Ринок цінних паперів та Фондова біржа,їх сутність та функції

У випадках, коли на рахунок « три» ніхто з  брокерів-продавців не підняв таблички, спеціаліст проголошує: «Не продано»,- та звертається до брокера продавця з проханням змінити умови пропозиції. Якщо ж брокер-продавець відповів, що він не вносить змін в умови реалізації, спеціаліст проголошує: «Позиція №___ з торгів знята».

Комп’ютерні тори.

Комп’ютерні торги здійснюються самим комп’ютером: у нього безперервно вводяться  замовлення на продаж та придбання акцій. У процесі робочого дня фондової біржі, укладаються угоди купівлі продажу акцій, і дані по цих угодах висвітлюються на дисплеях комп’ютерів та на табло. Після укладання угод вносяться відповідні зміни і знову відбуваються торги. Знову укладаються угоди, знову висвітлюються дані на табло, і все починається спочатку. Кожне замовлення має свій код, тому комп’ютер фіксує угоду, він сповіщає про це термінали, які стоять у брокерських канторах і які можуть знаходитися поза межами будівлі фондової біржі.

2.3 Основні  види операцій та учасники  біржової торгівлі.

На фондових біржах здійснюються операції з акціями  акціонерних товариств, облігаціями підприємств, облігаціями внутрішніх позик, казначейськими зобов’язаннями, векселями та документами, що засвідчують право їх власників на придбання або відчуження цінних паперів. Усі операції на фондовому ринку можна розділити на два види: операції з реальними та операції без реальних фінансових цінностей.

До операцій з реальними фондовими цінностями належать:

Касові операції, що передбачають передачу фондового  активу негайно, в найближчі біржові  або календарні дні. У Німеччині, наприклад, касові розрахунки здійснюються уже з другого біржового дня  після укладання угоди. У Великобританії, США та Швейцарії – протягом п’яти днів, в Японії – до 14 днів.

Форвардні операції ( тверді термінові угоди) передбачають передачу права на реальні фондові активи у зазначений термін з фіксацією ціни (курсу, указаного фінансового активу на момент укладання угоди).

До операцій без реальних фондових активів слід віднести:

Опціони –  це договори, у відповідності з  якими один із його учасників набуває  право купівлі продажу будь-якого  товару за фіксованою ціною протягом певного періоду часу , а інший  учасник за грошову премію зобов’язується забезпечити в разі необхідності виконання цього права, тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовлену договором ціною. Особа. Яка отримала право, і має приймати рішення,є покупцем опціону, оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала право покупцю, і таким чином має право прореагувати на рішення покупця, є підписником опціону.

Варанти –  це се сертифікати, які дають право  його власнику купувати цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їх більш привабливими. Після випуску цінного паперу з варантом, останній, як правило, відокремлюється від цього цінного папера і починає обертатися самостійно. При цьому вартість цього цінного папера зменшується на величину вартості варанта.

Ф’ючерс –  це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною. Завдяки тому, що ф’ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачають стандартизацію базового активу та строків виконання) продавці та покупці можуть передавати один одному свої зобов’язання щодо поставки чи купівлі цінних паперів, на яких базується угода.

Учасники  біржової торгівлі

Головними учасниками біржової торгівлі виступають: брокери, маклери, дилери, спеціалісти, біржові спекулянти, облікові виконавці або зареєстрований представник. Центральною фігурою біржової торгівлі є маклер. Маклер – офіційна посадова особа, обов’язки якої  полягають у виконанні доручень членів та відвідувачів біржі на здійснення угод шляхом пошуку контрагентів (особи,фірми, організації, від імені яких укладаються угоди) та оформлення угод у встановленому біржею порядку. Маклер приймає присягу, згідно з якою він не має права здійснювати операції за свій рахунок, якщо це не передбачено статутом біржі. Він не може працювати в інших фірмах та консультувати «сторонніх осіб» з питань діяльності біржі. Біржовий маклер має зберігати комерційну таємницю щодо проведених за його участю операцій клієнтів.

Брокери –  це особливий вид біржових посередників. Вони надають послуги як членам, так і не членам біржі, і мають право здійснювати угоди лише за дорученням клієнта. Як правило, брокери об’єднуються у брокерські кантори – компанії, які займаються посередницькою діяльністю. Головне завдання брокерів - виконувати доручення замовника .

Дилер - це посередник, але на відміну від брокера, він  укладає угоди від свого імені  і за свій рахунок: купляє фондову цінність, а потім її перепродує. Функції дилера: збирання комерційної інформації з метою визначення товару чи цінного папера, який котирується найвище, для отримання у майбутньому прибутку; створення оптимальних умов для обігу цінних паперів.

Спекулянти  – складають особливу групу учасників  біржової торгівлі, вони використовують біржовий механізм, головним чином, з метою «гри» на підвищенні чи пониженні цін. Вони купують і продають лише за свій рахунок. Розрізняють дві групи спекулянтів - одні «грають» на підвищенні цін, а інші на пониженні. Перша група купує контракти, і тримає їх до того часу, поки не зможе продати за більш високою ціною. Інші, очікуючи зниження цін, беруть, наприклад, акції в борг у своїх брокерів і продають їх за поточними цінами. Якщо ціна дійсно знижується, то вони знову купують акції за більш низькими цінами і повертають ці акції їх власникам, залишаючи різницю собі.

Трейдер - це представник брокера у торгівельній зоні біржі, який приймає замовлення від імені фірми на продаж і купівлю товару і має посвідчення працівника операційного залу.

Обліковий виконавець, або зареєстрований представник – працівник брокерської контори, який приймає замовлення клієнта.

3. Сучасний  стан та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1. Розвиток  фондової біржі в Україні: основні тенденції.

Організацію українського ринку цінних паперів  і створення необхідних умов для  його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УФБ). Українська фондова біржа виникла у 1991 році. Вона є першою в історії незалежної України національною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Паризької фондової біржі). Українська фондова біржа розпочала свою практичну діяльність вже за часів незалежності у січні 1992 року. Серед її засновників (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як «Укрінбанк», «Агропомбанк», «Укрсоцбанк», Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Перші торги  відбулися 6 лютого того ж року. На торги  було запропоновано акції засновників  УФБ ( «Перкомбанку», банку «Інко», а також кредитні ресурси, лізингові ресурси, депозитні вклади). Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1млрд.крб. Більшість цих цінних паперів - акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб. У той же час наявна тенденція зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. З 1994 року на УФБ запроваджено три режими (відділення) котирування цінних паперів: два офіційних і один неофіційний. У першому відділенні котируються цінні папери емітентів, які мають високий економічний потенціал, є високорентабельними із стабільним фінансовим положенням. До котируванні в другому відділенні допускаються цінні папери, емітенти яких не задовольняють вимог, що пред’являються при котируванні у першому відділенні, однак мають досить непогані показники в фінансовій та господарській діяльності. До котирування в третьому відділенні допускаються цінні папери емітентів, які не задовольняють вимог, що пред’являються у двох попередніх.

Після кризи 1998 року та обміну ОВДП на конверсійні облігації внутрішньої державної позики та в зв’язку тим, що борг ОВДВ за 1998-1999 роки накопичувався, були наявні численні податкові пільги та пільги при розрахунку банківських нормативів та наблизився термін погашення облігацій, дохідність почала відповідати ринковим нормам.

Організований ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. У 2002 році в Україні діяло сім фондових бірж: Донецька фондова біржа; Київська міжнародна фондова біржа; Придніпровська фондова біржа; Українська міжбанківська валютна біржа; українська міжнародна фондова біржа; українська фондова біржа та дві торговельно-інформаційні системи: Дочірнє підприємство Асоціації «Перша фондова торговельна система» - «Технічний центр «ПФТС»; Дочірнє підприємство Асоціації«Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» - «Південь-Сервер».

Протягом 2002 року на організаторах торгівлі було укладено угод з купівлі - продажу цінних паперів на суму 6,537 мільярдів гривень, що перевищує обсяги укладених угод на організованому ринку за 1996-2000 роки (обсяг торгів становив 6,004 мільярди гривень), але менше обсягів укладених угод у 2001 році. У 2002 році провідні позиції за обсягами укладених угод на організованому ринку посідали Київська міжнародна фондова біржа та ПФТС. У 2002 році серед фінансових інструментів за  обсягами укладених угод на організованому ринку провідну позицію посідали операції з облігаціями державної позики – 73%. Обсяг укладених угод з облігаціями підприємств з 1% від загального обсягу укладених угод на організованому ринку у 2001 році збільшився до 12,1% у 2002 році, причому угоди з облігаціями підприємств укладених угод зафіксовано на вторинному ринку. У 2002 році обсяг укладених угод на первинному ринку збільшився порівняно з попереднім роком на 151,5 мільярда гривень. Це пов’язано зі збільшенням обсягів укладених угод з акціями, облігаціями підприємств та деривативами. У зв’язку з тим, що 3 1995 по 2001 роки відбувалось зниження доходності за процентними державними облігаціями з 140% до 18% річних, активність на первинному ринку ОВДП була мінімальною.

3.2. Проблеми  розвитку фондового ринку в Україні

Державна  комісія з цінних паперів та фондового ринку разом із агентством США з міжнародного розвитку та Financial Markets International,Inc.(F.M.I) організували Стратегічну групу з питань розвитку фондового ринку України. Результатом роботи стратегічної групи став документ „Програма розвитку фондового ринку України на 2001-2005” роки. Хоча частину перерахованих у програмі завдань уже певною мірою вирішено, багато проблем для їх подальшої реалізації, часто на більш високому рівні, ще вимагають рішення й зусиль державних органів, законодавців, учасників ринку.

На розвиток фондового ринку в Україні  впливали деякі чинники, які гальмували ефективний розвиток ринку: формування інфраструктури фондового ринку  відбувалося з орієнтацією на обслуговування приватизаційних процесів, а не самого ринку; надмірна орієнтація державної політики лише на стратегічних інвесторів і на збереження державної частки в статутних фондах акціонерних товариств; затримка в проведенні масштабної пенсійної реформи, що обмежує зростання реальної капіталізації фондового ринку України ; відсутність погодженої політики в сфері законодавства

Конкурентоспроможність фондового ринку України

Фондовий  ринок України за ступенем зрілості й ризиками належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях формування й зростання. Йому доводиться конкурувати за обсягами інвестиційних ресурсів з іншими фондовими ринками, які розвиваються. У зв’язку з цим підвищення конкурентоспроможності українського фондового ринку й цивілізована інтеграція з міжнародним ринком капіталу мають стати пріоритетами державної політики на фондовому ринку. Для вирішення цих завдань насамперед має бути забезпечений зважений державний протекціонізм для національних інститутів фондового ринку, мають бути забезпечені рівні можливості для учасників фондового ринку на умовах добросовісної конкуренції. Великою проблемою в найближчі роки може стати переміщення ринків в офшорні зони для утворення ринку паралельно внутрішньому .

Податкове стимулювання фондового ринку.

Важливою  складовою державної політики, спрямованої  на підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України має бути податкове стимулювання розвитку інфраструктури фондової біржі, професійної діяльності суб’єктів ринку. Законодавці й відповідні державні органи мають урахувати особливості оподаткування операцій з цінними паперами й доходів по них для різних учасників ринку цінних паперів. Слід упровадити нейтральну податкову політику щодо інфляційних процесів і валютної політики, щоб уникнути додаткових втрат інвесторів. Має бути розроблена система оподаткування на прибуток тільки реальних доходів від володіння цінними паперами й операцій з ними, варто відмовитися від оподаткування доходів по державних і муніципальних цінних паперах.

Політика  щодо інвесторів

Економічне  зростання держави неможливе  без створення сприятливих умов для здійснення інвестицій, як вітчизняними, так і іноземними інвесторами. Випадки  порушень прав інвесторів, прагнення  до реприватизації, непрозорість і  недостатня ліквідність фондового ринку України є істотною перешкодою для припливу вітчизняного й іноземного капіталу. Чинне законодавство, що регулює діяльність акціонерних товариств, не заважає органам управління цих товариств порушувати права акціонерів без істотних порушень норм закону України «Про господарчі товариства» шляхом: вилучення активів товариства шляхом їх продажу пов’язаним особам за ціною нижче ринкової; перерозподіл грошових потоків на користь посадових осіб або акціонерам, які володіють значним пакетом акцій; укладання угод за участю залежних суб’єктів господарювання для одержання прибутку особам, які контролюють ці суб’єкти на шкоду акціонерам материнської компанії