Органи в апараті держави

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Їх склад формують голови місцевих державних  адміністрацій. Останні призначаються  на посаду і звільняються з посади Президентом України на подання Кабінету Міністрів України. Вони при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні також у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними та обласними радами.

Місцеві державні адміністрації на відповідній  території забезпечують: виконання  Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку та ін.

 

3.3. Органи судової влади України

 

Судову владу представляють  незалежні суди, які від імені  держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України") [13].Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. (Додаток А) Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є  її пристосованість до адміністративно-територіального  устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність [12].

Єдність судової системи зумовлено  метою та завданнями організації  і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон "Про судоустрій України" в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). [10]

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних  судів складається з трьох  ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди  Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;  апеляційні військові суди регіонів  і Військово-Морських Сил; Апеляційний  суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні  суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські  суди;

2) апеляційні господарські  суди;

3) Вищий господарський  суд;

4) Верховний Суд України  (Судова палата у господарських справах).

Завданням господарських  судів є:

- захист прав і охоронюваних  законом інтересів учасників  господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню  законності в сфері господарських  відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній  сфері. З цією метою постійно направляють  окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб'єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:

- законності;

- незалежності, в тому  числі й від органів законодавчої  та виконавчої влади, і підкорення  лише законові;

- рівності всіх учасників  процесу перед законом і господарським  судом;

- гласності та відкритого  розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;

- обов'язковості виконання  рішень, ухвал, постанов господарського  суду;

- змагальності сторін  і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;

- повного фіксування  судового процесу технічними  засобами в порядку, встановленому  законом;

- забезпечення апеляційного  та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.

Господарські суди є  юридичними особами, мають самостійний  кошторис, поточний, а за потреби - й  інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Працівники апарату  господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України "Про державну службу". Фінансування господарських судів  здійснюють за рахунок Державного бюджету  України. Розмір асигнувань на утримання  господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи  визначають тим, які функції виконує  суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції - апеляційній та третій інстанції - касаційній. Справи також можуть переглядати в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає  як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні  та інші справи в передбачених законом  випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом  випадках місцевий суд розглядає  справи про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють  як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.

Для забезпечення права  на апеляційне оскарження судових постанов, ухвалених апеляційними судами в  першій інстанції, відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (ст. 26) утворено Апеляційний суд України.

Верховний Суд України  в межах своїх повноважень  розглядає в касаційному порядку  рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної  касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному  порядку, та справи, пов'язані з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Суди першої ланки  є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами в порядку виключного провадження. Такий порядок встановлено в кримінальному й цивільному судочинстві та під час вирішення господарських спорів. Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України відповідно до Закону "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду [40]. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України.

Всі суди України є  юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

 

3.4. Контрольно-наглядові органи

 

Серед численних напрямів державної діяльності важливе місце  посідає правоохоронна діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями, охорону та захист суверенітету, політичної системи, територіальної цілісності України, прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій. Правоохоронні органи — це органи, наділені державою повноваженнями щодо охорони суспільних відносин, урегульованих правом. Правоохоронні органи можуть бути державними і недержавними. До державних правоохоронних органів належать прокуратура, органи внутрішніх справ, органи Служби безпеки України, органи Міністерства юстиції України, органи охорони державного кордону, митні органи, органи податкової служби та ін. До недержавних правоохоронних органів належать адвокатура, недержавні охоронні, розшукові та інші установи.

Організація та діяльність правоохоронних органів регулюються  Конституцією України, відповідними законами України та іншими нормативними актами.

Прокуратура України  становить єдину централізовану систему державних органів, на яку  покладаються функції підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадян або держави в суді, а також нагляд за дотриманням законів. Організація, повноваження та порядок діяльності органів прокуратури визначаються Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. Цей Закон має п'ять розділів.

I.  Загальні положення.

II.  Система, структура і організація діяльності органів прокуратури.

III.  Прокурорський нагляд.

1.  Загальний нагляд.

2.  Нагляд за дотриманням  законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

3.  Участь прокурора  в розгляді справ у судах.

4.  Нагляд за дотриманням  законів у місцях застосування  заходів примусового характеру.

IV.  Кадри органів прокуратури.

V.  Інші питання організації і діяльності органів прокуратури.

Систему органів прокуратури  складають: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, обласні, прокуратури міст Києва і Севастополя, міські, районні, районні в містах, міжрайонні та військова прокуратури. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів, займатися підприємницькою діяльністю.

Законом України "Про  прокуратуру" передбачено створення  й інших прокуратур. До них належать: Київська міжобласна спеціальна прокуратура; транспортні прокуратури; спеціальні прокуратури; природоохоронні прокуратури; прокуратури з нагляду за додержанням законів у виправно-трудових установах.

Для виконання своїх  завдань органи прокуратури наділені широкими повноваженнями; особливо владний характер вони мають щодо нагляду за розслідуванням злочинів. У багатьох випадках (арешт, обшук, віддання до суду та ін.) необхідним є рішення прокурора. Він має право давати органам розслідування обов'язкові вказівки. Прокуратура здійснює так званий загальний нагляд за дотриманням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами; проте прокуратура не втручається в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству. Прокурор може опротестовувати підзаконні нормативні акти, судові рішення і вироки тощо. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.