Кримінальний кодекс України

У разі наявності достатніх  підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України.

Якщо в ході дізнання, попереднього чи судового слідства або  перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 статті 97 КПК України, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами ).¹⁰

Обставини, які згідно з законом  виключають порушення та провадження  кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.

  Перша група —  обставини реабілітуючого характеру. Реабілітуючі підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою  до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність. Рішення про відмову в порушенні  закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно. При відмові в закритті чи закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.”

 Друга група —  підстави нереабілітуючого характеру.

Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання, звільняють від відповідальності покарання особу,  визнану винною у вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи яка вчинила злочин. Оскільки винною особу у вчиненні злочину може визнати тільки суд, то і закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду.

Третю групу становлять формально-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення. Наприклад, відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення. Тут відмова в порушенні справи має місце через відсутність скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КПК України).

Ця група об'єднує  також підстави, які констатують  неможливість повторного розслідування  фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди належать такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України).

Зауважимо, що в даній  правовій нормі викладено обставини, що виключають провадження по кримінальній справі, які можуть служити як підставами для відмови в порушенні справи, так і підставами  для закриття справи чи винесення виправдовувального вироку.

Закон надає право  на прийняття рішення про відмову  в порушенні справи чи про закриття справи за цими обставинами слідчому й органу дізнання.

Водночас, окремо в ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3 КПК України встановлені додаткові підстави й умови закриття справи за нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, у зв'язку зі зміною обстановки, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності. Ці обставини не можуть служити підставами для відмови в порушенні справи, адже за їх наявності особі має бути пред'явлено обвинувачення, і є винятково безумовними підставами для закриття кримінальної  справи за рішенням суду. За цих обставин слідчий після закінчення розслідування через прокурора направляє справу до суду для прийняття рішення про закриття справи і вирішення інших правових питань. ¹¹

Аналіз судової практики свідчить, що суди в деяких випадках своєчасно не виявляли фактів не додержання слідчими органами закону, який регламентує порядок порушення справи. Автор вважає, що внаслідок неуважного вивчення і судового розгляду кримінальних справ не виявляється обставини, що перешкоджають винесенню вироку (наприклад, наявність постанови про закриття справи за тим самим обвинуваченням, або про відмову у порушенні кримінальної справи тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІV

Рішення, що приймаються  за заявами і повідомленнями про  злочин. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи та відмови у її порушенні.

Коли йдеться про  прийняття якого-небудь процесуального рішення, мають на увазі такі умови, що належать до компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судді (суду):

• який орган має право ухвалити рішення про виконання цієї дії і реалізувати його;
• в які терміни повинно бути прийнято рішення та реалізовано;
• які конкретні дії повинні передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі здійснюватися;
• як документально повинно бути прийнято рішення;
• які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто в якому порядку може його оскаржити, або відмінити тощо¹².

У частині 1 ст. 98 КПК України, яка визначає порядок порушення  кримінальної справи, говориться: "За наявності приводів і підстав  зазначених у ст. 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання 
або суддя зобов'язані винести постанову, а суд — ухвалу  
про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави для 
порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої 
порушується справа, а також подальше її спрямування", з чого випливає, що без приводів і підстав до порушення кримінальної справи подальше здійснення кримінального процесу не можливе.

Рішення має бути прийняте у строк до трьох днів, а у  виняткових випадках (коли потрібна перевірка  матеріалів) — до десяти діб.

Стаття 98-1  КПК України  передбачає запобіжне обмеження  щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну  справу.

У разі, коли кримінальну  справу порушено щодо певної особи  прокурор чи суддя має право прийняти рішення про заборону такій особі  виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу). Водночас, згідно зі ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р. громадянинові України може бути тимчасово відмовлено в видачі паспорта (в візі на виїзд), якщо проти нього порушено кримінальну справу. Органи, що порушують справу, в тому числі слідчий і орган дізнання, мають змогу здійснити попередження чи запобігання виїзду шляхом інформування підрозділів дозвільної системи про порушення справи стосовно відповідної особи. ¹³

Стосовно деяких громадян закон встановлює імунітет від кримінальної відповідальності, статус повної або  часткової (обмеженої процесуальної  недоторканності.) Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені дипломатичні агенти. Вони не підлягають арешту або затриманню. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показання як свідок. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторканні. Державні службовці держави перебування не можуть вступати в ці помешкання інакше, як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають  привілеї імунітети, аналогічні дипломатичним агентам.

Консульські посадові особи  не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.

Недоторканістю володіють  насамперед Президент України і  кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України  і Прем'єр-міністр України. Законом  України "Про вибори Президента України" кандидат у президенти не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий арешту та затриманню  без згоди Центральної виборчої комісії.

Судді недоторканні і  не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується  статусом недоторканності на весь період своїх повноважень. Кримінальну  справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками або прокурорами областей. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручень, не підлягають вилученню та огляду. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря  Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

На думку автора, необхідно  скасувати недоторканість осіб за вище зазначеними обставинами. Це дасть  можливість забезпечити повну, всебічну, об’єктивну дійсність реакції компетентних органів на виявлення правопорушення, сформувати у суспільстві рівноправність у питанні відповідальності, де кожна особа стояла б «прямо» перед законом.

Під час складання  постанови про порушення кримінальної справи необхідно виходити із загальних  вимог, яким має відповідати постанова слідчого та органу дізнання, викладених у ст. 130 КПК України.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвала суду складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата винесення постанови: це (місто, селище), посада, звання особи, яка виносить постанову його прізвище, матеріали, які розглядалися під час винесення постанови.

З описово-мотивувальній  частині постанови вказується джерело  відомостей про злочин, що слугує приводом до порушення справи, куди і коли ці відомості надійшли. Далі викладаються фактичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного злочину, підстава до порушення справи, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Після зазначення в описовій частині постанови, за якою статтею кримінального закону кваліфікується злочин, має йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, приймаючи рішення порушити кримінальну справу. У силу ст. 113 КПК України якщо справа порушена слідчим та прийнята ним до свого провадження, складається єдина постанова про порушення справи та прийняття її до свого провадження. У такому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що при цьому слідчий керувався також положенням відповідних правових норм.

У резолютивній частині  постанови міститься рішення  про порушення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з  описової  частини, є її логічним продовженням та розвитком. У ній  обов'язково зазначається стаття Кримінального кодексу України, за  ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню кому і куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, так само як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набирає законної сили з моменту її винесення та підписання. Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту.

Копія постанови про  порушення кримінальної справи направляється  слідчим та органом дізнання в  добовий строк прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв та повідомлень про злочин, законністю та обґрунтованістю прийнятих  рішень про порушення або про відмову в порушенні справи. При цьому він може перевіряти матеріали та порушені справи, проводити їх звірку з записами про заяви та повідомлення про злочини, зробленими в черговій частині органів внутрішніх справ.