Органи в апараті держави

Конституцією України внесено суттєві зміни у визначення напрямів і обсягу діяльності прокуратури. Конституція покладає на прокуратуру:

—  підтримання державного обвинувачення в суді;

—  представлення, інтересів  громадянина в суді у випадках, визначених законом;

—  нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

— нагляд за дотриманням  законів при виконанні судових  рішень у кримінальних справах, а  також при інших заходах примусового  характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Отже, Конституція передбачає позбавлення прокуратури функцій здійснення загального нагляду та низки інших суттєвих повноважень. Водночас Конституція закріплює, що на перехідний період прокуратура продовжує виконувати функції, передбачені Законом України "Про прокуратуру".

Міліція — це державний  озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права  і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань. Загальні засади організації та діяльності міліції регламентуються Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. До складу міліції входять такі підрозділи:

—  кримінальна міліція;

—  міліція громадської  безпеки;

—  транспортна міліція;

—  державна автомобільна інспекція;

—  міліція охорони;

— спеціальна міліція.

На службу до міліції  приймаються на добровільній договірній основі громадяни України, які за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я здатні виконувати покладені на міліцію завдання. Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.

Основними завданнями міліції  є:

—  забезпечення особистої  безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів;

—  запобігання правопорушенням  та їх припинення;

—  охорона і забезпечення громадського порядку;

— виявлення і розкриття  злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

—  забезпечення безпеки  дорожнього руху;

—  захист власності  від злочинних посягань;

—  виконання кримінальних покарань.

Для виконання своїх  обов'язків міліція має право:

—  вимагати припинення протиправних дій;

— перевіряти у підозрілих осіб документи, затримувати їх;

—  складати протоколи  про правопорушення;

—  проводити дізнання;

— виконувати вказівки прокурора, слідчого;

—  вести оперативно-розшукову  діяльність;

—  проводити огляди;

—  перевіряти технічний  стан автотранспорту;

—  користуватися безкоштовно  засобами зв'язку та ін.

У передбачених законом  випадках при виконанні покладених на неї функцій міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби (наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, водомети та ін.), вогнепальну зброю.

Забороняється застосовувати  вогнепальну зброю:

—  до жінок з явними ознаками вагітності;

—  до осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності;

—  до малолітніх.

Ця заборона не діє, якщо вказані особи вчиняють груповий напад, що загрожує життю і здоров'ю людей, на працівників міліції або збройний напад чи збройний опір.

Служба безпеки України (СБУ) — це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Правовою основою діяльності Служби безпеки є Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р.

Закон складається з  семи розділів.

1.  Загальні положення.

2.  Система і організація  діяльності Служби безпеки.

3.  Кадри Служби  безпеки.

4.  Повноваження Служби  безпеки.

5.  Соціальний і  правовий захист військовослужбовців  і працівників Служби безпеки.

6.  Контроль і нагляд  за діяльністю Служби безпеки.

7. Відповідальність за  порушення у сфері діяльності  Служби безпеки.

До органів СБУ приймаються  на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки.

На Службу безпеки  покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Завданнями Служби безпеки також є: запобігання злочинам проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованій злочинній діяльності у сфері управління та економіки, виявлення, припинення та розкриття їх.

Служба безпеки підзвітна  Президентові й підконтрольна Верховній Раді України. Діяльність Служби безпеки здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини, позапартійності та відповідальності перед народом.

При виконанні своїх  функцій Служба безпеки, як і міліція, органи Прикордонних військ та ряд інших визначених законом органів, можуть вдаватися до оперативно-розшукової діяльності.

Оперативно-розшукова  діяльність — це система гласних  і негласних пошуків, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, її здійснення будується на засадах законності, дотримання прав і свобод людини та громадянина, взаємодії з органами управління та населенням.

Ця діяльність регламентується  Законом України "Про оперативно-розшукову  діяльність" від 18 лютого 1992 р., згідно з яким до неї можна вдаватися  за наявності, зокрема, таких підстав:

— достатня інформація про  злочини, що готуються або вже  вчинені невстановленими особами;

—  запити повноважних  державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниць;

—  потреба в одержанні  розвідувальної інформації в інтересах  безпеки суспільства і держави.

Міністерство юстиції  України — є центральним органом  виконавчої влади, який організує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток.

Основними завданнями Міністерства юстиції є:

—  організація здійснення державної правової політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

—  організація та забезпечення діяльності судів загальної  юрисдикцій та виконання судових рішень;

—  координація діяльності, спрямованої на подання юридичної  допомоги населенню, забезпечення функціонування та розвитку системи правничих послуг захисту прав і свобод людини;

—  ведення відповідних  державних реєстрів (єдиний державний  реєстр нормативних актів, реєстр адвокатських об'єднань, легалізація політичних партій, всеукраїнських і міжнародних об'єднань громадян), організація та забезпечення діяльності органів реєстрації актів громадянського стану;

—  забезпечення організації  і координації кодифікаційних робіт  в Україні і розробка безпосередньо  проектів законів;

— організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів громадянського стану;

—  здійснення міжнародно-правової співпраці. Органами Міністерства юстиції  України є:

—  Головне управління юстиції Міністерства юстиції України  в Автономній Республіці Крим;

— обласні управління юстиції;

— Київське міське управління юстиції;

—  Севастопольське міське управління юстиції;

— районні управління юстиції;

—  науково-дослідні інститути  судових експертиз (Київ, Львів, Донецьк, Одеса, Харків).

Очолюють місцеві органи юстиції начальники управлінь, які  призначаються Міністерством юстиції України.

Державна податкова  адміністрація України є центральним  органом виконавчої влади. Головним завданням Державної податкової адміністрації та її служб на місцях є: контроль за дотриманням податкового законодавства, за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів, інших обов'язкових платежів, установлених законодавством. Державні податкові адмінінстрації мають право:

—  здійснювати перевірки  фінансових та інших документів; ;    — вилучати необхідні довідки  і документи;

—  обстежувати виробничі  та інші приміщення;

—  застосовувати фінансові  санкції до юридичних і фізичних осіб. У системі податкової адміністрації  створена і діє податкова міліція.

Митна служба — це державні органи, що здійснюють митний контроль. До складу митної служби України входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. В Україні діють вісім територіальних митних управлінь (Дніпровське, Західне, Карпатське, Кримське, Південне, Південно-Східне, Східне, Центральне (м. Київ). На них покладено завдання безпосереднього керівництва митними установами, розташованими на підпорядкованій їм території.

До повноважень митних органів належать: а) захист економічних інтересів України; б) боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил.

Митні органи в пунктах перепуску та залах митного огляду здійснюють: огляд, оформлення товарів, майна та інших предметів, транспортних засобів, речей громадян, поштових відправлень, валюти та інших цінностей, стягнення мита та інших зборів.

Конституція України  вперше проголосила право кожного  на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції України).

Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, яке покликане не тільки надавати правову допомогу населенню, а й сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

Виконуючи ці завдання, адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, довідки з законодавства, складають заяви, скарги, інші правові документи, виконують повноваження представника в суді, інших державних органах, перед громадянами; здійснюють захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; проводять роботу з правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян та юридичних осіб, а також здійснюють інші види юридичної діяльності.

Закон України "Про  адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. передбачив реформування адвокатури за міжнародними стандартами цієї професії, яких дотримуються у світі. Проголошено такі принципи діяльності адвокатури, як незалежність, демократизм, гуманізм і конфіденційність, які мають важливе значення для ефективного здійснення захисту прав громадян і представництва їх інтересів. Адже незалежність адвокатури, дає змогу адвокатам виконувати професійні повноваження неупереджено, добиватися позитивного результату, застосовуючи всі надані адвокатам законом професійні права та існуючі засоби захисту. Піхто не має права втручатися в адвокатську діяльність.

Виконання адвокатом  своїх професійних повноважень  було б неможливим без існування  довірчих відносин між ними і особою, якій він надає правову допомогу. Тому принцип конфіденційності має виконуватися адвокатами беззастережно (ст. 9 Правил адвокатської етики).

З 1 лютого 1993 р., коли набув  чинності Закон України "Про адвокатуру", встановлено досить суворі вимоги до тих, хто може стати адвокатом. Головне нововведення — кваліфіційні іспити, складання яких є засобом перевірки рівня фахових знань осіб, котрі мають намір займатися адвокатською діяльністю. Іспити приймає атестаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Такі комісії створено в Автономній Республіці Крим, у кожній області, а також у містах Києві та Севастополі.

Для виконання покладених на адвокатуру завдань Закон наділяє  адвокатів певними професійними правами: збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази, зокрема, запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а також від громадян, але за їхньою згодою; ознайомлюватися з необхідними матеріалами, крім тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства тощо (ст. 6).

На адвокатів покладаються важливі обов'язки, наприклад, неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту, не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийнято доручення; адвокат невправі відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Стаття 7 Закону передбачає, що у декотрих випадках адвокат не має права приймати доручення про надання правової допомоги, зокрема, коли він у даній справі подає або раніше подавав правову допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, котра звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, дізнавач, прокурор, суддя тощо.