Теоретичні основи бюджетного процесу

Виконання державного бюджету  України організовує Кабінет  Міністрів через Міністерство фінансів, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів.

Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і  місцеві бюджети виконуються  за розписом доходів і видатків з  поквартальним розподілом, що затверджується фінансовими органами відповідно до затверджених показників бюджетів.

Бюджетне фінансування покладається на спеціально для цього  уповноважених посадових осіб (керівників міністерств, відомств, установ, організацій) - розпорядників коштів. За своїм правовим станом розпорядники коштів розподіляються на головних розпорядників та нижчестоящих розпорядників коштів, які в свою чергу розподіляються на дві групи (два ступеня).

До повноважень головних розпорядників бюджетних коштів належать права: одержувати кошти на утримання всієї системи; розподіляти їх поміж нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів, відкривати бюджетне фінансування нижчестоящим розпорядникам бюджетних коштів, одержувати й витрачати кошти на утримання апарату, що його вони очолюють; контролювати цільове й доцільне витрачання коштів підвідомчими органами; здійснювати централізовані заходи.

По місцевих бюджетах головними розпорядниками бюджетних  коштів є керівники галузевих  відділів місцевих Рад, яким підпорядковані установи та організації місцевого підпорядкування.

Розпорядники бюджетних  коштів першого ступеня одержують  бюджетне фінансування як безпосередньо  на утримання очолюваних організацій, так і для фінансування підлеглих  їм установ, що перебувають на самостійному балансі; використовують кошти на виробничо-господарську діяльність своєї організації, відкривають бюджетне фінансування підвідомчим установам; контролюють цільове використання їх та організують приймання звітів стосовно використання бюджетного фінансування[2].

До повноважень розпорядників  бюджетних коштів другого ступеня  входить одержання бюджетного фінансування в обсязі, визначеному за встановленими  економічними нормативами; використання одержаного фінансування за цільовим призначенням з додержанням режиму економії; своєчасне подання звітності про фактичне використання коштів.

Розпорядник бюджетних  коштів провадить фінансування у  загальному обсязі з обов'язковим  розмежуванням асигнування, їм також  надане право переглядати і перерозподіляти  фінансування по зазначених статтях кошторису витрат.

В тому випадку, коли в  ході виконання бюджету рівень дефіциту перевищує встановлений або виникає  значне зниження надходжень від доходних джерел, Рада народних депутатів приймає  рішення про запровадження пропорційного  скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету (крім захищених статей, перелік яких встановлюється самою Радою) до кінця фінансового року. Пропорційне скорочення може бути і тоді, коли в ході виконання бюджету його дефіцит не зменшується, а це не дає можливості фінансувати передбачені бюджетом витрати.

Бюджетним Кодексом України  передбачено право Президента України  зупинити або скоротити фінансування окремих видатків державного бюджету, якщо Верховна Рада не прийняла рішення  про скорочення передбачених бюджетом заходів. Зупиняючи чи скорочуючи фінансування окремих видатків за своїм рішенням, Президент повинний попередити про це Верховну Раду за два тижні[13,с.204].

Законодавством встановлено, що Верховна Рада на протязі одного бюджетного періоду не може приймати закони, що впливають на зменшення доходів або збільшення видатків бюджету без внесення відповідних змін і уточнень до Закону "Про бюджет України ".

В процесі виконання  бюджетів Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів можуть виникати тимчасові касові розриви, які за клопотанням Ради Міністрів автономії та відповідних виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів надаються з бюджетів вищого рівня на підставі рішень керівників фінансових органів. Бюджетні позички повинні бути погашені у встановлені строки в межах поточного бюджетного року.

Верховна Рада України, використовуючи своє право на вищий  і постійний контроль за фінансовою діяльністю, яке надається їй Законом "Про Державний бюджет"[3], двічі на рік (у липні і грудні) на засіданнях розглядає хід виконання бюджету. Під час розгляду заслуховується доповідь Уряду, проводиться обговорення і приймається постанова про затвердження доповіді Уряду. В разі не затвердження доповіді Уряду Верховна Рада може вирішити питання про відповідальність Уряду або окремих його членів. За пропозицією постійної комісії з питань бюджету Верховна Рада в такому разі може розглянути і прийняти закон про внесення змін і доповнень до Закону "Про Державний бюджет".

Постійна комісія Верховної Ради з питань бюджету розглядає питання про виконання бюджету чотири рази протягом одного бюджетного періоду: у квітні, липні, жовтні і січні. Комісія може схвалити бюджетну політику Уряду або ініціювати розгляд Верховною Радою питання про недовіру до бюджетної політики Уряду.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів  наділені правом вносити зміни щодо доходів і видатків відповідного бюджету в межах наданих їм законодавством прав.

Бюджетним законодавством України  передбачено відповідальність за порушення бюджетного законодавства і найбільш поширені види порушень. Таким порушенням є не цільове використання бюджетних коштів або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену актами про бюджет; невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів; видання органами державної влади і посадовими особами актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення обов'язкових платежів та видатків державного бюджету; порушення строків проходження бюджету.

Слід відзначити, що Президент  України для зміцнення фінансової дисципліни при виконанні державного бюджету ухвалив, що проекти законодавчих актів, реалізація яких потребує додаткових витрат або скорочення дохідної бази державного бюджету, включаючи пільги щодо сплати податків, митних платежів та інших обов'язкових платежів до бюджету подаються до Верховної Ради України на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

У відповідності з Указом Президента України від 1 травня 1995 року "Про заходи щодо зміцнення фінансової дисципліни при виконанні державного бюджету України" Кабінет Міністрів не може розглядати будь-які звернення органів державної виконавчої влади, Рад усіх рівнів та їх виконавчих органів, окремих посадових осіб, народних депутатів України щодо збільшення видатків або скорочення доходів державного бюджету, крім звернень, пов'язаних надзвичайними ситуаціями[11,с.224].

За порушення порядку  проходження і виконання платіжних доручень по доходах і видатках Державного бюджету України установи банків і підприємства зв'язку сплачують штраф у розмірі 5% від суми затриманого платежу або перерахованих із бюджету коштів за кожний день прострочення. Суми штрафів зараховуються в державний бюджет.

Президент також заборонив  органам державної виконавчої влади, підприємствам, організаціям і установам  перераховувати кошти Державного бюджету  України та державних цільових фондів на рахунки строкових депозитів  в установах банків

2.3 Звіт про  виконання бюджету - завершальна стадія бюджетного процесу

Бюджетний процес завершується затвердженням звіту про виконання  бюджету. Це і є його остання стадія.

Звіт про виконання  Державного бюджету України за минулий  рік надається Президенту України, Верховній Раді у вигляді письмового звіту. На засіданні Верховної Ради заслуховується доповідь Кабінету Міністрів, з якою виступає Міністр фінансів, або особа, що виконує його обов'язки.

Протягом двох тижнів після цього постійні комісії  розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки постійної комісії з питань бюджету та інших постійних комісій.

Після обговорення приймається  постанова про звіт про виконання Державного бюджету.

Верховна Рада України може і  не затвердити звіт про виконання  бюджету і розглянути питання  про відповідальність державних  органів і посадових осіб виконавчої влади за порушення бюджетного законодавства. Затвердженням звіту про виконання бюджету Верховна Рада народних депутатів здійснює контроль за його виконанням, оцінює правомірність дій органів виконавчої влади, доцільність змін, що вносилися в бюджет під час його виконання. Затвердження звіту про виконання бюджету є схваленням дій органів виконавчої влади, які виконували приписи Ради, що містилися в акті про бюджет.

Постанова Верховної Ради України  щодо звіту про виконання Державного бюджету України публікується для  загального відома в засобах масової  інформації.

Касовим виконанням бюджету у різних країнах керують або міністерства фінансів, або спеціально створені державні органи - казначейство (Велика Британія, Російська Федерація), адміністративно-бюджетне управління та мережа федеральних агенцій (США), відділ бюджету при міністерстві фінансів (Швеція), бюджетне управління у складі міністерства у справах фінансів, промисловості й економіки (Франція)[12.с.114].

В Україні виконання  державного бюджету починається  після його затвердження законодавчим органом та підписання Президентом  України. Кабінет Міністрів України  за погодженням з нижчими виконавчими  органами організовує порядок виконання  бюджету. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає виконання доходної та видаткової частин бюджету. У процесі виконання бюджету органи виконавчої влади можуть вносити зміни у межах затверджених асигнувань за статтями функціональної бюджетної класифікації[12,с.116].

Існує три системи  виконання бюджету: банківська, казначейська і змішана. До 1997 р. в Україні чинною була банківська система, яка передбачала акумулювання бюджетних ресурсів на рахунках комерційних банків, уповноважених НБУ на здійснення операцій з обслуговування бюджетної системи країни. Однак негативні чинники її функціонування, зокрема сприяння нарощуванню інфляційних процесів у державі, відсутність у фінансових органів оперативного маневрування бюджетними асигнуваннями та забезпечення всебічного контролю за їх використанням, відсутність у Міністерства фінансів необхідної інформації для оперативного втручання у процес виконання бюджету, створили підстави для переходу на казначейську систему виконання бюджету. З 1997 р. в Україні поступово почався процес переходу на казначейську систему, спочатку пілотними проектами з подальшим підвищенням ролі казначейства у виконанні бюджетів як державного, так і місцевих. Чинне законодавство закріпило казначейську систему обслуговування бюджетної системи України, що передбачає концентрацію обох потоків коштів (доходів та витрат) на єдиному казначейському рахунку[14,с.127].

Казначейська система  передбачає акумулювання всіх коштів на єдиному рахунку Державного казначейства. Воно оплачує всі рахунки, які  виставляються розпорядниками бюджетних  коштів. Державне казначейство здійснює контроль за виконанням бюджетних повноважень при зарахуванні коштів, прийнятті бюджетних зобов'язань, при проведенні платежів, здійснює бухгалтерський облік при складанні звітності про виконання бюджету.

Фактично виконання  всіх бюджетів починається разом  з початком бюджетного року, тобто 1 січня, і закінчується 31 грудня того ж року, на який було затверджено ці бюджети. Порядок виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи регламентується наказом Державного казначейства України від 10 серпня 2001 р. № 140.

Кожен з видів бюджетів виконується за розписом доходів  і видатків з поквартальним розподілом, що складається фінансовими органами відповідно до показників затвердженого  бюджету. Бюджетний розпис є оперативним  планом виконання державного бюджету, на підставі якого відкриваються асигнування, перераховуються кошти місцевим бюджетам, розпорядникам коштів, зараховуються кошти на реєстраційні рахунки в установах казначейства, тобто здійснюється весь процес перерахування коштів та фінансування витрат шляхом оплати рахунків, що супроводжується всебічним фінансовим контролем.

Цей розпис є основним документом, на основі якого виконується  бюджет. Розпис доходів і видатків бюджету має правове значення, оскільки є основним оперативним  планом виконання бюджету, адже показники, які він містить, конкретизують показники з бюджету та є обов'язковими для виконання. Детальне визначення надходжень доходів до бюджету за джерелами виражає конкретні обов'язки фінансових органів з мобілізації коштів до бюджету та є підставою для здійснення прав з контролю за виконанням підприємствами та установами зобов'язань з бюджету. На основі розпису визначаються також обов'язки фінансових органів з фінансування бюджету, права з контролю за використанням бюджетних коштів.

Державний бюджет України  виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності Законом  про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром  фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний термін. Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Після підписання розпису Міністерство фінансів підписує квартальний і місячний розпис. Асигнування, включені до розпису є граничними для витрачання головними розпорядниками. Якщо у процесі виконання бюджету виявиться, що прогноз надходження доходів буде нижчим, ніж передбачалося при затвердженні державного бюджету, Міністр фінансів лімітує показники річного розпису з помісячним розподілом. На основі уточненого прогнозу Міністерство фінансів встановлює місячні ліміти.