Сутність політичної ідеології та її різновиди

Дана характеристика суті політичної ідеології дає можливість виділити три аспекти її розгляду:

а) як специфічної ділянки  формування та функціонування

соціального знання;

б) як засобу групового та класового усвідомлення і перетворення

політично/реальності;

в) як ідеологічного стимулу  політичної активності.

Особливість організації (субординації) структурних компонентів політичної ідеології визначається її об'єктивними  основами — суспільною необхідністю, потребами, інтересом та структурою ідеології як системної цілісності. Ідея, гіпотеза, концепція, теорія, ідеал, гасло, програма — важливі структурні елементи розвинутих політичних ідеологій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 2 Структура політичної ідеології

Політична ідеологія як особлива форма суспільної свідомості, як специфічний  вид ідеології має внутрішню  структуру, без виділення якої неможливо  повністю розкрити її сутність, соціальні  функції, розробити її теорію.

Аналіз структури політичної ідеології вимагає, щоб саму політичну  ідеологію розглядали як структуровану  систему певного рівня і змісту, а також як частину структурованої системи більш високого рівня  — ідеологічної надбудови суспільства. Функції політичної ідеології виступають як основний структуроформуючий фактор у процесі її становлення і розвитку. В свою чергу, функції виходять із потреб, завдань і цілей діяльності суб'єктів політики. Хоча структура політичної ідеології визначається перш за все її функціями, але й останні відчувають на собі постійний зворотний вплив структури [6; 76] .

При здійсненні соціальних функцій, їх зміні і вдосконаленні  структура політичної ідеології  або окремі її елементи можуть виступати  як фактор оптимізації або послаблення. Структура стимулює своєчасне й  ефективне здійснення функцій, якщо має необхідний динамізм, гнучкі елементи, оперативність у переробленні і  передачі інформації, сприяє правильній оцінці ситуації і прийняттю обґрунтованих  рішень. Вона може гальмувати здійснення функцій, якщо ці вимоги порушуються  й окремі елементи структури «хиріють», старіють, уже не підходять за змістом  чи за формою для нових умов.

Тобто, будь-яка істотна  структурна зміна в політичній ідеології  певною мірою зачіпає її функції, а зміна останніх здатна викликати  трансформацію і вдосконалення  структури, але може призводити і  до суттєвих її деформацій, якщо функції  відриваються від інтересів суб'єкта — носія політичної ідеології.

Системний, структурний і  функціональний підходи дозволяють нам говорити як про внутрішню  структуру політичної ідеології, так  і про детермінацію цієї структури  іншими структурами, про їх взаємодію.

Структура і зміст політичної ідеології визначаються об'єктивним ходом суспільного розвитку та розвитку політичного суб'єкта — носія  політичної ідеології. Структурне пояснення  ставить завданням розглянути політичну  ідеологію як систему, що складається  з елементів, між якими існують  різноманітні зв'язки: необхідно-причинні, закономірні, випадкові та ін. Саме вивчення елементів і характеру  зв'язку між ними дозволяє відтворити структуру політичної ідеології.

При розкритті структури  політичної ідеології необхідно  виділити вихідний елемент, який її визначає, формує, обумовлює її властивості. Об'єктивістське розуміння історії в значенні такого виділяє виробничі відносини, які характеризуються формою власності  і, відбиваючись через політичні  відносини (знаходячи в них специфічне вираження), зумовлюють структуру і  функції політичної ідеології.

Виробничі і політичні  відносини виступають головним структуро-формуючим  фактором через соціальну детермінацію у вигляді суспільної необхідності, потреби, інтересу, що є у своїх  політичних формах. Необхідність, потреба, інтерес виступають рушійними факторами  матеріальної і духовної діяльності, що детермінують також політичний напрям думок і поведінку класів, інших  соціальних груп, особистостей. У цьому полягає їх фундаментальне значення в розвитку суспільства, систем поглядів і т. ін. їх пізнання відкриває шлях до дослідження найважливіших закономірностей суспільно-історичного розвитку в усіх сферах матеріального і духовного виробництва та споживання.

Політична необхідність, потреба  та інтерес виступають базовою структурою, на яку спирається і з якої виходить власне структура політичної ідеології. Дана ідеологія є формою вираження  політичного інтересу, він, у свою чергу, є формою вираження потреби, а остання — формою вираження  необхідності. Форми ж вираження  не входять у базову структуру, а  відбивають її зміст. Вивчення за допомогою  категорій соціального детермінізму структуроформуючих факторів об'єктивного характеру дозволяє пояснити, з одного боку, процес зародження в глибинах суспільного життя політичних поглядів, вироблення концепцій політичного розвитку під впливом складного комплексу суспільних умов та зв'язків, а з іншого — залежність елементів політичної ідеології від вимог суспільного розвитку, механізм «передачі» змісту базової структури у власне структуру політичної ідеології. Поняття структури політичної ідеології фіксує її елементний склад, організацію формуючих її складових частин, ланок, своєрідних підструктур, особливості динамічних зв'язків між ними.

Другою найголовнішою  детермінантою структури політичної ідеології виступає структура ідеології  як цілісної системи. Але це не просте співвідношення цілого і частини, а  складний діалектичний взаємозв'язок, який виявляється формою прояву, способом існування ідеології в окремих  формах. Політична ідеологія має  в принципі таку ж внутрішню структуру, як ідеологія в цілому, але щодо більш конкретної, спеціалізованої  ділянки дійсності, яка в ній  відображається — політичної.

Структура політичної ідеології  являє собою комплекс елементів: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку, взятих у взаємозв'язках, що мають  певну системність, стабільність. Головним для збереження стійкості структури  політичної ідеології і забезпечення її функціональної дієвості є координованість, несуперечливість змісту її елементів, логічна і смислова впорядкованість  зв'язків і відносин між ними.

Політична ідея є вихідним моментом теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності.

В історії періодично виникає  невідповідність між старими  ідеями, способами пояснення дійсності  і новими фактами політичного  життя. Це протиріччя спочатку виявляється і усвідомлюється як досить специфічна часткова проблема. Дальший розвиток протиріччя може досягнути стану конфлікту, кризи, після яких протиріччя розв'язується в різних формах (стихійно чи свідомо). Якщо ж протиріччя вчасно не розв'язуються в нових ідеях, вони стають гальмом на шляху суспільного прогресу. Протиріччя між старими і новими факторами є рушійною силою прогресивного політичного розвитку.

У сучасній політологічній літературі політичну ідею розуміють  як форму відображення політичної дійсності, як результат осягнення думкою предмета пізнання — політичного процесу. Ідея виступає не лише елементом, формою знання, компонентом політичної свідомості, а й «містком» переходу від  думки до дії, від свідомості до активності. Вона є вищою формою теоретичного освоєння дійсності і містить  два моменти: створений теорією  ідеальний об'єкт і план, націлений  на його реалізацію.

У політичній ідеї накреслюються  шляхи практичного втілення ідеального об'єкта в політичну реальність. Тут об'єктивна потреба, відображена  в теорії через інтереси, цілі, мотиви соціальних спільностей і особистостей, стає керівництвом до дій. Тут об'єктивне  підіймається до рівня цілей, мотивів, ціннісних настанов політичних суб'єктів. І ці цілі, мотиви, установки самі прагнуть стати об'єктивною реальністю, перетворитись на практичні завдання.

Як підкреслював П. Копнін, для створення наукової ідеї необхідне знання про об'єкт і суб'єкт, про засоби і шляхи перетворення дійсності, втілення теоретичного знання в життя. В ній у концентрованому вигляді відображені результати соціального пізнання, вона містить прагнення до матеріального і духовного втілення, знання про саму себе, шляхи і засоби практичної реалізації. Знання в ідеї, досягнувши повноти об'єктивності і конкретності, слугують засобом пізнання, методом досягнення нових результатів у духовному і матеріальному виробництві[5; 89].

Вироблення і розповсюдження нових політичних ідей — це не лише важлива сфера духовного виробництва, а й практична потреба вдосконалення  політичних механізмів суспільства, без  реалізації якої прекраснодушні фрази  про демократію, свободу можуть маскувати  терор, політичний застій. Мало висунути нову ідею. Важливо, щоб її самореалізуюча можливість була доповнена силами і засобами, які б не гальмували нове, а стимулювали його розвиток. Якщо законодавча, виконавча і судова влади не можуть досягти згоди з основних моментів політичних реформ, усі ідеї про правову державу, про права, свободи особистості залишаться лише словами.

Політичні інститути, люди, що сформували політичні ідеї, взяли  їх на озброєння, прагнуть ввести їх у  систему політичної ідеології партій, соціальних груп. Адже дієвість, практичність ідей досягається лише шляхом розповсюдження і реалізації ідеології. Політична  ідеологія розпочинається з ідей, виступає як система ідей, хоча й  не зводиться до них. В ній розкриваються  функціональне призначення ідей, можливості й особливості практичної реалізації, їх переходу в інші структурні компо­ненти. Політична ідеологія  може набути статусу теорії. Для  цього вона повинна стати основою  гіпотези, пройти етап концепції та інші. Хоча частина політичних ідей може не проходити цих етапів і  закінчити своє життя, так і не ставши теорією.

Розвиток нової ідеї в  наукову політичну гіпотезу являє  собою проблемно орієнтований процес. У літературі, присвяченій проблематиці теоретичних форм пізнання в науковому дослідженні, нерідко протиставляють етап обґрунтування гіпотези етапу її генерування. Можна зустріти зведення гіпотези то до перевірки і обґрунтування нових наукових ідей, то до пояснення нових фактів, тобто теоретичний і емпіричний аспекти не завжди розглядаються в цілісності. Насправді ж, якщо проблема виникає як результат невідповідності нових фактів старим теоретичним уявленням, то необхідне гіпотетичне пояснення цих фактів спочатку у вигляді теоретичної здогадки, ідеї, яка може стати основою робочої гіпотези або цілої низки альтернативних. Дальший етап приводить до виключення одних, уточнення інших гіпотез, поки не залишиться найвірогідніша [1; 55] .

Соціально-політичні гіпотези мають чітку ідеологічну спрямованість  в руслі інтересів класу, прошарку, партії, блоку. Факти, що слугують відправним моментом при формуванні гіпотези, можуть мати великий ступінь достовірності, але, не будучи оформлені в цілісну  систему знання, вони продовжують  залишатись лише матеріалом для вироблення гіпотези.

Етап переходу нових політичних ідей в політичну гіпотезу завжди був надзвичайно важким для методологічного  аналізу, бо дуже складно виробити систему  методів пізнання, за допомогою якої можливо було б будувати вірні  гіпотези про політичне життя, в  якому дуже багато об'єктивних і  суб'єктивних факторів, що детермінують політичний розвиток. Разом з тим  сучасне суспільствознавство поступово  виробило методи, прийоми, способи досліджень, які значною мірою сприяють вирішенню  цього завдання. Індукція, дедукція, аналогія, моделювання, екстраполяція, репродукція та інші методи логічного  і евристичного характеру допомагають  розробляти продуктивні гіпотези і вибирати для перевірки й обгрунтування ті з них, які найбільш вірно інтерпретують політичну дійсність [9;167].

Системний і структурно-функціональний підходи до процесу створення  і обґрунтування політичних гіпотез  дозволяють розглядати логічне та інтуїтивне, теоретичне й емпіричне, дедуктивне та індуктивне як взаємопов'язані і  взаємодіючі моменти в єдиному  процесі розробки та реалізації гіпотез. Наприклад, масштабні нововведення в різних сферах суспільного життя  в періоди історичних переломів  змушують нас дедалі частіше заглядати  «у завтра» політичних і ідеологічних структур та механізмів з метою пошуку більш сприятливих умов для творчої  активізації людей і для визрівання і реалізації політичних та ідеологічних нововведень. Масштабне соціальне  оновлення має передбачати вдосконалення  політичної системи суспільства, чому можуть заважати надмірна централізація  або децентралізація влади, протиріччя між гілками влади та інше.

Пізнавальне значення гіпотези в розвитку політичної ідеології  проявляється в тому, що вона дозволяє:

а)висловити здогад про внутрішній закономірний зв'язок існуючих

ідеологічних і політичних явищ, до певної міри обґрунтувати його

фактичними даними;

б) варіантно пояснити ідеологічні і політичні явища та передбачити

нові.

Наукова гіпотеза завжди спирається на певні досягнуті результати спостереження  та експерименту, розробники намагаються  узгодити її не лише з відомими фактами  суспільного розвитку, а й з  теоретичними принципами, що перевірені практикою. Як правило, ідеологічні  гіпотези в політичній сфері націлені на розкриття властивостей і зв'язків  об'єктів ідеологічного і політичного  пізнання, детермінант їх розвитку і на пояснення їх історії. Хоча слід враховувати, що є багато гіпотез, які  невірно, однобічно тлумачать відомі факти і штовхають до помилкових висновків.

Гіпотеза не має самодостатнього  значення, вона лише «просуває» знання до концепції, теорії. Розвиток знання перетворює гіпотезу в певну сталість, що має багато характеристик істинного  знання. Кожна гіпотеза прагне «пережити» себе, самоліквідуватися, щоб стати  знанням, стимулом до практичних дій.

У ході впорядкування і  систематизації знання виникає необхідність використання дедалі складного понятійного  апарату, переходу до вивчення окремих  властивостей, особливостей і взаємовідносин політичних явищ, до їх поглибленого, системного пізнання. Гіпотеза поступово або  ж якісним стрибком внаслідок  накопичення знань перетворюється в концепцію політичного розвитку. В останній відбуваються більш суттєве  поглиблення і конкретизація  знань, хоча концепція все ще певною мірою продовжує виконувати пошукову функцію в аналізі політичної дійсності[4;71].