Сутність політичної ідеології та її різновиди

Будь-яка значна політична  сила, що виходить на історичну арену, висуває свій ідеал суспільного  розвитку. Ідеал — це уявний зразок досконалості, норма, до якої прагнуть суб'єкти як до цілі діяльності, а відносно суспільства, це — уявлення про досконалий устрій, який забезпечує справжнє щастя  людського життя, це взірець, до якого  слід прагнути як до кінцевої мети.

До суспільного ідеалу органічно входять політичні, економічні, моральні, правові, естетичні та інші ідеали, що виступають як його органічні  прояви. Політичні ідеали є одними з основних у системі суспільних ідеалів, що визначає домінуюче становище  політичної ідеології в системі  ідеологічних норм.

Політичні ідеали — це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. В  них відбиваються корінні інтереси, завдання політичних суб'єктів, що стосуються основ їх життєдіяльності — характеру  власності і відносин соціальних спільнот з приводу власності; ставлення  політичного суб'єкта до держави  і політичної влади, до перспектив їх розвитку за умови, що клас, група, партія в цій державі стають панівними; а також відносини між націями, народностями, іншими етнічними групами; проблеми створення і використання рівних умов політичного, духовного, фізичного  розвитку особистості тощо.

Найважливішими характеристиками наукового політичного ідеалу є: по-перше, властива йому особливість  випереджаючого відображення дійсності  на основі передбачення, прогнозу; по-друге, політичний ідеал активно впливає  на прогресивний розвиток суспільних відносин, на свідомість і світогляд  людей, виступає критерієм оцінки їхньої політичної діяльності.

Політичні ідеали виступають одночасно як мета і засіб досягнення цілі. Ідеал-мета і ідеал-засіб співпадають  у своїй об'єктивній основі. Вони дають картину майбутнього і  одночасно є мотивами і стимулами  діяльності людей на наближення цього  майбутнього. Основою життєвості політичних ідеалів є їх відповідність дійсності, коли суб'єктивна діяльність людей  щодо реалізації ідеалів не суперечить їх об'єктивному змісту. Ці ідеали відповідають дійсності, але не тотожні їй.

Ідеали не можуть не випереджати  цю дійсність, оскільки виступають специфічним  її відображенням у формі ідеального. В них у концентрованій формі  відбити перспективи прогресивного  розвитку суспільства, дається прообраз суспільного устрою майбутнього. Це — результат пошуку суспільної думки, яка знаходить у сучасному  паростки нового, прогресивного, націлена в майбутнє. Нерідко ідеали виступають у формі творчої уяви, мрії.

Методологічна і світоглядна  цінність поняття «політичний ідеал» проявляється як у пізнанні, так  і в перетворенні дійсності. Політичний ідеал, ставши надбанням програм  партій, суспільних рухів, утворює програмний стрижень політичної ідеології. Однак  не слід вважати, що ідеал політичного  розвитку реалізується без конфліктів, протиріч. Часто реалізація ідеалу супроводжується жорсткою боротьбою  не лише із супротивниками того шляху  розвитку, який обґрунтовується ідеалом, а й з пасивною, консервативною позицією тих, хто не бажає перетворень  з вузько егоїстичних інтересів  мафії, паразитичних груп бюрократії і  т. ін. В ідеалі політична ідеологія  повинна давати модель поєднання  стійкого політичного порядку, як найпершої  умови задовільного функціонування правової держави, з безперервним удосконаленням механізмів влади, демократії. Будь-який перекіс у цій нестійкій рівновазі  обертається негативними наслідками для обох складників динамічної системи. Прагнення зберегти незмінність  політичних структур, заперечення багатогранності  їх негативних і позитивних рис призводить до різноманітних конфліктів у політичному  житті. Взагалі, небезпечні як перманентна  перебудова механізмів влади на основі надуманих схем, пророцтв, відірваних від життя, так і спроби «налаштувати»  демократію без меж, ігнорувати досвід самоуправління. Такі крайнощі ведуть до волюнтаризму, псевдодемократії і, нарешті, до політичної пасивності мас.

Соціальний прогрес у  політичній сфері суспільства виступає як такий лише тоді, коли підпорядкований  ідеям, ідеалам суспільного гуманізму, демократії, гласності, відповідальності. Міра ж гуманізації будь-якої політичної ідеї, ідеалу визначається досягнутими  з їх допомогою свободами, розвиненістю самоуправління, духовним розкріпаченням людей, самореалізацією особистості  на основі співпадіння інтересів суспільства і особистості, і в кінцевому підсумку — матеріальним і духовним благополуччям населення країни. Хоч який би прекрасний ідеал не висувався, хоч як би не зачарував він людей, якщо його реалізація не вплине на поліпшення умов життя, то його приваблива сила швидко слабне і він здатний навіть гасити активність людей, кидати тінь на щирість намірів політичних сил, що його висунули.

Політичні ідеали впливають  на інші ідеали в сфері економіки, моральності, права, мистецтва і  тим самим сприяють або ставлять перепони впливу політичної ідеології  на інші форми ідеології.

До структури політичної ідеології невід'ємною частиною входять політичні гасла, які  показують привабливість політичного  ідеалу, шляхи і форми його реалізації. Ці гасла на всіх етапах політичного  розвитку покликані відповідати  реальності і закликати прогресивно  реформувати, трансформувати її.

Політичні гасла, що включаються  в політичну ідеологію, відображають у короткій формі керівні ідеї, завдання, вимоги, директиви політичних перетворень. Як і в цілому гуманістична політична ідеологія, так і гасла  не можуть «застигнути», стати «вічними». Це найважливіша методологічна вимога до гасла. Як тільки гасло втрачає  силу заклику до безпосередньої дії, застигає, стає звичним, неконкретним, набуває рис «вічності», воно перестає бути гаслом, стає словами, які ні до чого не зобов'язують, хоча ідеолог, пропагандист і продовжують вважати його потрібним  і дійовим.

Життєва важливість цього  методологічного положення постійно підкреслюється в суспільствознавчих дослідженнях, проте мало враховується у практиці політичної діяльності. Багато гасел ні до чого конкретно  не закликають і тому не помічаються  людьми. Боротьба з формалізмом, із застарілими традиціями в пропагандистській  роботі — злободенне завдання будь-якого  прогресивного демократичного руху. Звичайно, постійний перегляд гасел  не повинен перетворитися на нічим  не підкріплений гасловий волюнтаризм, на висунення необґрунтованих гасел. Це теж шлях дискредитації як гасла, так і політичної ідеології.

Розробки справді ефективних і виправданих у конкретній ситуації гасел має бути своєчасного і  передбачати високий рівень пізнання дійсності, об'єктивних і суб'єктивних умов політичної боротьби, наступальність у політичних діях.

Політичне гасло, як елемент  структури політичної ідеології, одночасно  забезпечує процес впровадження політичної ідеології в практику. Виступаючи ефективним засобом трансляції політичної ідеології в масову свідомість, воно втілює в собі інтелектуальний і  емоційний моменти історичної творчості, є органічним синтезом ідеологічних і психологічних норм, способом передачі цінностей і оцінок. Політичне гасло — не лише засіб розвитку творчої активності людей, а й спосіб перевірки дієвості політичної теорії.

Ідея, гіпотеза, концепція, теорія, ідеал, гасло, щоб досягти життєвості, матеріалізуватися в діяльності мас у сплавленому, комплексному вигляді, мають скласти політичну  програму діяльності, яка пропонується партією, урядом, президентом та ін. Політична програма — це не лише структурний елемент політичної ідеології, а й результат її, а  також засіб матеріалізації ідеології  і діяльності людей.

Поняття «політична програма»  ще мало досліджене, хоча його методологічне  і світоглядне значення в суспільствознавстві  дуже велике. Більше мовиться про політичні  програми партій і рухів, менше аналізуються політичні програми урядів, політичних блоків, регіональних громадських організацій, світових співтовариств.

Політична програма — це пропонований план діяльності класу, соціальної групи, партії щодо реалізації їх політичних інтересів. У ній в упорядкованій  формі теоретично обґрунтовуються  основні позиції в політичній сфері, викладається послідовність  дій в теперішньому і майбутньому  залежно від цілей, що стоять перед  політичним суб'єктом, обґрунтовуються  завдання завоювання чи утримання політичної влади, визначаються завдання, шляхи  і цілі пропонованих політичних пере­творень, їх засоби, методи і т. ін. Це форма  існування теоретичного знання і  форма взаємозв'язку теорії та практики політичного розвитку.

Політичні програми, будучи концентрованим викладом закономірностей, цілей, завдань, гасел, директив політичного  розвитку, можуть розроблятися як частини  загальних соціальних програм, до яких входять ще економічна та культурна  частини, а також як самостійні програми.

Одним із найскладніших аспектів створення програм суспільного  розвитку є передбачення тенденцій  політичної трансформації, визначення в загальних рисах майбутнього  стану політичної системи. Тут є  дві небезпеки не дотриматись  збалансованості програми. Перша  — це забігання наперед без  достатнього прогнозного обґрунтування. Друга — це плентатись за фактами  і явищами, лише коментуючи їх, не пробуючи з'ясувати глибинні причини і  умови, що їх породили. І перший, і  другий шлях — «романтичний» і  «емпіричний» — не дають ні реального  прориву в політичній теорії, ні ефективної корекції політичного курсу. В першому випадку — туманні  обіцянки, що підривають віру і надію на практичне здійснення політичної ідеології; у другому — політична ідеологія втрачає здатність оцінювати й узагальнювати поточні політичні процеси, підносить до рангу теорії політичні гасла моменту.

Досвід суспільного розвитку показує, що для програми будь-якої партії головною вимогою обґрунтованості  і дієвості є збалансованість  між високим рівнем цілей, завдань, гасел, що необхідно досягнути, реалізувати  в кінці історичного відрізку, на який розроблена програма, і практичних дій, на підтримку яких можливо мобілізувати широкі маси в нинішніх (для кожного  проміжного етапу) політичних умовах.

Будь-яка програма соціального  розвитку повинна виступати субординованою системою цілей, ідеалів і завдань. При цьому в програмі завжди є генералізуюча мета, наприклад, побудова правової демократичної держави. Ця мета охоплює не лише політичну сферу, а й усі інші. Тим самим політичний аспект у суспільних програмах виступає як координуючий, такий, що пов'язує всі інші аспекти розвитку. Першість політичних цілей і завдань проглядається в самій термінології при розгляді перспектив суспільного розвитку: «внутрішня політика», «зовнішня політика», «економічна політика», «соціальна політика» і т. ін. Тим самим фіксується проникнення політичної ідеології в усі елементи суспільної теорії, а отже, і вплив її на практику.

Політична ідеологія виконує  низку функцій.

Захисна функція. Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби  цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх  інтересів у життя, виробленню відповідних  їм типів мислення, поведінки і  програм діяльності. Офіційною (державною) є ідеологія економічно і політичне  пануючого класу, хоча в демократичних  країнах нині такий статус ідеології  поступово послаблюється. Це означає, що на сучасному етапі цивілізації  все більше формуються загальнолюдські  інтереси та цінності, пріоритетні  щодо ідеології. Дедалі звужується сфера  ідеологічної боротьби, вона все менше  поширюється на міждержавні відносини, на політичну діяльність. Сучасне  суспільство вимагає світоглядної терпимості, демократичних форм боротьби. Саме в такий спосіб відбувається процес деідеологізації свідомості, яка не є відмовою від ідеології  взагалі (кожний має право сповідувати  свої ідеї). Це — заперечення ідеологічних стереотипів, нетерпимості й монополізму, надання різним ідеологіям цивілізованого змісту і плюралізму.

Пізнавальна функція, її сутність — озброєння громадян знаннями про  політичну дійсність, сприяння зростанню  їхньої політичної культури. Однак  політична ідеологія не завжди адекватно  відображає реальність, часто виявляє  упередженість. На відміну від «чистої» науки, яка шукає тільки істину за допомогою різних наукових методів  пізнання, вона дбає ще й про захист інтересів та ідеалів класу, певного  режиму тощо. До того ж їй бракує об´єктивних методів пізнання, її носії часто оперують ритуально-догматичними стереотипами, апробація яких у кращому разі здійснюється здоровим глуздом, а частіше — корпоративними інтересами суб´єктів. Тому не дивно, що політична ідеологія на догоду тим, кого захищає, нерідко висвітлює політичні явища і процеси упереджено, однобічно, а то й фальсифікує їх.

Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між  соціальними спільнотами за певними  принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян. Завдяки цьому  вона стає засобом згуртування певної групи та її прихильників, чинником налагодження чи руйнування стосунків  між об’єднаннями людей.

Висновок

Отже, політична ідеологія  є однією з основних структурних  елементів політичної свідомості. Основою  ідеологічного відображення дійсності  є певні суспільні інтереси. У  суспільстві ідеологія завжди має  класовий характер, відображаючи становище  даного класу в суспільстві, відносини  між класами, класові інтереси. Ідеологія  виступає у формах політичних, правових, релігійних, етичних, естетичних і філософських поглядів.

Відповідно можна зазначити, що політична ідеологія виступає як система ідей і поглядів, які  виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.

Основними рисами політичної ідеології є систематизований, теоретичний  характер і цілісне відображення інтересів суспільних класів. Суб'єктами основних політичних ідеологій сучасності -- лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму й комунізму є саме суспільні класи.

Відмінності в інтересах  суспільних класів породжують відмінності  в їх ідеології. А оскільки в суспільстві  завжди є класи з відмінними інтересами, то демократична держава, тобто така держава, яка стоїть над класовими  інтересами, прагне виражати інтереси всього народу, а не передусім певного  суспільного класу, не може ставати  на позиції тієї чи іншої ідеології. Так звана державна ідеологія  завжди є вираженням інтересів лише певного суспільного класу.

У політичній культурі політична  психологія та ідеологія перебувають  у єдності і взаємодії. Особливістю  цієї взаємодії є те, що обидві вони виражають інтереси одних і тих  самих соціальних спільностей, але  з різним ступенем глибини та узагальнення. Якщо політична психологія відображає політичне буття безпосередньо, то політична ідеологія -- опосередковано, через політичну психологію й  систему соціально-економічних відносин. Політична ідеологія спирається на політичну психологію, інакше вона перетворилася б у відірвану  від життя систему ідей. На мою  думку, успіх національно-державного будівництва в Україні буде гарантований лише тоді, коли всі ми облишимо спроби ідеологічного табування співгромадян, які чимось різняться від інших, з використанням соціальних, етнічних, лінгвістичних та інших особливостей, коли навчимося в кожній людині бачити насамперед особистість, а вже потім представника будь-якої групи. Свобода завжди персональна, а гідність нації визначається саме тим, як шанується особистість.