Аграрне підприємство економічні засади функціонування виробництва та існування

Корпорації також є  договірними об’єднаннями. Порівняно з асоціа-ціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централі-зованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізував-тися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне поста-чання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетин-гової діяльності та ін.

Консорціуми - це статутні тимчасові об’єднання промислового і банків-ського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства - промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств [7, с.211].

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціатив-них засадах працюють виробничі і науково-виробничі системи.

Головна функція їх - запровадження у виробництво передового досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства - учасники системи одержують кваліфіковану допомогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання - передового господарства або наукової установи. За результат-тами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної продукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.

1.2. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Інфляційні процеси, посилення  конкуренції в умовах вступу України  до СОТ загострили питання збільшення пропозиції сільськогосподарської  про-дукції та продовольства, підвищення ефективності аграрного бізнесу. Для вітчизняних товаровиробників є важливим сформувати такі моделі підпри-ємств, які забезпечують їм конкурентоспроможність на ринку.

Економічна теорія стверджує, що ріст підприємства забезпечує підви-щення його ефективності. Проте для світового сільського господарства харак-терними є невеликі фермерські господарства. Так, в Японії середня площа фермерського господарства становить 1,2 га сільськогосподарських угідь, в Греції 4, Німеччині 19, Франції 31, США 192, Канаді 242 га. Порівняно з інших країнами аграрні підприємства в Україні є досить великими. Середнє українське аграрне підприємство має площу 1943 га сільськогосподарських угідь [2, с.104].

На 1 січня 2012 року з 836 сільськогосподарських підприємств України, що надали статистичну звітність, 471 вказали, що мають площу землі в обробітку понад 5 тис. га. З них 59 підприємств обробляли понад 10 тис. га сільськогосподарських земель. Такі розміри дозволяють відносити ці підпри-ємства до категорії «надвеликі агропідприємства». Порівняно з 2010 роком, кількість надвеликих агропідприємств збільшилась на 18 господарств, або на 43,9%. Відбулося й збільшення середнього розміру 1 надвеликого агропід-приємства: з 16,5 тис. га в 2001 році до 18,5 тис. га в 2006 році. Це у 9,5 разів більше порівняно з площею середнього сільськогосподарського підприємства України. Збільшення кількості надвеликих агропідприємств в країні відбува-ється на фоні скорочення кількості аграрних підприємств менших розмірів.

Територіально надвеликі агропідприємства наявні в 17 адміністратив-них регіонах країни. Більшість надвеликих агропідприємств зосереджено у східних і південних областях України. Найбільшу кількість надвеликих агро-підприємств створено в Херсонській (6 підприємств), Дніпропетровській (7 підприємств) і Донецькій областях (8 підприємств). В Одеській області заре-єстровано тільки 1 надвелике агропідприємство. В інших регіонах створено по 2-4 надвеликі агропідприємства. Середній розмір цих підприємств варію-ють по регіонах від 11 тис. га в Рівненській області до 65 тис. га в Луганській області. Саме в Донецькій і Луганській областях знаходяться найбільші аг-рарні підприємства.

В середньому кількість працівників  у розрахунку на 1 га сільськогоспо-дарських земель в надвеликих агропідприємствах на четверть менша, ніж в аграрних підприємствах розміром до 5 тис. га, и на 20% менше, ніж в серед-ньому по сільськогосподарських підприємствах України. Але порівняно з аг-рарними підприємствами розміром від 5,01 до 10 тис. га, в надвеликих агропідприємствах у розрахунку на 1 га площі чисельність працівників у середньому є більшою. При цьому середньорічна заробітна плата робітників надвеликих агропідприємствах є вищою порівняно з сільськогосподарськими підприємствами менших розмірів і, відповідно, ніж в середньому по аграрних підприємствах. Із збільшенням розмірів сільськогосподарських підприємств від середніх до надвеликих спостерігається ріст їх ефективності. В надвели-ких агропідприємствах витрати праці з розрахунку на одиницю реалізованої продукції є найменшими. Також, в надвеликих агропідприємствах з розра-хунку на одиницю площі на 75% більше реалізується продукції, ніж в серед-ньому по всіх підприємствах.

Структурі виробництва відповідає структура земель надвеликих агро-підприємств. В середньому по надвеликих агропідприємствах України 91,9% сільськогосподарських угідь становить рілля. Пріоритет виробництва зерно-вих і технічних культур пояснює таку високу питому вагу ріллі. Значно мен-шою є питома вага пасовищ і сіножать в структурі земельної площі 4,5% і 1,9%, відповідно. Тваринництво менше розвинуто в надвеликих агропідпри-ємствах порівняно з рослинництвом. Відповідно, найменшу питому вагу в структурі земельної площі займають багаторічні насадження 0,5%.

Частка надвеликих агропідприємств  у реалізації продукції рослинни-цтва становить 5,7%, продукції тваринництва 4,3% та всієї сільськогосподар-ської продукції 7,3%. Надвеликі агропідприємства зосередилися на виробниц-тві окремих видів сільськогосподарської продукції. Значною мірою концент-рація виробництва культур надвеликих агропідприємствами обумовлена вер-тикальною інтеграцією структур, в яких вони є їх складовими (підрозді-лами). Так, у сфері виробництва цукру вертикально інтегровані структури прагнуть забезпечити себе сировиною, і вирощують цукровий буряк на пло-щах, підконтрольних надвеликим агропідприємствам. Як результат, цими підприємства виробляється 32% цукрового буряку в Україні.

Частка надвеликих агропідприємств  у виробництві зернових становить 10,4%. Досить незначними є частки у  виробництві картоплі 1,7% та овочів відкритого ґрунту 2,2%. При цьому  в Полтавській області надвеликими  агропідприємствами виробляється 17,9% картоплі, а в Кіровоградській  овочів 20,9%.

Невисокою є частка надвеликих підприємств  у виробництві тваринни-цької продукції, за виключенням м’яса птиці 20,6%, яке на промисловій ос-ові більш вигідно виробляти в спеціалізованих підприємствах. Причому ці підприємства сконцентровані лише у 6 областях країни (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській і Полтавській областях). Частка надвеликих агропідприємств у виробництві яєць курячих становить 8,8%, молока 5,7%, свиней 10,4% та великої рогатої худоби 7,1% [18, с.7-9].

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в Україні надвеликі  агропідприємства ще не зайняли провідного місця у виробництві та реалізації рослинницької і тваринницької  продукції (за виключенням окремих  продук-тів в деяких регіонах). Проте, виходячи з досвіду інших країн, можна прогно-зувати підвищення питомої ваги надвеликих агропідприємств у сільськогос-подарському виробництві. Зважаючи на досить високу ефективність таких форм аграрного бізнесу, можна очікувати, що надвеликі агропідприємства будуть конкурентоспроможними в умовах вступу України у СОТ.

Розділ ІІ.ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ  АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1.Механізм реструктуризації КСП і врегулювання майнових відносин

У процесі діяльності підприємств  може здійснюватися їх реструктури-зація, під якою розуміють впровадження організаційно-економічних, фінан-сових, правових, маркетингових, технічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на вдосконалення організаційної структури, структури управ-ління підприємством та внутрішньогосподарського економічного механізму, реконструкцію й оновлення виробництва, стабілізацію фінансово-економіч-ного стану з метою досягнення ефективного функціонування підприємства та його конкурентоспроможності на ринку. За такої форми реструктуризації підприємство зберігає право юридичної особи і не змінює своєї організа-ційної форми господарювання.

Істотно відрізняється від  розглянутої така форма реструктуризації під-приємств, як їх реорганізація. Вона може здійснюватися різними способами: шляхом поділу, приєднання, злиття, виділення, перетворення. В результаті реорганізації підприємства, як правило, втрачають право юридичної особи.

При здійсненні поділу підприємства на його базі створюються два або  більше нових підприємства. До них  як правонаступників переходять майнові  права й обов’язки реорганізованого підприємства. Воно припиняє свою діяльність як юридична особа і виключається з державного реєстру України.

Злиття підприємств має  місце тоді, коли два або більше підприємства зливаються в одне. Вони втрачають право юридичної особи, а їх майнові права й обов’язки переходять до нового підприємства , що виникло внаслідок такого злиття.

Приєднання відбувається в тому разі, коли одне підприємство приєд-нується до іншого, втрачаючи при цьому право юридичної особи. Його май-нові права та обов’язки переходять до підприємства-приєднувача.

Виділення як спосіб реорганізації  означає, що підприємство зберігає право  юридичної особи, але з його складу виділяється ще одне або більше підприємств, яким також надається право юридичної особи. До них за розпо-дільчим балансом переходить відповідна частина майнових прав і обов’язків реорганізованого підприємства.

Перетворення відбувається в тому разі, коли підприємство змінює свою організаційно-правову форму (наприклад, закрите акціонерне товариство перетворюється у відкрите) [3, с.60].

Підприємство за різних причин, наприклад банкрутство, може бути ліквідоване. При цьому воно припиняє свою діяльність як юридична особа без права створення  на його основі підприємств-правонаступників.

Реструктуризація КСП  в нові організаційно-правові форми  господарю-вання ринкового типу здійснювалася у формі реорганізації шляхом поділу і припиненням діяльності цього підприємства як юридичної особи. Рішення про реструктуризацію приймається загальними зборами членів КСП більшіс-тю голосів. В результаті такого рішення особи, які були членами КСП, при-пиняють своє членство в ньому, залишаючись при цьому власниками майно-вих і земельних паїв. Оскільки паювання майна в КСП здійснювалося за різ-ними методиками, часто недосконалими, коли розпайовувалися лише основні фонди або частина їх і, крім того, не було чіткості у визначенні кола суб’єк-тів майнових відносин, то в процесі реструктуризації цих підприємств виник-ла необхідність в уточненні вартості майна і в перерахунку майнових паїв. Потреба в уточненні вартості майна стала нагальною через багато помилок, допущених за неодноразової індексації основних засобів у роки інфляції, через неточності в обліку, а також у зв’язку з частою невідповідністю між високим ступенем фізичного зношення основних засобів порівняно з їх залишковою вартістю. Тому вартість майна нерідко завищувалась, а майнові паї не мали в зв’язку з цим реального матеріально-речового забезпечення. Про необхідність уточнення складу і вартості майна членів КСП, в тому числі реорганізованих, наголошувалося в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав у процесі реформування аграрного сектора економіки» (від 29 січня 2001 р., № 62/2001).

Для визначення індивідуальних майнових паїв на основі уточнених вартості і складу майна необхідно [3, с.61-62]:

-визначити пайовий фонд майна , що має бути розподілений між суб’єктами майнових відносин;

-розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за всі роки їх роботи на підприємстві;

-визначити для кожного працівника - суб’єкта майнових відносин - його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Визначення пайового фонду  майна по господарству. При реструктури-зації КСП і перетворенні їх у підприємства ринкового типу паюванню підля-гає все майно - активи підприємства. Ця вимога передбачена Законом Укра-їни «Про колективне сільськогосподарське підприємство»(1992 р.). Зокрема, в ньому вказано, що до пайового фонду відносять вартість виробничих фон-дів - основних і оборотних, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, грошові кошти.

Пайовий фонд майна можна  визначити з виразу:

ПФМ = АК – Б – МСС  – МЗК,

де АК - активи підприємства; Б - боргові зобов’язання підприємства (короткострокові, довгострокові і реструктуризовані); МСС - майно соціальної сфери, якщо воно не було передане на баланс сільської ради; МЗК - майно загального користування, що не підлягає паюванню (меліоративні та осушувальні системи, мережі водо- і газопостачання тощо).

В процесі розрахунку пайового фонду складаються переліки майна. Якщо складання переліків майна, що віднесене до соціальної сфери  і до май-на загального користування у зв’язку з його чітким цільовим призначенням, не викликає ніяких складнощів, то складання переліків майна під боргові зобов’язання і майна, що включатиметься до пайового фонду, вимагає засто-сування об’єктивного критерію. Таким критерієм є показник структури акти-вів підприємства. Якщо, наприклад, І розділ активу балансу займає 70 %, ІІ розділ - 22%, ІІІ розділ - 8% (за формою балансу 1999 р.), то це означає, що майно пайового фонду і майно, виділене під борги, повинне мати аналогічну структуру. В кожному переліку зазначається назва майнового об’єкта, його інвентарний номер, первісна і залишкова вартість (після уточнення) та місце знаходження [3, с.65].

Методика паювання майна  передбачає також визначення кола суб’єктів пайових відносин. Право на майновий пай мають усі працюючі на момент ре-формування КСП члени цього підприємства, а також пенсіонери ( колишні члени підприємства, які вийшли на пенсію) незалежно від їх місця знаход-ження й участі в даний час у громадському виробництві.

2.2. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств