Сутність політичної ідеології та її різновиди

План

Вступ

РОЗДІЛ 1. Сутність політичної ідеології та її різновиди

РОЗДІЛ 2. Структура та функції політичної ідеології

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кожен із нас має певні  упередження, навіть ті з нас, хто  твердить, що вільний від будь-яких упереджень. Усе це пов'язано з  тим, що кожен із нас має ті чи інші погляди на світ і на самого себе, тобто має певну сукупність ідей щодо життєдіяльності, за допомогою  яких людина прагне певним чином осмислити  і виробити своє ставлення (свою ідеологію) сприйняття як світу, так і самої  себе.

Особливе місце в структурі  ідеології займає політична ідеологія, оскільки вона поєднує в собі спосіб пояснення політичної реальності і  спосіб політичної дії, тобто поєднує  теорію і практику, роздуми і дію, раціональні дії й емоційний  настрій. Це дає людині змогу мати цілісний тип орієнтації в соціально-політичному  житті.

Нині ідеологія стала  ключовим елементом організації  суспільного, у тому числі й політичного  життя. Глибше з'ясувати сутність цього  важливого суспільного феномену можна, звернувшись до джерел його виникнення та розвитку.

У політичній теорії термін "ідеологія" почали вживати з  кінця 18 ст. — початку 19 ст. Упровадження цього терміна в науковий обіг пов'язується з ім'ям французького вченого  Де Трессі (1754— 1836). Він визначав ідеологію як науку про ідеї, їхнє виникнення та функціонування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Сутність політичної ідеології,

У політичній теорії термін "ідеологія" почали вживати з  кінця 18 ст. — початку 19 ст. Упровадження цього терміна в науковий обіг пов'язується з ім'ям французького вченого  Де Трессі (1754— 1836). Він визначав ідеологію як науку про ідеї, їхнє виникнення та функціонування.

 Якщо розглядати процес  формування ідеології як теорії  в історичній ретроспективі, то  можна виділити кілька етапів.

 Перший етап охоплює  період теоретичних пошуків мислителів 17—18 ст. У цей час громадсько-політична  думка епохи буржуазних революцій  активно почала виступати проти  феодально-релігійної ідеології,  сподіваючись збудувати суспільство  на гуманістичних засадах.

 Другий етап пов'язується  з появою різного роду ліберальних  і комуністичних концепцій. Ідеологи  лібералізму термін "ідеологія"  майже не вживають, а марксистські  користуються ним, однак вкладають  у нього класовий зміст.

 Третій етап становлення  і розвитку ідеології пов'язується  з 20 ст. Саме в цей час західна  наукова думка почала широко  вживати термін "ідеологія"  для визначення свідомості, що  покликана виражати інтереси  класів або соціальних груп. У  цей період з'явилося багато  концепцій обґрунтування сутності  ідеології. Одна з них, наприклад,  доводить, що ідеологія — це  форма відображення спотвореної  свідомості, яку ніяким засобом  не можна підтвердити експериментально, але не можна і спростувати. "Ідеологія" — це слово  "занепадницьке" (Д. Белл), оскільки воно заманює в хащі якихось конструкцій, які уже давно заіржавіли, а тому воно відчужене від життя людини. Інша концепція виходить із того, що ідеологія — це наука про ідеї, а тому слід якнайповніше ідеологізувати усі сфери суспільного життя. Однак окремі прихильники цієї концепції все ж знаходять аргументи, які застерігають від ототожнювання ідеології та науки. Ідеологія, на відміну від науки, застерігає Г. Шахназаров, не тільки несе знання, а й відображає певне ставлення до предмета знання. Ідеологія завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в усякому разі зобов'язана бути такою. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які смаки і настрої. Це закон її існування, порушення його призводить до виродження наукового знання.

  Ліберал-демократи розглядають  ідеологію як надісторичне явище, яке існує поза залежністю соціальних і політичних явищ.

 Неомакіавеллісти (Г. Моска, Р. Міхельс, В. Парето) стверджують, що політичні ідеології породжуються потребами легітимації влади. Марксисти вважають, що ідеологія — це "теоретичне уявлення, що покликане захищати загальноколективні інтереси, які за певних умов можуть виконувати функції наукового знання."

 Неоанархісти вважають, що ідеологія є результат масової свідомості.

 Сучасний німецький  філософ О. Лемберг у своїй праці "Ідеологія і суспільство" визначає поняття "ідеологія" як систему деяких ідей, що включає і певні цінності та норми й призначена об'єднувати людей, щоб вони були здатні спільно жити і діяти. Лемберг звертає увагу й на те, що не можуть існувати політичні рухи, партії й суспільство загалом без ідеології, поскільки "ідеологічний вакуум для людини нестерпний", а тому "люди не можуть жити в світі, який був би незрозумілий їм, вони не можуть жити без тих цінностей та норм, які є основою їхнього способу життя і поведінки".

 Є й інші підходи  до тлумачення ідеологій[5, c. 241-243].

 Неоднозначність підходів  до визначення ідеології не  означає зменшення її ролі  в суспільно-політичному житті.

 Саме на третьому  етапі своєї еволюції ідеологія  стає важливою частиною свідомості  людей, оскільки саме на її  основі відбуваються пошуки спільності  поглядів, ідей, цінностей, які й  створюють підґрунтя для організації  різного роду асоціацій, клубів, спілок і загалом будь-яких  громадсько-політичних об'єднань. Це  вказує на те, що ідеологія  є сукупністю тісно пов'язаних  між собою ідей, позицій чи  вірувань, властивих певній групі  чи спільності.

 Ідеологія — це  теоретична система поглядів  та ідей, у якій усвідомлюються  й оцінюються ставлення людей  до дійсності та однієї людини  до іншої, соціальні проблеми  і конфлікти, а також формулюється  мета (програма) соціальної дійсності,  спрямована на зміцнення або  заміну (розвиток) наявних суспільних  відносин.

 Таким чином, ідеологія  — це духовний фундамент, на  якому будується свідомість людини. Кожна нація має свою ідеологію,  і ніякі зміни в суспільному  житті не спроможні знищити  те, що закладене в природі  людини, — потребу в ідеології  як усвідомленій меті суспільної  діяльності.

 По-справжньому конструктивна  ідеологія повинна відповідати  життєвим реаліям і спиратися  на досягнення науки. Правильно  сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, до проблем внутрішньої і зовнішньої політики.

 Ідеологія зорієнтована  на політичні реалії і дії,  на політичний процес і має  своєю метою залучити якнайширші  верстви суспільства на свій  бік.

 Незважаючи на наявність  міжідеологічних відмінностей, усі ідеології мають багато спільних рис:

 • Вони спрямовані  на підкорення особистих переконань  груповим інтересам. Ідеологія  — одна на всіх.

 • Ідеологія непримирима  до неузгоджених з нею дій  і вчинків, завжди намагається  поглинути багатоманітність духовного  життя.

 • Ідеологія спроможна  відділитися від свідомості у  формі демагогії зі страшенною  силою масового навіювання.

 • Ідеологія за  сприятливих умов переходить  у підсвідомість і нав'язує  людині стереотипи поведінки,  одноманітність дій, упереджене  ставлення до людей, до їхнього  життя, їхніх думок.

 За допомогою ідеології  теоретично усвідомлені інтереси  втілюються в ідеалах суспільного  розвитку, в практичній політиці  держави і політичних партій, а також визначається й реалізується  ставлення до інших класів  і соціальних груп.

 Ідеології можуть виступати  як засіб єднання, консолідації  соціальної групи, класу чи  суспільства і можуть бути  джерелом конфронтації між ними  за умов, коли соціально значущі  інтереси цих верств принципово  відмінні.

 Ідеологія — це  конституйований елемент політики, тому її не можна відокремити  від влади і владних відносин. Саме за допомогою ідеологічних  категорій, зауважує К. Гаджієв, обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси та соціально-політичні доктрини. Зрештою вона покликана надавати значущості інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах[2, c. 159-162].

 У структурі ідеології  найпомітнішим є такий її різновид, як політична ідеологія. Вона  являє собою систематизовану  сукупність ідейних поглядів, що  покликані виражати і захищати  політичні інтереси певної суспільної  групи.

 

 Ретроспективний аналіз  появи політичних ідеологій показує,  що вони прямо і безпосередньо  детермінуються способом матеріального виробництва, а опосередкованим шляхом — через політичні та ідеологічні відносини. Тому їхнє формування має свої особливості, вони зумовлюються потребами та інтересами класів, націй, партій та інших суб'єктів політики.

 У понятійній системі  політології поняття "політична  ідеологія" є одним із найважливіших.  Більшість учених вважає, що ідеологія  є формою політичної свідомості. У широкому значенні — це  синтезована сукупність поглядів, які віддзеркалюють і захищають  інтереси певної суспільної групи,  її цілі й завдання під час  завоювання й утримання влади.  У вузькому значенні політична  ідеологія — це доктрина, яка  обґрунтовує прагнення відповідної  групи до влади і тому передбачає  ту чи іншу стратегію політичних  дій.

 Політична ідеологія  покликана розкрити як специфіку  процесів двох видів розвитку  — політичного й ідеологічного,  так і їхню взаємодію, взаємовплив  у реальному житті. Тут ідеологічний  процес розкривається з політичного  боку, а політичний — з ідеологічного.  Наслідком цього є синтезоване  знання про політичний та ідеологічний  процеси.

 Традиційно термін "політична  ідеологія" застосовується для  позначення політичних концепцій,  які стали ідеологіями, — лібералізм, консерватизм, соціалізм, націоналізм,  соціал-демократія, комунізм та ін. В основу класифікації політичних  ідеологій, як правило, кладеться  певний критерій: світоглядний, партійний,  класовий, формаційний, цивілізаційний  та ін.[4, c. 127-129]Ідеологія будь-якої соціальної групи, партії, еліти, навіть державна ідеологія тоталітарного режиму — це система ідеологічних форм суспільної свідомості, що виступають і як відносно самостійні форми духовного життя, і як синтетична форма на базі їх взаємодії. Тобто, ідеологія претендує на системне відображення сутнісних сторін соціальної дійсності як загальна форма класової або групової свідомості та самосвідомості.

Спеціальний аналіз ідеології  як системи ідеологічних форм суспільної свідомості (форма тут виступає як тип змісту) і як рушійної сили суспільного  розвитку є засобом упорядкування  уявлень про ідеологію в цілому, подолання поглядів на ідеологію  як на щось нерозчленоване, конгломератне, без чіткої специфікації складових  елементів. Тут важливо підкреслити, що конкретні, специфічні форми ідеології  діалектично взаємопов'язані та перебувають у стані принципової взаємної відповідності, хоч ця відповідність і може змінювати свою конфігурацію[4; 56].

Традиційно провідною  ідеологічною формою вважається політична, яка частіше зветься політичною ідеологією. В цій формі ідеології  найбільш чітко проглядається як структура ідеології взагалі, так  і усіх інших ідеологічних форм —  економічної, правової, моральної, естетичної, релігійної тощо. Тому на її прикладі ми покажемо як структуру ідеології  в цілому, так і інших ідеологічних форм суспільної свідомості. Тобто, погляд на політичну ідеологію можна  перенести і на верхній рівень (на ідеологію в цілому) та на однопорядкові форми ідеології [2, 127].

Кожен політичний рух, соціально  активна верства, група, навіть держава  прагнуть мати політичну оцінку дійсності  в теоретичній формі, програму політичного  розвитку на перспективу. Теорія дійсно наукової політичної ідеології повинна  відповідати реаліям в країні і світі, спиратись на факти і  висновки, які випливають з вивчення цієї реальності суспільними науками. Це ж стосується і конкретних теорій та доктрин, які входять до ідеології. Вірно сформульовані теорії, доктрини, гіпотези слугують теоретичною підвалиною організаційних і пропагандистських  стратегій та дій.

Нерозробленість політичної ідеології як системи позитивного знання про політичні процеси в минулому, сьогоденні і майбутньому, концентрація зусиль на критиці попередників призводять до того, що нові маніфести політичних суб'єктів не обґрунтовані, утопічні, містять в собі логічні протиріччя між цілями і засобами. Це веде до того, що практичні проблеми політики не вирішені теорією в цілісній, логічно обгрунтованій формі.

Одним з найскладніших  аспектів створення в політичних ідеологіях програм суспільного  розвитку є інтерпретація минулого і дійсності, а також передбачення тенденцій політичного розвитку, визначення в загальних рисах  майбутнього стану політичної системи. Тут є дві можливості не досягти  збалансованості програми. По-перше, забігання вперед без достатнього  прогнозного обгрунтування. Все можна обіцяти завтра, без пояснення дійсних рушіїв сьогоднішнього стану політичного життя і окреслення механізмів, які здатні «завтра» зробити реальністю. Це скоріше пророцтва, прожекти з різною мірою достовірності. По-друге, політика слідування за фактами і явищами, лише коментуючи їх, без пояснення умов і причин, які їх породили. І перший і другий шлях — «романтичний» і «емпірико-поводирський» — не дають реальних уявлень про політичне життя людей, про діяльність політичних інститутів.

Творення будь-якої політичної ідеології конструктивної, гуманної спрямованості наштовхується на складну методологічну вимогу —  об'єднати різноманітне у цілісність. Якщо й припустити домінування в  ідеології певної доктрини, ідеї, постулату, то хіба що постулату «науково-дослідницької  толерантності» з метою створення  умов для розвитку ідеологій, що являють  собою зразки взаємодії різних, але  не взаємовиключних цінностей.

Методологічна вимога наукової толерантності відкриває широкі можливості пізнання і перетворення політичної реальності, реалізації спроможності людського розуму охопити реальність не з однієї пізнавальної позиції (одномірний підхід), а з різних (багатомірний). Тоді будь-який вид розвитку— економічний, політичний, духовний — можна осягнути як безперервний процес, як діалог культур і способів життя, як порівняння різних систем оцінки й прогнозного бачення майбутнього, як складну взаємодію, де протиріччя долаються різними способами, навіть через взаємознищення. А це дає привід для нового розуміння глобальних і регіональних проблем, для пошуку нових методів та способів їх розв'язання.

Політична ідеологія являє  собою конкретно-історичне системне відображення істотних аспектів політичної дійсності і виступає формою класової, групової, станової політичної свідомості й самосвідомості, системою ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, гасел, програм, в  яких відображені корінні політичні, а отже, й економічні інтереси соціальних спільностей і груп, їх практичні  позиції в політичній сфері стосовно інших соціальних спільностей, груп і держави, оцінка місця даних  суб'єктів політики в суспільному  житті, а також погляди на хід  політичного розвитку і на відображення цього розвитку в політичних ідеологіях інших суб'єктів політики.