Проблемні питання діяльності роботи органів Державної податкової служби та шляхи їх вирішення

10. застосовувати до платників  податків фінансові (штрафні)  санкції, стягувати до бюджетів  та державних цільових фондів  суми грошових зобов’язань та/або  податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених  податковим законодавством, стягувати  суми простроченої заборгованості  суб’єкта господарювання перед  державою (АР Крим чи територіальною  громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (АР Крим чи  територіальною громадою міста)  або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету;

11. надавати відстрочення та розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу;

12. застосовувати до фінансових  установ, які не подали відповідним  органам державної податкової  служби в установлений законом  строк повідомлень про відкриття  або закриття рахунків платників  податків або розпочали здійснення  видаткових операцій за рахунком  платника податків до отримання  повідомлення відповідного органу  державної податкової служби  про взяття рахунку на облік  в органах державної податкової  служби, фінансові (штрафні) санкції  у встановленому розмірі;

13. за несвоєчасне виконання  установами банків та іншими  фінансово-кредитними установами  рішень суду та доручень платників  податків про сплату податків  та зборів стягувати з установ  банків та інших фінансово-кредитних  установ пеню за кожний день  прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах, встановлених  законами України щодо таких  видів платежів;

14. надавати інформацію  з Державного реєстру фізичних  осіб - платників податків іншим органам державної влади та органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до закону;

15. звертатися у випадках, передбачених законом до суду щодо застосування санкцій, пов’язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;

16. приймати рішення про  зміну основного місця обліку  та переведення великих платників  податків на облік у спеціалізовані  органи державної податкової  служби та знімати їх з обліку  і переводити до інших органів  державної податкової служби;

17. звертатися до суду  щодо нарахування та сплати  податкових зобов’язань, коригування  від’ємного значення об’єкта  оподаткування або інших показників  податкової звітності у результаті  застосування звичайних цін;

18. отримувати від нотаріусів  на письмові запити інформацію  про вступ фізичної особи у  вправа спадкоємця із обов’яковим зазначенням повних даних про таку особу (прізвище, ім’я, по батькові, номер та серія паспорта, рік народження, місце проживання тощо) та відомості про майно (нерухоме, рухоме, кошти тощо), отримане за спадком;

19. звертатися до суду з заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів.

2.3 Особливості правового статусу податкової міліції як органу спеціальної компетенції

Податкова міліція складається  із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних  органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням  податкового законодавства, виконує  оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завдання податкової міліції:

1)запобігати злочинам  та іншим правопорушенням у  сфері оподаткування, їх розкриття  та розслідування; 

2)розшукувати платників,  які ухиляються від сплати  податків;

3)запобігати корупції  в органах державної податкової  служби та виявляти її факти; 

4)забезпечувати безпеку  діяльності працівників органів  державної податкової служби, захист  їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових  обов’язків.

Функції податкової міліції: 

1) контрольна;

2) оперативно-розшукова; 

3) кримінально-процесуальна;

4) охоронна.

Повноваження податкової міліції:

1) приймає і реєструє  заяви, повідомлення та іншу  інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції,  здійснює в установленому порядку  їх перевірку і приймає щодо  них передбачені законом рішення;

2) здійснює відповідно  до закону оперативно-розшукову  діяльність, досудову підготовку  матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання  та досудове (попереднє) слідство  в межах своєї компетенції,  вживає заходів до відшкодування  заподіяних державі збитків;

3) виявляє причини і  умови, що сприяли вчиненню  злочинів та інших правопорушень  у сфері оподаткування, вживає  заходів до їх усунення;

4) забезпечує безпеку  діяльності органів державної  податкової служби та їх працівників,  а також захист працівників  від протиправних посягань, пов’язаних  з виконанням ними службових  обов’язків;

5) запобігає, виявляє,  припиняє корупційні діяння або  інші правопорушення, пов’язані  з корупцією, працівників органів  державної податкової служби;

6) складає протокол про  вчинення корупційного діяння  або іншого правопорушення, пов’язаного  з корупцією, відповідно до  закону;

7) збирає, аналізує, узагальнює  інформацію щодо порушень податкового  законодавства, прогнозує тенденції  розвитку негативних процесів  кримінального характеру, пов’язаних  з оподаткуванням.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблемні питання діяльності роботи органів Державної податкової служби та шляхи їх вирішення

3.1. Проблемні питання

Податкова система — основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки, один із найважливіших  важелів впливу на неї, а отже, й  побудова її в Україні — одне з найактуальніших завдань у  процесі становлення ринкових відносин, створення умов для успішного  економічного зростання.

Ефективна система стягнення  податків і гарантування захисту  законних інтересів платників податків, забезпечення об’єктивності вирішення  справ про виконання податкових зобов’язань і стягнення несплачених  сум податків, пені та штрафних санкцій  має грунтуватись на системно врегульованих і, що особливо важливо, стабільних, тобто таких, що не зазнають частих змін, законодавчих актах, оскільки стабільність норм законодавства, зокрема податкового, сприяє створенню прогнозованої економічної ситуації в державі, встановленню партнерських відносин між органами державної влади й управління (зокрема, податковими органами) і господарюючими суб’єктами.

Саме тому одним із ключових моментів реформування системи оподаткування  в Україні має стати насамперед систематизація податкового законодавства  в одному нормативно-правовому акті — Податковому кодексі України, який має врегулювати всі відносини, пов’язані з оподаткуванням в  Україні, та визначити правові основи, принципи побудови й функціонування податкової системи.

В Україні обов’язок сплачувати податки і збори в порядку  та розмірах, встановлених законом, закріплено конституційно. При цьому визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних  законів. Чинне податкове законодавство  України включено до бюджетного права, що й виділяє фіскальні функції  в податковому регулюванні. Думка  про те, що податки — це лише засіб  для наповнення державного бюджету  або ж джерело коштів, необхідних для функціонування держави, — безпідставна й невиправдано обмежує їх роль. Насправді податки істотно впливають на діяльність суб’єктів господарювання, а податкова система виконує функцію структурування економіки.

Положення податкового законодавства  мають однаково поширюватися на платників  податків усіх категорій незалежно  від їх належності до тієї чи іншої  галузі промисловості, сфери діяльності.

Стимулювання підприємницької  діяльності шляхом застосування податкових пільг, надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам поза системою загальнодержавних  пріоритетів недоцільне й сприяє розвитку тіньової економіки, створюючи  підгрунтя для корупції.

Таким чином, основним із завдань  реформування податкової системи є  скасування безпідставних та невиправданих  пільг щодо оподаткування. Реалізація його надасть змогу істотно розширити  базу оподаткування й підвищити  ділову активність господарюючих суб’єктів, оскільки останні працюватимуть  у рівних конкурентних умовах. У  підсумку скасування пільг значно збільшить  податкові надходження до бюджетів усіх рівнів.

Перший помітний крок у  цьому напрямку Верховна Рада України  зробила 17 лютого 2000 р., прийнявши Закон  України № 1457-III «Про усунення дискримінації  в оподаткуванні суб’єктів підприємницької  діяльності, створених з використанням  майна та коштів вітчизняного походження» (далі — Закон № 1457-III), який встановив, що на території України до підприємств  з іноземними інвестиціями застосовується національний режим валютного регулювання  та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів), визначений законами України  для підприємств, створених без  участі іноземних інвестицій. Чинність цього Закону поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями незалежно  від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України  від 13.03.92 р. № 2198-XII «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України  від 20.05.93 р. № 55-93 «Про режим іноземного інвестування» та Закону України  від 19.03.96 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» (далі — Закон № 93/96-ВР).

Метою прийняття зазначеного  нормативного акта стало стимулювання розвитку господарської діяльності національного товаровиробника, статутний  фонд якого на 100 відсотків сформовано за рахунок коштів та майна вітчизняного походження. Але його прийняття не змогло повною мірою сприяти захисту  господарської діяльності національного  товаровиробника, оскільки суди, ухвалюючи  рішення стосовно підприємств з  іноземними інвестиціями, і після  прийняття Закону № 1457-III керувалися положеннями міжнародних договорів (контрактів), норми яких, до речі, стосуються гарантій захисту іноземних інвестицій, а не захисту фінансово-господарської  діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, тоді як гарантії захисту  іноземних інвестицій, які передбачено  Законом № 93/96-ВР, стосувалися й  стосуються гарантій щодо примусових вилучень іноземних інвестицій, а  також незаконних дій державних  органів та їх посадових осіб, компенсації  і відшкодування збитків іноземним  інвесторам, включаючи упущену вигоду й моральну шкоду, завданих їм внаслідок  дій, бездіяльності або неналежного  виконання державними органами України  чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з  іноземними інвестиціями. У разі ж  припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право  на повернення не пізніше шести місяців  з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній  формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням  можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також  доходів з цих інвестицій у  грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавством або  міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 12 Закону № 93/96-ВР іноземним інвесторам гарантується також переказ прибутків, доходів  та інших коштів, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій, який здійснюється лише після сплати останніми податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до ст. 7 цього  ж Закону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної  та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. А для окремих суб’єктів  підприємницької діяльності, які  здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних  програм розвитку пріоритетних галузей  економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий  режим інвестиційної та іншої  господарської діяльності.

Сам же порядок оподаткування  підприємств з іноземними інвестиціями визначено ст. 20 цього ж Закону, яка встановлює, що підприємства з  іноземними інвестиціями сплачують  податки відповідно до законодавства  України.

Крім того, 20 грудня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон  України № 2899-III «Про внесення змін до деяких законів України з метою  усунення випадків ухилення окремих  підприємств, створених за участю іноземних  інвесторів, від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)», який набрав чинності з 9 січня поточного року і яким на законодавчому рівні  шляхом внесення змін до абзацу четвертого частини першої ст. 19 Закону України  від 18.09.91 р. № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі — Закон № 1560-XII) визначено  поняття «державні гарантії захисту  інвестицій», під яким слід розуміти систему правових норм, спрямованих  на захист інвестицій та таких, які  не стосуються питань фінансово-господарської  діяльності учасників інвестиційної  діяльності і сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів). Зазначений Закон ще раз підтвердив дію на території України національного  режиму оподаткування для підприємств  з іноземними інвестиціями.

Також з метою запобігання  ухиленню окремих підприємств з  іноземними інвестиціями від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) Конституційний Суд України 29 січня  поточного року виніс рішення  у справі № 1-17/2002 за конституційним поданням Кабінету Міністрів України, яким ще раз, уже на рівні конституційної юрисдикції, підтвердив чинність на території  України національного режиму оподаткування  для підприємств з іноземними інвестиціями. Конституційний Суд України  в регулятивній частині рішення  зазначив: «...положення частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» у взаємодії з іншими положеннями цього Закону є підставою для відмови як у наданні, так і в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації».