітності або іншої інформації
концептуальним основам її складання.
Концептуальними основами можуть бути
закони та інші нормативно-правові
акти України, положення (стандарти) бухгалтерського
обліку, внутрішні вимоги та положення
суб’єктів господарювання, інші джерела.
Виконання договору на проведення аудиту
підтверджується актом приймання-передачі
аудиторського висновку.
Зазначимо, що поняття “аудиторська
діяльність” значно ширше за поняття
“аудиторська перевірка” і передбачає
організаційне й методичне забезпечення
аудиту, практичне виконання аудиторських
перевірок і надання інших
аудиторських послуг. При цьому аудиторські
послуги можуть бути надані у формі
аудиторських перевірок і пов’язаних
з ними експертиз, консультацій з
питань бухгалтерського обліку, звітності,
оподаткування, аналізу фінансово-господарської
діяльності та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності
фізичних і юридичних осіб.
Тема №4 Бюджетне право
і бюджетна система України.
4.1. Поняття бюджету та його значення.
Питання бюджету регулюються статтями
95-98 Конституції України та Законом
України "Про бюджетну систему
України" від 5 грудня 1990 р. (в редакції
від 29 червня 1995 р.).
Бюджет являє собою план
утворення й використання фінансових
ресурсів для забезпечення функцій,
що здійснюються органами державної
влади та місцевого самоврядування
в Україні.
Бюджетний устрій - це організація
і принципи побудови бюджетної системи,
її структури, взаємозв'язок між окремими
ланками бюджетної системи.
Бюджетний устрій України
визначається з урахуванням державного
устрою та адміністративно-територіального
поділу.
Бюджетний устрій базується
на принципах:
- єдності, існування єдиного
рахунку доходів і видатків
кожної ланки бюджетної системи,
єдиної правової бази, бюджетної
класифікації, єдності форм бюджетної
документації, принципів бюджетного
процесу, грошової системи, соціально-економічної
політики, надання необхідної статистичної
та бюджетної інформації з
одного рівня бюджету іншому;
- повноти, відображення в бюджеті
всіх доходів і видатків;
- достовірності, формування бюджету
на основі реальних показників,
науково обґрунтованих нормативів
та відображення у звіті про
виконання бюджету тільки тих
доходів і видатків, які є результатом
кінцевих касових операцій банків;
- гласності, висвітлення в засобах
масової інформації показників
бюджетів і звітів про їх
виконання;
- наочності, відображення показників
бюджетів у взаємозв'язку з
загальноекономічними показниками
в Україні та за її межами
через використання засобів максимальної
інформативності результатів порівняльного
аналізу, визначення темпів і
пропорцій економічного розвитку;
- самостійність бюджетів усіх
рівнів, що забезпечується наявністю
власних доходних джерел і
правом визначення напрямів їх
використання відповідно до законодавства
України;
- врахування загальнодержавних
інтересів за складання бюджетів
всіх рівнів.
Бюджетний процес - регламентований
законодавством порядок складання,
розгляду, затвердження бюджетів, їх
виконання і контроль за виконанням,
затвердження звітів про виконання
бюджетів, що входять до бюджетної
системи України.
Державний бюджет України
затверджується щорічно Верховною
Радою України на період із
1 січня по 31 грудня, а за особливих
обставин - на інший період. Кабінет
Міністрів України не пізніше
15 вересня кожного року подає
до Верховної Ради України
проект закону про Державний
бюджет України на наступний
рік. Разом із проектом закону
подається доповідь про виконання
Державного бюджету України поточного
року.
Регулярні звіти про доходи
й видатки Державного бюджету
України оприлюднюються в засобах
масової інформації.
Контроль за використанням
коштів Державного бюджету України
від імені Верховної Ради України
здійснює Рахункова палата. Республіканський
бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, міські, районні, районні
в містах, селищні та сільські
бюджети затверджуються Верховною
Радою Автономної Республіки
Крим та відповідними місцевими
радами народних депутатів.
Бюджетний рік розпочинається
1 січня і закінчується 31 грудня.
Бюджетна класифікація - єдине
систематизоване, функціональне
згрупування доходів і видатків
бюджету за однорідними ознаками,
що забезпечує загальнодержавну
і міжнародну порівнянність бюджетних
даних. Структура бюджетної класифікації
розробляється Кабінетом Міністрів
України і затверджується Верховною
Радою України.
Правила складання і виконання
бюджетів, що входять до складу
бюджетної системи України, затверджуються
в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України. Доходи й
видатки бюджетів повинні повністю
в них відображатися. Їх взаємозалік
і компенсація забороняються,
крім винятків, установлених у
законах України. Передача бюджетних
коштів з одного бюджету до
іншого того самого рівня забороняється.
Доходи бюджетів утворюються
за рахунок надходжень від
сплати фізичними та юридичними
особами податків, зборів та інших
обов'язкових платежів, надходжень
з інших джерел, установлених
законодавством України. Доходи
бюджетів України поділяються
на доходи Державного бюджету
України, республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим і
місцевих бюджетів.
Кошти Державного бюджету
України витрачаються лише на
цілі та в межах, затверджених
законом про Державний бюджет
України. Кошти республіканського
бюджету Автономної Республіки
Крим, місцевих бюджетів витрачаються
лише на цілі та в межах,
затверджених відповідно Верховною
Радою Автономної Республіки
Крим, місцевими радами народних
депутатів. До Державного бюджету
України не включаються видатки,
не передбачені законами України.
Видатки всіх бюджетів поділяються
на поточні видатки і видатки
розвитку. Поточні видатки - це
витрати бюджетів на фінансування
мережі підприємств, установ,
організацій та органів, яка
діє на початок бюджетного
року, а також на фінансування
заходів щодо соціального захисту
населення та інших заходів,
що не належать до видатків
розвитку.
У складі поточних видатків
вирізняються видатки бюджету,
зумовлені зростанням мережі
перелічених вище об'єктів із
зазначенням всіх чинників, що
вплинули на обсяг видатків. Видатки
розвитку - це витрати бюджетів
на фінансування інвестиційної
та інноваційної діяльності, як-от:
фінансування капітальних вкладень
виробничого й невиробничого
призначення; фінансування структурної
перебудови народного господарства;
субвенції та інші видатки,
пов'язані з розширеним відтворенням.
4.2. Предмет, метод і особливості
бюджетного права України.