Трансформація виборчої системи України: вплив на парламентаризм

1. Парламентаризм як політичний  інститут влади має сталі ознаки, згідно з якими є можливість  ті чи інші інституції як  минулого, так і сьогодення інтерпретувати чи то як такі, що відповідають формальним критеріям його визначення, чи як такі, що не відповідають цим критеріям;

2. Використовуючи методи історичної  реконструкції, порівняльного аналізу  та екстраполяції можна встановити, якою мірою певні органи представницької влади, що мали місце в історії України, відповідають визначенню парламентських установ;

3. Представницькі органи влади  трансформуються в суто парламентські  лише за таких умов:

1) наявності суверенної державності  на підвладній їй території;

2) виcокого статусу суспільних груп, які є носіями корпоративних інтересів, і які прагнуть їх захистити та реалізувати через участь у владі;

3) належної правової свідомості  та політичної культури, які ґрунтуються  на принципах верховенства права, системі поділу влади, автономії інститутів громадянського суспільства.

4. Маючи глибоке історичне коріння, парламентаризм як принцип організації  влади та політичний інститут  на українських теренах уперше  з'являється і реалізує свої  повноваження лише наприкінці  ХХ ст. Політичною установою його конституювання стала трансформація радянської системи влади, наслідком чого стало проголошення державної незалежності України, а також поява корпоративних груп, кристалізація суспільних та політичних інтересів, поява багатопартійності й ідеологічного плюралізму.

Важливим чинником зародження парламентаризму були зрушення у сфері суспільного життя. Через об'єктивні причини відповідні зрушення спочатку характеризували суспільно-політичний і державний стан частини країн Західної Європи, і тільки з часом процес становлення і розвитку парламентаризму набув значення загальноєвропейської і світової тенденції.

Нерідко парламент як державний інститут по суті штучно вживлювався у механізм владарювання. Звідси виникали проблеми щодо реальності парламентаризму на конкретному національному ґрунті. В інших випадках модель парламенту запозичувалась в умовах утворення нових держав, що також спричиняло виникнення складних ситуацій. Тим самим про світовий парламентаризм кінця XVIII - початку XX ст. можна говорити або як про такий, що виник на власному суспільно-політичному ґрунті, або як про запозичений [13]  .

2.3.Основні етапи розвитку парламентаризму в Україні

Розвиток парламентаризму в Україні передбачає певні етапи:

1) на макрорівні — вдосконалення всієї політичної системи, підготовка всіх її інститутів до парламентаризму;

2)має завершитися становлення парламенту для його адекватного сприйняття самою системою;

3)серйозні зміни мають відбутися в суспільній підсвідомості, політичній і правовій культурі суспільства, коли населення за всіма недоліками парламентаризму усвідомлюватиме необхідність його функціонування в політичній системі як найважливішого каналу впливу на дії влади.

На думку дослідниці з питань українського парламентаризму А. Погорєлової, в Україні гостро відчувається потреба в якісній владі, тобто в міцній та єдиній владі. Адже поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову — це поділ суто функціональний, професійний. І нав'язані суспільству думки, дискусії щодо того, яка влада важливіша, є не лише продуктивними, а й хибними за своєю сутністю [14] .

Сутність парламентаризму сучасні науковці трактують по-різному, не втрачаючи змісту його призначення. Так, відомий український вчений

 Ю. Шемшученко трактує парламентаризм  як систему організації державної влади, що базується на активній ролі парламенту в її здійсненні. Парламент і парламентаризм, на думку науковця, є обов'язковими атрибутами демократичної і правової держави, показниками розвитку громадянського суспільства [17] . Цікава також пропозиція Ю. Шемшученка визначати парламентаризм як систему організації і функціонування державної влади з особливою роллю парламенту. Він наголошує, що місце парламенту серед інших державних органів і його діяльність «визначають характер і зміст парламентаризму» [2, с 362].

 

 

 

 

 

Висновки

На закінчення своєї курсової роботи я хотіла би  коротко підбити підсумки. В процесі написання курсової роботи було зясовано передісторія формування виборчої системи незалежної України починається ще в 1989 році, хоча і проводилися вибори іншою державою — СРСР. Загалом же вибори проводилися за двотуровою мажоритарною системою: 1 тур — абсолютної більшості, 2 тур — відносної більшості. Перший виборчий закон в незалежній Україні був прийнятий на восьмій сесії Верховної Ради України II скликання 18 листопада 1993 p. Закон складався з XII розділів, які містили 52 статті. Законом встановлювалась мажоритарна система абсолютної більшості. Проведення виборів до Верховної Ради України в 1994 р. відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості засвідчило, що така система не може ефективно використовуватись на теренах України. По-перше, конституційний склад Верховної Ради так і не був обраний. По-друге, дана система показала себе в Україні неекономічною, оскільки потрібно було проводити цілий ряд довиборів. По-третє, у громадян внаслідок циклу перевиборів виникла апатія до політичного процесу в суспільстві, тому через неявку виборців у багатьох округах народні депутати взагалі не були обрані. По-четверте, дана виборча система не сприяла структуруванню парламенту, що не дозволило йому ефективно працювати

Після прийняття нової Конституції України (1996 р.) чи не найважливішим кроком на шляху реформування суспільного життя стало прийняття у вересні 1997 р. нового Закону "Про вибори народних депутатів України". Цей закон закріпив основні засади і принципи нової змішаної виборчої системи в нашій державі.

Відповідно до нового закону про вибори, політичні партії ставали повноправними суб'єктами виборчого процесу, оскільки 225 депутатів обиралися в одномандатних виборчих округах, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

Після завершення виборчої кампанії 1998 р. тривалий час питання про новий виборчий закон в українському парламенті не порушувалось. На то були об'єктивні причини. Це і президентські вибори 1999 р. і всеукраїнський референдум 2000 р. і т.д. Але починаючи з 2001 р. в українському суспільстві почались дискусії відносно того, якою ж все-таки має бути виборча система України: мажоритарною, пропорційною чи змішаною. Прихильників мажоритарної системи виявилось не так багато, тому дискусія тривала навколо питання про можливість впровадження в Україні пропорційної виборчої системи.

Виборча система, згідно з новим виборчим законом, залишається змішаною (пропорційно-мажоритарною): 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за виборчими списками від політичних партій (виборчих блоків), а інші 225 — обираються за мажоритарною системою відносної більшості.

Виборча агітація має починатись за 50 днів до виборів і закінчуватись за 1 добу до виборів. Законом забороняється публікувати рейтингові дослідження за 15 днів до виборів.

Отже, прийняття нового закону про вибори народних депутатів за пропорційною системою має привести в майбутньому до чіткого структурування парламенту і партійного простору загалом (один із "законів М. Дюверже"). Хоча водночас слід відмітити, що такий вплив не є автоматичним і залежить від цілого ряду як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів (стабільний економічний і політичний розвиток, відсутність соціальних розколів у суспільстві, налаштованість політичної еліти на конструктивну співпрацю тощо).

Термін «виборча система» у широкому розумінні означає «порядок організації і проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і здійснення громадянами своїх виборчих прав. Ґрунтується на принципах виборчого права» У вузькому сенсі виборча система це «спосіб визначення результатів виборів», тобто «спосіб, у який розподіляються депутатські мандат и між кандидатами на ці посади залежно від результатів голосування» .

Виборча система — сукупність правил і прийомів, які забезпечують певний тип участі суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових виконавчих органів, втілення волі тієї частини суспільства, котрої, згідно із законодавством, достатньо для визнання виборів дійсними. 
Виборча система у вузькому розумінні — це механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування, механізм визначення «середньої» волі виборців. Правила визначення підсумків голосування, встановлення меж виборчих округів можуть впливати на результати виборів. Тому ці питання стають предметом політичної боротьби. Партія, яка перебуває при владі, намагається утворити виборчі округи в такий спосіб, щоб збільшити своє представництво в парламенті й інших виборних органах влади.

Мажоритарна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі. 
Розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості, коли для обрання необхідно отримати більше половини голосів

Пропорційна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Змішана виборча система — такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем

парламент – це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.

Парламентаризм – це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних елементів і зв’язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо. 
Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм – це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їх юридична незалежність від виборців.

Парламентаризм створює легітимні можливості для участі всіх соціальних груп і прошарків суспільства, навіть знаходяться в меншості, у виробленні і прийнятті державних рішень. Цим, в першу чергу, забезпечується стабільність соціально-політичного розвитку

Після здобуття Україною своєї незалежності проблема вітчизняного парламентаризму з позицій досягнень світової теорії та практики активно розробляється в наукових публікаціях провідних учених

Із наукових праць останніх років особливо слід відзначити монографію В.М.Шаповала “Зарубіжний парламентаризм” в якій вперше у сучасній вітчизняній літературі аналізуються питання становлення зарубіжного парламентаризму крізь призму передісторії та формування його теорії, організації та діяльності сучасних парламентів. Це дослідження в певній мірі є спробою нового осмислення сучасного парламентаризму в українській державознавчій літературі.

Слушну думку висловив учений Ю. Шемшученко, коли зазначив, що рівень розвитку парламентаризму віддзеркалює рівень цивілізованості і демократії у суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Вегеш М.М.. Політологія, 2008
2. Виборче право України / Ред. В.Ф. Погорілко, М.І. Ставнійчук. - К.: Парламентське вид-во, 2003.
3. Democracy and Elections / Eds. V.Bogdanor, D.Butler. - Cambridge e.a.: Camb. Univ. Press, 1983. - P. 1-19.
4. Иеринг Рудольф. Дух римского права на различных этапах его развития. Часть первая: Пер. с нем. - С.-Петербург, 1875. - С. 22.
5. Конституційне законодавство України / Упор. С.В. Лінецький,М.І. Мельник, A.M. Ришелюк. - К.: Атіка, 2000.
6. Конституційне право зарубіжних країн (М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка
7. Манен Б. Принципы представительного правления / пер. с англ. Е. Рощина. – СПб. : Изд-во Европейского университета, 2008)
8. Науково-практичний коментар до Закону України «Про вибори Президента України» / Ред. Ю.Б. Ключковський. -К.: Парламентське вид-во, 2004.
9. Основи конституційного права України / Ред. В.В. Копєйчиков. - К.: Юрінком, 1998.
10. Погорєлова А. Культура парламентаризму — культура демократії // Віче. — 2003. — № 4. — С. 17.
11. Політологія (Бабкіна О.В.,Горбатенко В.П.)
12. Становлення парламентаризму в Україні Павло Кислий, Чарльз Вайз
13. Тодика Ю.М. Основи конституційного ладу України. - Х., 2007. - 214 с.)
14. Український парламентаризм: минуле і сучасне / Ред. Ю. С. Шемшученко. — К., 1999.
15. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. -К.: Основи, 1993. - 143с.
16. Шемшученко Ю. Академічна юридична наука: історія і сучасність//Право України - 1998 - № 11.- С. 13.
17. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Право України. — 1998. — № 1. — С. 17
18. Юридична енциклопедія. Т. 1. / Ред. Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Українська енциклопедія, 1998