Соціальна політика як функцiя державного управлiння

- нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів;

- соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні  класифікують за рядом ознак зокрема: за характером задоволення соціальних потреб, за рівнем задоволення соціальних потреб, за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб. Соціальні стандарти відбивають характер і рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення. Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики. [7, 80]

ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві  зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення  країни тощо. В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації та ін. [4, 181]

Мета соціальної політики полягає у створені умов для формування, розвитку та оптимального функцюювання соціальних відносин, всебічного розкриття самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання а суспільстві соціальної злагоди стабільності та соціальної  цілісності, само відтвореного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу. Нині мета соціальної політики полягає в розв’ язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб’ єкта соціального розвитку. [14, 7] У рамках соціальної політики існує конкретна мета — надання особливого захисту й допомоги бідним і слабозахищеним групам населення. [7, 4]

Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод. [7, 27]  Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин; перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання; розвиток соціально-трудових відносин; реформування системи соціального захисту; соціального страхування і пенсійного забезпечення; посилення адресної підтримки соціально незахищених верст населення; реформування ринку праці та зайнятості населення; забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили; реформування системи охорони здоров я; здійснення активної демографічної політики. [5, 7] Основними завданнями у проведенні соціальної політики є захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров’я людей та довкілля переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації. [7, 31] 

Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого  і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально  активним громадянином держави(Яг20).

Ключовим принципом у  реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин. Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. [7, 24] Соціальна справедливість вимагає від держави і права забезпечення не класового або групового мотивів нав'язування всьому суспільству волі певного класу чи певної соціальної групи, а здійснення загальносуспільних інтересів, гарантування всім громадянам гідного існування, всебічної підтримки чесної праці, морального та фізичного здоров'я населення та збереження навколишнього природного середовища. [3, 24]

При визначенні соціальну  справедливість найчастіше співвідносять  із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин. [7, 41]

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є:

- досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей;                                                                                                                                           - забезпечення повної продуктивності зайнятості населення, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили;                                                                                                 - гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, житло;                                                                                            - переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї;                                                                                                 - забезпечення соціальної підтримки найвразливіших верств населення;                            - вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;                                                                                                                                                    - значне поліпшення соціальної інфраструктури.

Основні напрями соціальної політики як на держаному, так і регіональному рівнях є складовою частиною ідеології держав- 
ного будівництва, яка націлена на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів, самоврядування в суспільстві, формування державної стратегії для зупинення тенденції моральної та духовної деградації суспільства. [18, 20]

В Україні серйозний вплив  на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні  обставини — жорстока криза, яка  охопила всі сфери суспільного  життя; дикий, часто стихійний, перехід  до ринкової економіки, що супроводжується  зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації та ін. [4, 181]

Виходячи з цього, можна  виділити основні напрямки соціальної політики в Україні:                                                                                                                                - підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;                                                                                            - надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;                                                                           - проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;           - надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;                                                                                                                                            - сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;                                        - запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;                          - широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;                                                               - проведення активної екологічної політики. [18, 256]

Важливими принципами в соціальній політиці є:

Перший принцип. Держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства. Держава повинна гарантувати людям таку життєдіяльність, за якої їхній добробут має залежати тільки від їхньої праці, розумових здібностей, свідомого ставлення до своєї свободи і своєї відповідальності. [18, 21]

Другий принцип. Держава і суспільство допомагають хворим  
і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам та досягненням країни. Соціальна допомога має бути тимчасовою і розглядатись як побічний засіб, бо її організація обтяжлива для держави: вона вимагає створення розподільчого апарату, формування статистичної бази, законодавчих актів на забезпечення допомоги.

Третій принцип. Провідним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування. Кожен член суспільства має страхуватися і платити страхові внески, що є умовою дальшого отримання благ, які надасть йому суспільство в скрутних ситуаціях. Держава повинна прийняти добрі закони про обов’язкове страхування громадян по хворобі, нещасних випадках та втраті роботи. [18, 22](

Четвертий принцип. Державні структури мають спрямовувати свої зусилля і на подолання безробіття. Хоча цю важливу для суспільства й кожного громадянина проблему мають розв’язувати передусім підприємства і профспілки згідно з тарифними угодами. [18, 23]

П’ятий принцип. Держава повинна створювати можливості для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокрема, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо. [18, 24] 

Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання — зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення. [7, 40]  СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Існує цілісна соціальна  політика, що охоплює і вузький, і  щирокий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні  відносини – з іншого органічно  поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної  безпеки  людини, суспільства, а соціальна  безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку. [14, 6] Соціальна політика за своєю суттю  повинна бути спрямована на побудову держави загального добробуту.

Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність його полягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повний добробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальні сфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програми соціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чи допомагає найменш захищеним працівникам. [7, 38]

Принципові положення  і напрями розбудови здорової соціальної політики у будь-якій країні, що прагне досягти кращих світових зразків, повинні узгоджуватися  із сучасними загальновизнаними  поглядами і вимогами світової спільноти  щодо формування здорового способу  життя. Такі положення в основному  викладені в Оттавській Хартії 1986 року і особливо розгорнуті в Аделаїдських рекомендаціях 1988 року, які були прийняті Другою міжнародною конференцією з  пропаганди здорового способу життя, котра власне й була присвячена проблемі розбудови здорової політики. Конференція  визначила, що формування в суспільстві  сприятливої для здоров`я політики є першим з п`яти найважливіших  комплексів (груп) заходів щодо формування здорового способу життя, оскільки саме здорова політика визначає суспільну  атмосферу, в якій можуть бути ефективними  чотири інші групи заходів (створення  сприятливих середовищ, навчання персональним навичкам, підсилення активності громад, переорієнтація служб охорони здоров`я). [11]

Політика формування здорового  способу життя широко використовує засіб поєднання різноманітних  взаємодоповнюючих підходів до спільних заходів і скоординованих дій  будь-яких державних чи недержавних  структур і організацій. Виходячи з  особливостей ситуації, така політика застосовує законодавчі і фіскальні заходи, оподаткування та організаційні зміни в інтересах здоров`я. Доцільним компонентом політики формування здорового способу життя є виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення. 
 Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень, сприятливих для здоров`я людей. Адже здоровий політичний вибір часто-густо не буває найлегшим тому, що він, як правило, потребує компромісу поміж міркуваннями економічної вигоди і вигоди для здоров`я. У результаті політика формування здорового способу життя в широкому значенні веде до прибутків та справедливості, сприяє вирівнюванню умов та можливостей, створенню обставин, за яких постачання товарів та надання послуг відповідає інтересам здоров`я людей, середовище стає чистішим і приємнішим для життя. Фактично, політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом.

Зрозуміло, що соціальна  політика формування здорового способу  життя є складовою частиною тієї соціальної політики взагалі, яка здійснюється в тий чи іншій країні. З огляду на це, визначитися розібратися в тих особливостях соціальної політики, що притаманні сучасній суспільно-політичній і економічній ситуації, що склалася в Україні в ході трансформаційного процесу останнього десятиліття. Тобто для того, щоб здоровий спосіб життя став нормою для більшості людей необхідні значні соціальні зміни, тобто зміни в соціальній політиці.

Загальновідомо, що наша країна переживає перехідний період, тобто  реально в суспільстві одночасно  існують дві соціальні політики - соціальна політика соціалізму і  соціальна політика ринкової держави. Притому численні дослідження виявили, що ці складові політики хаотично змішані. [11]

Важливе призначення соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дає  змогу визначити якісний стан суспільних відносин, психологічної  атмосфери в соціальних спільностях  і суспільстві в цілому. [4, 178] У здоровому суспільстві соціальна політика являє собою цілісну систему державної і суспільної діяльності. [7, 65]   

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Держава — це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою апарату державної влади управління справами суспільства, реалізує суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов’язкового значення, гарантує права і свободи людини і громадянина, законність і правопорядок. [5, 39] Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії розвитку обумовлюються економічними, політичними та соціальними умовами в суспільстві. Функції держави відносно суспільства — це основні напрями її діяльності, націлені на вирішення загальних справ суспільства. [5, 43]