Аграрне підприємство економічні засади функціонування виробництва та існування

ЗМІСТ 

ВСТУП

Розділ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД ВИРОБНИЦТВА ТА ІСНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Поняття та види сільськогосподарських підприємств і їх об’єднань

1.2. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Розділ ІІ.ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ  АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1.Механізм реструктуризації  КСП і врегулювання майнових  відносин

2.2. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств

2.3. Загальні основи функціонування аграрних приватних підприємств

2.4.Створення та діяльність сільськогосподарських виробничих кооперативів

Розділ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1.Шляхи вдосконалення державного регулювання господарської діяльності аграрних підприємств

3.2.Основні напрямки удосконалення цінового аспекту господарювання аграрних підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Ринкові умови функціонування аграрних підприємств кардинально  змінили економічний механізм господарювання.

Актуальність теми курсової роботи зумовлена практикою останніх років, яка показала безперспективність окремих змін у господарській діяль-ності аграрних підприємств як в економічному, так і в цілому механізмі господарювання. Нормальне функціонування ринку припускає насичення його необхідними населенню дешевими та якісними продуктами, одержання економічної вигоди всіма його учасниками. Ефективна реалізація сільсько-господарської продукції в умовах ринку відіграє важливу роль, але все таки основою залишається виробництво.

Актуальність проблеми господарювання аграрних підприємств, їх економічного механізму зумовлена тим, що на сьогодні механізм керування, методи господарювання, фінансування, кредитування, ціноутворення  поки що не відповідають повною мірою  сучасним ринковим вимогам, тому що функціонування ринкової економіки вимагає удосконалення  господарського механізму та системи державного регулювання.

Для сільського господарства дана проблема особливо актуальна, оскі-льки в багатьох аграрних підприємствах не тільки не утворюються накопиче-ння, але й не відшкодовуються витрати на виробництво продукції через серйозне порушення еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими галузями економіки.

Сьогодні немає чіткої концепції подальшого розвитку й удосконалення економічного механізму господарювання аграрних підприємств. Розробка теорії економічного механізму господарювання велася без урахування особ-ливостей розвитку регіонів. На сучасному етапі розвитку аграрної економіки України актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю створення умов для формування важелів і стимулів економічного механізму на регіональному рівні з метою підвищення ефективності сільського господар-ства і продовольчої безпеки регіону та країни в цілому.

Окремі питання регулювання  економіки аграрних підприємств  і АПК у цілому досліджені в  роботах В.Г. Андрійчука, В.І. Богачева, Я.К.Бєлоусько, П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем¢яненка, І.І. Лукінова, Ю.О.Лупенка, М.Й. Малика, В.Я. Месель-Веселяка, М.Г. Співака, В.Г.Ткаченко.

Разом із тим залишаються  недостатньо дослідженими питання  регулю-вання економічного механізму функціонування аграрних підприємств, спря-мовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Основною метою дослідження  є обґрунтування науково-методологіч-них основ функціонування аграрних підприємств.

Відповідно до зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

-висвітлити поняття та види сільськогосподарських підприємств і їх об’єднань;

-проаналізувати розвиток аграрних підприємств в Україні;

-розглянути особливості організаційно-правового статусу аграрних підприємств

-проаналізувати шляхи  вдосконалення функціонування аграрних  підприємств.

Об’єктом дослідження є організаційно-економічний механізм функціо-нування аграрних підприємств і їх розвиток у трансформаційних умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є  сукупність теоретичних, методичних і  прак-тичних проблем економічного характеру, пов’язаних із підвищенням ефек-тивності функціонування аграрних підприємств у контексті забезпечення стабільного і збалансованого продовольчого ринку України.

Розділ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД ВИРОБНИЦТВА  ТА ІСНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Поняття та  види сільськогосподарських підприємств  і їх об’єднань

 

На початку 90-х років  Україна розпочала побудову багатоукладної змішаної економіки, яка базується  на різних формах власності і господарю-вання. Але ефективність її значною мірою залежить від співвідношення рин-кового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор повинен бути переважаючим, у ньому має працювати біль-шість активного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рі-вень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступають підприємства.

Підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, який має пра-ва юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, нау-ково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства [10, с.28].

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, ос-новним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподар-ської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».

В умовах ринкової економіки  підприємство не може ефективно працю-вати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та рин-ків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але еконо-мічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяль-ності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процентів за збереження в бан-ку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підпри-ємницького доходу [10, с.29].

Для багатоукладної економіки  характерним є існування різних форм власності і різноманітних  організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колекти-ву підприємства.

3. Господарське товариство, створене юридичними особами  і громадя-нами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

4. Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.

5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної тери-торіальної громади.

6. Державне підприємство , засноване на державній власності. Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50%) є держава чи коли підприємство є суб’єк-том природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

У 2012 р. в нашій державі функціонують і такі корпоративні підпри-ємства, в статутному капіталі яких є державна частка власності. Управління такими підприємствами відбувається за участю представників державних органів у наглядових радах, якщо частка держави в статутному капіталі ста-новить менше 50%. В процесі подальшої приватизації такі підприємства можуть перетворюватися в звичайні господарські товариства.

7. Спільне підприємство  з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10% від його величини. Це підприємство може мати будь-яку органі-заційно-правову форму (найчастіше - товариство з обмеженою відповідаль-ністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного - іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновни-ки) залишаються юридичними особами, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у фор-мі конвертованої валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, виражених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Український заснов-ник свій внесок може здійснювати рухомим і нерухомим майном, правом користування землею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених - пропорційно вкладам засновників у статутний капітал.

У сільському господарстві України в 2012 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комунальних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські виробничі та об-слуговуючі кооперативи; до господарських товариств - сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до державних підприємств – науко-во-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сільськогосподарські підприємства .

Слід підкреслити, що в  світовій практиці, в тому числі  і в нашій держа-ві, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це - не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарю-вання чи функцій. Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до закону «Про підприємства в Україні) є кількість працюючих. У промисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кількістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери, в тому числі і в сільському господарстві - до 50, в науці і науковому обслуговуванні - до 100, в галузях невиробничої сфери - до 25, в роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Порівняно з іншими країнами у нашій державі ці критерії дещо завищені. На-приклад, в Англії, США розрізняють дрібні підприємства з кількістю працю-ючих до 10 і малі - від 11 до 100 осіб. В Японії взагалі використовують три критерії - кількість працюючих, обсяг продажу і величину доходу. Такий під-хід дає можливість повніше оцінити роль малого бізнесу в економіці країни.

За останні десятиріччя  в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для еконо-мічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в бага-тьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток малого бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено державну програму його підтримки. Так, у нашій державі прийнято Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також розроблено і затверджено Законом України (від 21.12.2000 р.) «Національну програму сприяння розвитку малого підприєм-ництва в Україні», якою передбачається активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, створення умов для розвит-ку його інфраструктури, вдосконалення регіональної політики сприяння ста-новленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2011 р. їх було майже 200 тис., з них близько 40 тис. фермерських господарств), а також розвиток індивідуального підприємництва без створення юридичної особи (таких підприємців працює близько 1 млн чоловік). Законом передбачено, що до суб’єктів малого підприємництва відносять, крім фізичних осіб, і юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих на календарний рік не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більше 500 тис. євро.

Підприємства з метою  підвищення ефективності виробництва  можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефек-тивніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеці-алізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодав-ству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи [15, с.185].

Асоціації - це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської дія-льності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.