Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу

      Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення інфляції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III

Перспективи стабілізації грошового  обігу

 

 

3.1. Причини виникнення та суть  інфляції

 

      Послідовники монетаризму стверджують, що всі підвищення цін є інфляційними. Проте, на думку М. Фрідмена, інфляція — це стійке і безперервне зростання цін, яке завжди зумовлене надмірною масою грошей стосовно випуску продукції, а отже, є явищем лише сфери обігу. Якщо ціни підвищилися внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей стає результатом зростання цін. Якщо ціни піднялися внаслідок надмірної грошової та кредитної емісії, порушення законів грошового обігу, то зростання цін стає результатом знецінення грошей. Друга ситуація означає появу не забезпечених товарною масою грошових знаків і точніше відображає реальний зміст поняття "інфляція".

      Інфляція (лат. inflatio — роздувати) — процес знецінювання грошей у результаті перевищення кількістю перебуваючих в обігу грошових знаків загальної суми цін товарів та послуг, внаслідок недотримання законів грошового обігу.

      Уперше інфляція проявилась у рабовласницькому суспільстві внаслідок карбування неповноцінних монет державою. Формами вияву інфляції є знецінення паперових грошей стосовно товарів — виражається у зростанні насамперед роздрібних цін; щодо іноземних валют — зумовлює падіння курсу національної валюти стосовно іноземних грошових одиниць; щодо золота — виявляється у зростанні ринкової ціни золота. Найбільших масштабів за сучасних умов набуло знецінення грошей щодо товарів і послуг.

      Переповнення сфери обігу грошовими знаками зумовлюється зростанням комплексу суперечностей економічної системи. Вони значною мірою сфокусовані в грошах і їхніх функціях як у найдинамічнішому елементі власності. Основна внутрішня суперечність грошей — це суперечність між їх речовим змістом та соціально-економічною формою. Речовим змістом, матеріальною субстанцією грошей в умовах золотого монометалізму було золото. Економічна функція грошей полягала у тому, що вони були суспільним виробничим відношенням, здійснювали економічні зв'язки між товаровиробниками, між товаровиробниками і споживачами, між різними країнами тощо. Проте на початку XX ст. суперечність між речовим змістом і суспільною формою товару стала поглиблюватись і загострюватись. Тому речовий зміст грошей, їх матеріальну субстанцію було замінено на досконалішу форму — кредитно-паперові гроші. Але вирішення цієї суперечності порушило антиінфляційний механізм, посилило невідповідність між функціями грошей. Так, кредитно-паперові гроші неспроможні надійно виконувати функцію засобу нагромадження, тобто перестають бути стихійним регулятором кількості грошей.

      Розвиток цих суперечностей на різних етапах еволюції капіталізму відбувається в межах конкретних типів і форм економічної власності — індивідуальної (приватної), колективної капіталістичної (акціонерної, монополістичної таін.), державної, інтегрованої тощо. Це зумовлює, з одного боку, наявність різної кількості та швидкості обертання грошей в обігу, а з іншого — неоднакові умови виробництва та реалізації товарів і послуг. Еволюція форм власності прискорює перехід від нижчих форм золотого стандарту до вищих, його крах, розвиток кредитно-паперових грошей, процес одержавлення монетного золота, фінансово-кредитних інститутів тощо. Інтернаціоналізація і розвиток на її основі інтегрованої капіталістичної власності посилює роль зовнішніх факторів інфляції, породжує так звану імпортовану інфляцію.

      Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних  пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між  групами "А" (виробництво засобів  виробництва) і "Б" (виробництво  засобів споживання). В галузях групи "А" виробляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи "А" отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки.  За оцінками західних експертів,  в СРСР на воєнні цілі витрачалося  наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як  зазначалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд крб. Після здобуття  незалежності на території України  залишилось приблизно 80 % військово-промислового  комплексу колишнього Союзу, щодо  якого здійснювалась поспішна, необгрунтована  політика конверсії. Така політика  і надмірні витрати на військові  цілі (як це було в першій  половині 90-х років XX ст.) призводять  до дефіциту державного бюджету,  який, у свою чергу, зумовлює  зростання внутрішнього боргу  і випуск в обіг зайвої маси  грошей;

3) значна монополізація економіки  України. В Україні у 2002 р.  частка монополізованої продукції  у ВВП становила 40 %;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані  економічно постанови Верховної  Ради у 1992—1994 рр., які збільшували  дефіцит державного бюджету. Головною  причиною інфляції в Україні  у 1991—1993 рр. була не виважена  грошова емісія;

5) численні посередники між виробниками  і споживачами. В Україні може  бути до п'яти посередників, внаслідок  чого ціна товару зростає у  кілька разів. У 2003 р. перепродаж  товарів в оптовій торгівлі  монополістичними структурами (їх  налічувалось 350) становив дві третини  оптового товарообігу, внаслідок  чого "розкручувались" ціни всього  торговельного ланцюга;

6) швидке руйнування старої грошово-кредитної  і фінансової системи, запізніле  формування нової, до того ж  малоефективної, розпад системи  безготівкових розрахунків, надмірний  податковий прес та ін.

      Крім внутрішніх причин інфляції, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Зовнішніми причинами інфляції в Україні є необгрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, доларизація української економіки.

      Розрізняють три види інфляції:

1) "повзуча" — ціни зростають  у незначному обсязі (до 5 % на рік);

2) "галопуюча" — ціни зростають  за рік на 10 % і дещо більше;

3) "гіперінфляція" — ціни  зростають на 1—2 % щоденно.

      На думку М. Фрідмена, суперінфляція є наслідком цілеспрямованих дій уряду та центрального банку або їх некомпетентності.

      Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізовує господарські зв'язки, призводить до кризи фінансів, активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнювали наприкінці XX ст. до 100 млрд дол., в Україні в 1992—1993 рр. ціни зростали майже у 5 разів швидше, ніж грошові доходи населення. У 610 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

      За високих темпів інфляції впродовж тривалого проміжку часу (що свідчило про нестабільність існуючої грошової системи) уряди багатьох країн проводили грошові реформи.

 

 

 

 

 

3.2. Сталість грошей. Грошові реформи  як захід стабільності грошової  системи.

 

      Зміна купівельної спроможності грошей виявляється у зміні рівня цін (індексу цін). Сталість грошей супроводжується ефективним виконанням їх основних функцій, насамперед функції міри вартості.

      Сталість грошей — постійність купівельної спроможності (сили) грошей, тобто здатність за грошову одиницю купити певну однакову кількість товарів і послуг упродовж тривалого періоду та забезпечити стабільні економічні зв'язки.

      Сталість грошей залежить від певної сукупності умов, діючих з боку виробництва (включаючи розподіл), і факторів, діючих з боку грошей. Основними умовами з боку виробництва є:

1) стабільний характер виробництва  товарів і послуг;

2) якість товарів і послуг;

3) сталість затрат виробництва;

4) структурна збалансованість народного  господарства, передусім між і  і П підрозділами за умови  переважаючого виробництва предметів  споживання у пропорції приблизно  1/3:2/3:5/5;

5) підвищення ефективності суспільного  виробництва, у тому числі капітальних  вкладень;

6) оптимальний розподіл національного  доходу на фонди споживання  і нагромадження (в тому числі  останнього на фонд виробничого  нагромадження);

7) ефективна зовнішньоекономічна  діяльність держави, зокрема збалансованість  платіжного балансу;

8) відсутність цінових перекосів  (особливо між цінами на промислову  і сільськогосподарську продукцію);

9) ефективна політика демонополізації  економіки;

10) невисокий рівень воєнного  виробництва;

11) відсутність дефіциту державного  бюджету або його допустима  норма. У більшості розвинутих  країн дефіцит державного бюджету  становить у середньому 3—4 % ВНП. Дотації у народне господарство та на компенсаційні виплати, пов'язані із зростанням цін, не повинні перевищувати 10 % загальних бюджетних витрат.

      Недотримання цих умов може бути причиною інфляції, для подолання якої проводять грошові реформи.

      Грошові реформи — сутнісні та якісні перетворення у грошовій системі з метою її впорядкування і зміцнення.

Розрізняють такі види грошових реформ:

1) перехід від однієї грошової  системи до іншої;

2) заміна знеціненої і неповноцінної  монети на повноцінну, або нерозмінних  грошових знаків — на розмінні;

3) зміни порядку емісії і забезпечення  банкнот;

4) стабілізація валюти або окремі  заходи по впорядкуванню грошового  обігу.

     Основними методами стабілізації валют є нуліфікація, девальвація і ревальвація. Нуліфікація (лат. nullus — ніякий) — рішення держави про недійсність обезцінених паперових грошей і їх заміна новими. Так, у Німеччині внаслідок обезцінення марки в 1,6 трильйона разів у 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн старих. Девальвація (лат. сіє... — префікс, що означає віддалення, виділення, і valvo — маю вартість) — це офіційне зниження вмісту металу у грошовій одиниці або зниження курсу паперових грошей по відношенню до металевих грошей або іноземної валюти. Так, до відміни золотих паритетів курс національної валюти до іноземної знижувався одночасно із зниженням золотого вмісту валюти. Ревальвація (лат. re... — префікс, що означає зворотну або повторну дію і valvo — маю вартість) — це зворотний щодо девальвації процес, який означає підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземної. До відміни золотих паритетів ревальвація здійснювалась одночасно з підвищенням золотого вмісту валюти. Протягом 1946 р. — середини 70-х років XX ст. було здійснено більше 500 девальвація і до 10 ревальвацій валют.

На основі вивчення навчальної, наукової літератури, її аналітичної систематизації можна зробити такі висновки.

        Проблема природи та питання про закономірності видів грошей залишаються предметом гострих дискусій, де проявляються багато різних думок до їх розв’язання. Це пов’язано із складністю і багатогранністю грошей як предмета вивчення. Тому для з‘ясування цього необхідне послідовне, всебічне та детальне дослідження цього економічного явища, шляхом вивчення історії походження та розвитку грошей, їх форм та функцій. Необхідно також враховувати різноманітні підходи до вирішення цих питань, проте, незважаючи на їх велику кількість, на мою думку, можна зробити висновок стосовно сутності і функцій грошей.

Виникнення  грошей тісно пов’язане з історичним процесом обміну товарів і зміни форм власності.

Гроші - це все  те, що може бути використане як засіб  платежу, оплата боргу, що не втрачає  своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів  чи послуг. Гроші можуть класифікуватись  за грошовими системами (метало-грошового  обігу і паперово-кредитного грошового  обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами  розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є  кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного  часу.

       Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

      Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це – не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.

Отже для  побудови ефективної грошової системи  необхідне правильне розуміння  суті грошей і створення сприятливих  умов для виконання грошима своїх  функцій.