Сутність соціалізації дітей дошкільного віку

Соціалізація особистості включає в себе наступні види: гендерний, економічний, політичний та духовний; вона виявляється у соціальній компетентності дитини і є початком формування Я–концепції, самосвідомості у неї.

Формування гендерних стосунків у дітей дошкільного віку на сьогодні є одним із важливих і складних завдань освітньо–виховної роботи з дітьми. На формування гендерних стосунків у дошкільників впливають як біологічні, так і соціальні чинники. До основних чинників слід віднести гендерну соціалізацію та гендерну ідентичність особистості.

Представники «нової психології статі» доводять, що статеворольова статеворольових стереотипів, які в концентрованому вигляді представлені в сімейних стосунках (в першу чергу між батьком і матір'ю). Наслідуючи поведінку батьків та інших дорослих, дошкільники засвоюють і стереотипи статеворольової поведінки та відтворюють її в колі однолітків.

Гендерне виховання це – цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством залежно від їх біологічної статі. Метою гендерного виховання дітей старшого дошкільного віку є створення умов для формування статевої свідомості, відповідальної за міжособистісні взаємини в соціумі, організацію пізнання соціального світу в ході виконання ролі своєї статі. Ґендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Процес розвитку ґендерних ролей, як соціально зумовлених моделей статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізацією, одним із найістотніших складників якої є рольова, зокрема й ґендерно – рольова (чи ґендерна) соціалізація. Соціалізація особистості – це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Одним з основних складників соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. В соціальних ролях закріплені норми та правила соціальної поведінки у вигляді нормативних вимог до виконання соціальних ролей. Рольова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі це – засіб входження особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації та особистісного самовираження водночас. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, ай у рольовому розвиткові особистості. Процес статевої соціалізації розпочинається ще у дитинстві. Дошкільне дитинство – це вік остаточного усвідомлення своєї компетентності та набуття наслідування поведінки ідентичній статевій належності. Статева соціалізація – активне засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури під час входження її у соціальні стосунки. Психосексуальна культура передається від покоління до покоління формуючи статеву свідомість. Статева свідомість – система знань, особистісних смислів та значень, які одночасно означають та формують переживання та мотивацію людиною свого буття як представника статі [11, c. 204].

Розвиток статевої свідомості, який передбачає ціннісне осмислення себе дитиною і як представника певної статі, і як неповторної особистості, що відрізняється зовнішніми особливостями і внутрішнім світом, найтіснішим чином пов'язано зі статево–рольовим досвідом, що засвоюється дитиною, оскільки даний досвід передбачає накопичування і відображення реальної взаємодії особистості з навколишнім світом; освоєння й опредмечування категорій «мужність» та «жіночність». Статево–рольова та гендерно–рольова соціалізація складники процесу соціалізації. Статево–рольова соціалізація є невід'ємною частиною спільного процесу соціалізації, і включає в себе три компоненти:

— розвиток уявлення про себе, як про представника певної статі;

— формування статево-рольових переваг і орієнтацій;

— виникнення форм поведінки, які відповідають статі.

Ґендерно–рольова соціалізація це – засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань до цих ролей, а також ґендерний розвиток дошкільника, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають ґендерним ролям. Суспільні стереотипи стосовно жіночих і чоловічих ґендерних ролей здатні впливати на ґендерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на їх самореалізацію. Статеві та ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації дитини серед безлічі ролей, що їх засвоює дитина. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе як представника певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі.

Статево–рольова і гендерна соціалізація, статева і гендерна ідентичність сприяють формуванню статевої поведінки. На ґендерну соціалізацію старших дошкільників важливий вплив має сім'я, стиль сімейного виховання. На ґендерний розвиток та ґендерну самореалізацію дитини істотно впливають власні ґендерні стереотипи та цінності батьків, їхні життєві сценарії, характер стосунків у подружжі та між батьками й дітьми. Мабуть з усіх сфер соціального життя людини сім'я є такою соціальною інституцією, в якій сутність ґендерних стосунків проявляється найбільше. Від того, яка система ґендерних стосунків склалася в сім'ї, які ґендерні стереотипи панують у системі її уявленя про чоловічу та жіночу сутність, залежить формування ґендерних ролей дітей, розвиток їхньої ґендерної ідентичності.

Специфіка соціалізації дитини дошкільного віку полягає в тому, щоб повною мірою охопити усі галузі соціальної компетентності дошкільника. Соціальна компетентність дитини – здатність трансформувати набутий отриманий досвід входження в соціум, налагодження соціальної взаємодії, як з дорослим світом так і зі світом своїх однолітків, вміння вибудовувати комунікативне спілкування та адаптуватись до умов мінливого суспільства. В розуміння цього питання ми включаємо наступні критерії:

— потреба в самопізнанні, саморегуляції в різних видах діяльності дитини;

— володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами й методами життездійснення;

— усвідомлення, організацію свого життєвого шляху, своєї місії в

суспільстві, особистнісного розвитку;

— проблемне бачення свого життя;

— осмислене розв'язання міжособистістних суперечностей;

— здатність до об'єктивної оцінки різних сфер і меж поширення своєї життєвої активності;

— усвідомлену й адекватну оцінку результатів життєдіяльності;

— високій рівень розвитку;

— філософське та етичне осмислення свого життя.

 

1.3 Умови повноцінної соціалізації дітей

 

Соціалізація передбачає розвиток індивідуального потенціалу особистості, що забезпечується освоєнням різних соціальних ролей, опосередкованих духовністю, культурою, наступністю поколінь.Розвиток особистості – безперервний і виключно складний процес, побудований на багатогранній взаємодії безліч факторів, як стихійних, так і послідовних,що направляються суспільством, соціальним середовищем.

Тепер все частіше соціалізацію визначають як двосторонній процес. З одного боку, дитина засвоює соціальний досвід, входячи в соціальне середовище, в систему соціальних зв'язків, а з іншого – у процесі соціалізації вона активно відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовище. Таким чином, цей підхід акцентує увагу на тому, що людина в процесі соціалізації не тільки збагачується досвідом, а й реалізує себе як особистість, впливаючи на життєві обставини, на оточуючих людей [16, c. 24].

Вивчення проблеми процесу соціалізації не втрачає своєї актуальності. Процес соціалізації буде протікати успішно тільки якщо особа буде фізично, соціально та психічно здорова.

Соціалізація дитини – процес складний і тривалий. З одного боку, суспільство зацікавлене в тому, щоб дитина прийняла і засвоїла певну систему соціальних і моральних цінностей, ідеали, норми і правила поведінки, стала його повноправним членом. З іншого боку, на формування особистості дитини впливають різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в соціумі. Сукупний результат таких цілеспрямованих і стихійних впливів не завжди передбачуваний і відповідає інтересам суспільства. Таким чином,соціалізація, базуючись на вихованні, у свою чергу виступає визначальним чинником розвитку особистості.

Соціалізація – безперервний і багатогранний процес, що триває протягом усього життя людини. На формування особистості певний вплив мають біологічні фактори, а також чинники фізичного оточення і загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі. Однак головними чинниками, що визначають процес формування особистості, безумовно, є груповий досвід і суб'єктивний,унікальний особистісний досвід. Ці фактори у повній мірі проявляються в процесі соціалізації особистості.

Соціалізація охоплює всі процеси прилучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальну природу і здатність брати участь у соціальному житті. У процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я, сусіди, однолітки в дитячому закладі, засоби масової інформації [17, c. 21].

Головна роль у забезпеченні сприятливої соціалізації дитини відводиться соціально–педагогічній діяльності дитячого навчального закладу.

Виникає потреба розглядати процес соціального виховання дошкільнят у дошкільній установі як цілісний, безперервний процес соціалізації дітей, оскільки всебічний і гармоний розвиток дитини може бути забезпечений лише комплексним впливом всіх аспектів її діяльності. Метою соціального виховання є сформованість готовності дитини до входження в соціум, подальшого освоєння культури. Під готовністю маються на увазі бажання, здібності й уміння дитини.

Інформаційною основою соціального виховання є процес ознайомлення дітей із соціальної дійсністю, оскільки адекватність життєдіяльності людства сучасного світу залежить, насамперед, від рівня інформованості про сучасний стан навколишнього світу та від готовності діяти належним чином з урахуванням наявної інформації [13, c. 42].

Особливу увагу слід приділяти не тільки розвитку психічих якостей, що дозволяють дитині як суб'єкту й особистості бути успішною в основних напрямах, а й розвитку ключових компетенцій, які є основою успішності людини у взаємодії з навколишнім світом, запорукою її повноцінної соціалізації.

В останні роки проблема соціального розвитку дітей дошкільного віку виходить на перший план. Суттю всіх питань, пов'язаних з розвитком дитини, її вихованням, соціалізацією – є її соціальне самопочуття і здатність взаємодіяти зі світом. Тому закладання основ соціальної компетентності сприяє оптимальному входженню дитини на соціальний світ, соціальна компетентність дитини сприймається як здатність задовольняти власні потреби через суспільно прийнятні способи реалізації активності у взаємодії з оточуючими.

Умовами повноцінної соціалізації дітей дошкільного віку є обов'язкове виконання різнобічного розвитку дитини в усіх галузях процесу соціалізації: гендерній, економічній, політичній і духовній. Процес соціалізації досягає певного ступеня завершеності при досягненні особистістю соціальної зрілості, яка характеризується набуттям особистістю інтегрального соціального статусу. Повноцінна соціалізація – процес, за допомогою якого індивідом засвоюються норми його групи таким чином, що за формування власного "Я" проявляється унікальність даного індивіда як особистості, процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Поняття повноцінної і успішній «соціалізація» пов'язані з такими поняттями, як «виховання», «навчання», «освіта», «розвиток особистості». Процес соціалізації здійснюється з допомогою цілеспрямованого виховання, навчання дітей і випадкових соціальних у роботи і спілкуванні. Соціалізація протікає як стихійний (соціальна ситуація розвитку) або спеціально організований (педагогічна ситуація) процес. Кожен по-своєму визначає якість діяльності суб'єктів соціалізації, характер їх взаємодії,основні культурні і особистісні придбання людини [15, c. 18].

Виховання – частина соціалізації – цілеспрямована та соціально контрольована соціалізація, є своєрідною механізмом прискорення. Виховання є процесом цілеспрямованого впливу, має метою накопичення дитиною який буде необхідний життя жінок у суспільстві соціального досвіду та формування в дитини системи цінностей. У вузькому значенні виховання – цілеспрямована, спеціально організована діяльність, сприймається як контрольована соціалізація.

Спеціально організований процес у дитячому навчальному закладі з ознайомлення дітей із соціальної дійсністю можна розглядати, як один із компонентів соціального виховання, як одну з умов, необхідні повноцінної соціалізації дитини.

 

 

Висновок до першого розділу

Отже для реалізації повноцінної і успішної соціалізації дитини, необхідно щоб побудова змісту соціального розвитку визначалася, з одного боку, всієї сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, її загальнолюдських цінностей, з іншого – ставленням до цього самої дитини, актуалізацією власного «Я», розкриттям творчих потенціалів особистості. Головним критерієм соціального розвитку у цьому випадку виступає не ступінь засвоєння соціальних правил поведінки, адаптованості до світу лише на рівні пристосування, а й ступінь самостійності, ініціативності, творчості особистості. І тому важливо, щоб у дитячому навчальному закладі реалізовувалася модель, яка забезпечує активну і успішну соціалізацію дитини–дошкільняти у єдності мотиваційного, когнітивного і практичного компонентів її життєдіяльності.

 

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

2.1 Опис групи та процесу дослідження

 

Дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу № 167 м. Львова. Група досліджуваних – 30 дітей (15 хлопчиків і 15 дівчаток) віком шести років, а також 60 батьків обох статей. Дослідження з дітьми проводилося у присутності психолога та з дозволу батьків. Діти знаходилися у звичному для них середовищі – у груповій кімнаті дитсадка. Звичайно, що деякі діти хвилювались, але у процесі дослідження їм ставало надалі цікавіше та вони заспокоювались. Запропоноване дослідження діти сприйняли з цікавістю та завзятістю. Також було проведене анкетування батьків з метою виявлення розуміння важливості статевого виховання дитини. Дослідження тривало кілька днів.