Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу

       Якщо в оцінці повної і загальної форм вартості підходити математично, то вони тотожні: рівність повинна залишатися рівністю незалежно від заміни правої частини на ліву і лівої на праву. Однак з економічної точки зору повна і загальна форми вартості різні і якісно і кількісно. При повній формі вартості є безліч еквівалентів, при загальній - нехай на рівні регіону, але один.

       На третьому етапі обмін починає здійснюватися через посередника - загальний товар-еквівалент. У результаті виникнення загальної форми вартості товар втрачає здатність прямого обміну на інші товари. Вони висловлюють свої вартості, по-перше, просто, оскільки зникає безліч посередників, по-друге, одноманітно.

       Загальний еквівалент стає єдиним для регіону. Кожен товар виражає свою вартість в одному і тому ж еквіваленті. Таким чином, всі товари по відношенню до одного товару-посередника виявляється розрізняються лише кількісно.

       З точки зору філогенетичного підходу формування загального еквівалента означає появу товарних грошей.

       Четвертий етап онтогенетичного аналізу - на даному етапі загальна форма вартості "дозріває" до появи ціни, тобто грошового вираження вартості. Усунення регіональних бар'єрів веде до появи єдиних національних господарських зв'язків і міжнародного ринку. Разом з ними розвивається товар-посередник. Коли роль посередника починає виконувати дорогоцінні метали, фактично з'являються реальні гроші.

       Специфічний товар, з натуральною формою якого зростається еквівалентна форма як його суспільної монополії, стає грошовим товаром. Цей привілей в товарному світі завоювало золото, грошовий еквівалент стає всеосяжним. З появою грошей всі ціни товарів приймають однакове вираження, вони стають порівнянні. Лише ціна грошей не має єдиного значення. З виникненням грошей процес обміну приймає класичний вигляд: Т - Д - Т.

       Товарообмін включає два етапи: спочатку будь-який товар обмінюється на гроші, продається; потім купується інший товар, що володіє конкретними корисними властивостями.

       Які найважливіші причини зробили золото грошима? Це така природна матерія, всі екземпляри якої володіють однаковою громадською якістю, тому відмінності носять чисто кількісний характер.

       З позиції онтологічного підходу дається таке визначення грошей. Гроші - це золото, що виконує роль загального еквівалента. З точки зору онтологічного підходу еволюція еквівалента з виникненням грошей завершується. Усі наступні модифікації постають результатом розвитку функцій грошей.

       Золото в якості грошей, виділяючись із товарного світу, подвоює властивості. Воно має двоїсту споживчу вартість і двоїсту вартістю [8, с.19].

2. Системна сутність та основні функції грошей

      Більшість сучасних економістів пропонують визначення сутності грошей, адекватні реаліям ХVI- XIX ст. Так, у "Сучасному економічному словнику" гроші охарактеризовано як "особливий вид універсального товару, що використовується в якості всіх інших товарів". У "Великому економічному словнику" гроші визначено як "...міра вартості при купівлі-продажу і виконують роль всезагального еквівалента, тобто виражають вартість всіх інших товарів і обмінюються на будь-який з них". В "Економічній енциклопедії" за редакцією

Л. Абалкіна грошима називають "блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента) або засобу здійснення розрахунків при обміні (засобу обміну); блага, що мають повну (рівну або близьку до одиниці) ліквідність".

      У підручнику за редакцією В. Камаєва гроші визначаються як "активи, суспільні засоби платежу, що служать засобом обігу, одиницею рахунку і засобом нагромадження", а функція міри вартості не названа.

      Різнопланові визначення грошей дають і українські економісти. Так, А. Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші — це "загальновизначений в економічних відносинах засіб обміну", а з урахуванням функції грошей — це "будь-який товар, який функціонує в якості обігу, міри цінності і засобу збереження цінності".

У "Словнику сучасної економічної  теорії Макміллана" за редакцією  англійського економіста Д. Пірса охарактеризовано паперові гроші, металеві, товарні та інші, але визначення цієї категорії  відсутнє.

      Найбільш спрощене визначення сутності грошей, яке повністю позбавлене пізнавальної цінності, дається в одному з підручників "Економікс": гроші — "зручний засіб для обміну товару", все те, "що виконує функцію грошей".

Основними недоліками наведених визначень  є обмеження сутності грошей лише окремими функціями; їх трактування  у найпростішому сенсі (як загального еквівалента); відсутність концептуального  визначення сучасних грошей з урахуванням історичного аспекту; перерахування виконуваних грошима функцій без узагальнюючої характеристики їх сутності на основі цих функцій.

      Найважливішими передумовами правильного теоретико-методологічного підходу до з'ясування основних функцій грошей є їх органічне поєднання з процесом еволюції товарного виробництва і суспільного відтворення (а отже, і з структурою цих процесів), аналіз таких функцій у процесі діалектичної взаємодії (що передбачає їх взаємообумовленість і взаємопроникнення, діалектичне заперечення кожною наступною функцією попередньої менш розвинутої). Можна виокремити функції у такій послідовності: функція міри вартості, засобу обігу, утворення скарбів та нагромадження, засобу платежу, світових грошей.

      Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.

      Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.

      Функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.

      Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.

      В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

      Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.

      Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

      У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей.

      Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю.     Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.

      Процес утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми — функції нагромадження. Її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.

      Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін.

      За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.

      Після остаточної відмови від золотого стандарту тезаврація (грец. thesauros — скарб), тобто накопичення приватними особами золота, скарбів або страхових фондів зумовлена насамперед прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення, інфляції, можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін.

    Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.

      Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".

      Гроші (у сучасному контексті) — це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства. Еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем.

3. Закони грошового обігу

      Розвиток та функціонування грошей і грошових систем підпорядковується дії притаманних цій сфері економічних законів, органічно пов'язаних із законами розвитку товарного виробництва, всієї економічної системи.

      Закони грошового обігу — загальні економічні закони, які діють у кількох формаціях і виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

      Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу і насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою (1.1):

,                                                      (1.1)

де К_n- кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

      В західній економічній літературі закони грошового обігу в абстрактній формі визначаються також запропонованою І. Фішером формулою (1.2):

                                                       (1.2)

де Р — рівень цін; Q — обсяг виробництва; О — швидкість обороту грошової одиниці. Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник "обсяг виробництва", який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник "обсяг товарів, які підлягають реалізації". Фактори "кількість товарів, які підлягають реалізації" та "рівень цін" слід виразити поняттям "сума товарних цін".