Правомірна поведінка як фактор забезпечення режиму законності в суспільстві

 

Склад правомірної поведінки — це система ознак поведінки, яка відповідає розпорядженням права.

Склад правомірної поведінки:

Суб'єкт - фізичні та юридичні особи, які визнані дієздатними деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки та нести юридичну відповідальність

Об 'єкт - внутрішнє ставлення (зацікавленість, байдужість) суб'єкта права до своєї діяльності та її результатів, визначення якості вчинків з яких складається поведінка, їх оцінка

Суб 'єктивна сторона - явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини

Об 'ективна сторона - зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками [9, с. 418]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Види правомірної поведінки  та особливості їх кваліфікації

Правомірна поведінка проявляється в суспільному житті досить різноманітно і характеризується певними особливостями:

1) відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичним критеріям);

2) соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих або забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки , залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозиційних нормах;

3) дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових частинах, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків; внутрішнє ставлення особи до можливих наслідків;

4) об'єктивна необхідних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;

5) форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання права). Всі форми правомірної поведінки повинні відповідати вимогам норми права з мстою досягнення певного позитивного результату. Форма правомірної поведінки у кожному конкретному випадку є індивідуальною і пов'язана із специфікою мотивів та цілей, які ставить перед собою суб'єкт;

6) соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова поведінка, що забезпечена державними засобами [8, с. 485 ]

Дії, які відповідають правовим приписам, можуть бути класифіковані за багатьма ознаками. Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

Належна (соціально необхідна) - закріплюється в імперативних бажаних для суспільства нормах як обов'язки і забезпечується, крім, як в інші способи, державни примусом. Наприклад, захист Батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та інше.

Можлива (соціально допустима) - закріплюється, як правило, у диспозиційних нормах як права суб'єкта, а не як його обов'язки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою.

Можлива правомірна поведінка в свою чергу поділяється на бажану (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу) і небажану (розлучення, страйк).[9, с. 417]

За су б 'єктами:

-правомірна індивідуальна поведінка;

-колективна поведінка (діяльність трудових колективів, державних органів).

За  юридичними   наслідками,   які   бажає   досягти   суб'єкт реалізації

-юридичні акти;

-юридичні вчинки.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

-дії;

-бездіяльності (наприклад відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної поведінки:

Активна правомірна поведінка - це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій активній діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаних з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаних з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна правомірна поведінка - це вид законослухняної поведінки, 
що являє собою повсякденну службову, побудову та іншу діяльність людини,

яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичайною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») —до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає анти суспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер) [9, с. 419]

Правомірна поведінка завжди розглядається, як саме масове суспільне явище. Ніяке суспільство не мало б функціонувати без додержання громадянами його нормативних потреб. Вона - результат відтворення в житті потреб режиму законності, а сукупність всіх правових дій - це втілення правового порядку в суспільстві.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УКРВЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

2.1 Соціальна нерівність, як дестабілізуючий фактор правосвідомості

населення

1. Важливою сферою у суспільній свідомості с сфера правосвідомості, деформація якої виступає суміжною причиною кримінальної мотивації злочинної поведінки.

Деформації сучасної правосвідомості нерідко виявляються у правовому нігілізмі, негативному ставленні до права, правовій неграмотності, втраті орієнтирів правомірної поведінки, у втрачанні віри стосовно можливості виступати за ефективний регулятор суспільних відносин, твердому переконанні у відсутності рівності громадян перед законом, у недовірі до системи правоохоронних і судових органів, занепокоєності щодо власної безпеки і впевненості в безкарності злочинців та їх готовності до найнебезпечніших дій [9,с. 486] Особливо ці побоювання стосуються організованої злочинності, оскільки в уяві громадян протидія "мафії" є абсолютно безперспективною, а залучення правоохоронних органів — неефективним і небезпечним.

2. Моральна свідомість проходить через усі сфери життя людини, як і правосвідомість, вона визначає межі дозволеної поведінки людей будь-якого виду, але діапазон цих моральних рамок є набагато ширшим, ніж правових. 'І ому деформації моральної свідомості, як і деформації правосвідомості, можна визнати також за суміжну причину вчинення більшості злочинів.

Моральні проблеми сучасної суспільної психології полягають насамперед у тім, що колишні моральні цінності й орієнтири значною мірою відкинуто (можливо, і небезпідставно), а пової міцної системи моральної регуляції поведінки не створено, в результаті чого з'явилися істотні прогалини у цій сфері регулювання, які, на жаль, нерідко заповнюються сумнівними і відверто аморальними цінностями. Свідомість багатьох людей с деформованою, суперечливою, оскільки поєднує несумісні стереотипи й установки. Нагромадження негативних емоцій, різнобічних подразників і стимулів часом досягає позамежної напруги, погрожує кримінальним зривом, що доповнюється невпевненістю у завтрашньому дні, переживаннями ненадійності соціального статусу, матеріального і службового становища.

Соціальна нерівність в Україні є дуже великою, а держава сприяє такій нерівності, вважають українці, що взяли участь у дослідженні «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі» [ 12, с. 737]

«Лише 18% опитаних згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення. Отже, респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності. 82% респондентів вважають, що відмінності в матеріальному стані громадян є дуже істотними. Соціальна нерівність дуже велика — на це вказують 86% опитаних», — повідомив голова правління Благодійного фонду «Інтелектуальна перспектива», кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту соціології ПАНУ Юрій Привалов.

Благодійний фонд «Інтелектуальна перспектива» займався реалізацією проекту в Україні. Було опитано 1500 респондентів віком від 18 років в усіх регіонах України, а також проведено 8 фокус-груп.

3. Привалов розповів також, що 78% респондентів визнають корупцію в українському суспільстві поширеним явищем, 96% опитаних стверджують, що прожити па пенсію у нашій країні неможливо, а 60% опитаних вважають, що уряд зобов'язаний, наскільки це можливо, зрівнювати прибутки людей.

Що ж до ставлення респондентів до питань приватної власності та купівлі великих промислових активів, підприємств, галузей приватними особами, 69% опитаних вважають, що уряд має залишити основні галузі у власності держави. 70% віддають свої голоси за те, що уряд має контролювати зарплати, ціпи та прибутки.

Стосовно ж того, що допомогло б підвищити їхній рівень життя, третина респондентів (33%) не бачить шляхів підвищення свого добробуту - це зневірена пасивна частина соціуму; 16% опитаних продовжать звичну діяльність, вони складають консервативний прошарок суспільства; активні громадяни (14%) відкриють власну справу; мобільні люди шукатимуть нову роботу — таких 13%. «Та є і сім відсотків гіпермобільних людей, які хочуть переїхати до іншої країни, бо у власній більше не бачать можливостей для своєї реалізації. Тим паче що мільйони українців постійно працюють за кордоном, утримують в Україні сім'ї, а деякі з них уже не вважають пашу країну свопо», — наголосив Привалов. [ 12, с. 737]

Алє час минас, а проблем менше не стає. Розшарування суспільства на багатих і бідних позбавляє реальних перспектив значну частину молодих людей, які мають долати на шляху до самореалізації і життєвого успіху набагато більше перешкод, ніж їхні більш заможні ровесники. Па тлі невисокого рівня життя в країні, найбідніші прошарки змалечку виявляються позбавленими мінімально необхідних життєвих благ - достатнього і різноманітного харчування, солодощів, розваг, а з роками - належної освіти, доступного житла, роботи.

Це призводить до низки негативних наслідків як для значної частини представників молодого покоління, так і для майбутнього країни в цілому погіршення здоров'я населення, загрозливої демографічної ситуації, вимушеної міграції, маргіналізації суспільства і як нвслідок - зростання злочинності.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Конституційно-правова культура як чинник стабілізації державного правопорядку

Правова культура виконує декілька функцій, головною серед яких є стабілізація державного правопорядку, тобто підтримання тих норм (еталонів) поведінки посадових осіб держави, які найбільшою мірою відповідають інтересам людини та суспільства, сприяють соціальній адаптації громадянина та забезпечують політико-правовий спокій суспільства Змістовна характеристика конституційно-правової культури громадянина об'єднує три групи елементів: ідеологічні правові уявлення про Конституцію; позитивні правові відчуття (сюди віднесемо морально-критичне осмислення Конституції); правомірну діяльність та соціально-правову активність громадян.

Правова культура громадянина є регулятором його поведінки в правовій сфері, орієнтиром правомірної поведінки. Регулятивну функцію виконує й конституційно-иравова культура, основу якої становлять конкретні конституційні положення, що є нормами прямої дії.

Конституція як Основний Закон держави — це єдиний нормативно-нравовий акт найвищої сили, що регламентує окремі сторони суспільного буття; встановлює засади державного ладу, порядок формування, організації та діяльності головних ланок державного механізму; визначає основи територіальної організації держави і відповідно — державної влади; фіксує основи правового статусу фізичної особи (індивіда), її юридично виражених взаємовідносин із державою [10, с. 53]

Маючи визначальний вплив на правову систему держави, Конституція визначає вектор розвитку правової системи, всіх її компонентів, спрямованість па забезпечення прав і свобод людини; забезпечує гармонізацію актів національного й міжнародного права. Вона має бути стабілізуючим чинником держави, гарантом забезпечення законності й правопорядку. Тобто конституція є предметною формою юриспруденції, через засвоєння якої відбувається збагачення правовими знаннями людини, вироблення навичок застосування конституційних норм та поваги до них.

Конституційио-правова культура громадянина, як і конституційно-иравова культура українського суспільства, є характеризуючою ознакою ступеня й рівня його правового розвитку, який має забезпечувати соціально бажану поведінку кожного окремого громадянина та мінімізувати кількість супротивників конституційного правопорядку.