Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу

      Другий закон кількості грошей в обігу пов'язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду (1.3):

(1.3)

 

      Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов'язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію. Система взаємного погашення платежів найповніше втілена у розвитку клірингу (англ. clearing — очищувати), тобто взаєморозрахунку (внутрішнього та міжнародного). Прискоренню обігу платіжних засобів сприяла комп'ютеризація.

      Така закономірність визначає швидкість обігу грошей при виконанні функції засобу платежу. При виконанні грошима функції засобу обігу дія закономірності інша — швидкість обігу грошей у такому разі визначається швидкістю переходу товарів (а значить і грошей) з одних рук в інші при обслуговуванні актів купівлі-продажу. Одночасність цих актів уповільнює обіг грошей і призводить до збільшення маси грошей в обігу.

      З еволюцією капіталістичного способу виробництва в грошовій системі відбувались якісні зрушення. За домонополістичного капіталізму діяла система металевого обігу, при якій грошовий товар функціонував у формі повноцінних грошей. Крах золотого стандарту, припинення вільного обміну грошових знаків на золото за фіксованою ціною означає, що кількість грошей, яка фактично знаходиться в обігу, впливає на реальну цінність грошової одиниці. Тому кількість необхідних для товарного обігу грошей визначається кількістю грошових знаків з урахуванням їх купівельної спроможності. За інфляції кількість грошей, які фактично перебувають в обігу, більша, ніж це необхідно для забезпечення товарного обігу. Реальну вартість обігових грошових знаків визначає кількість необхідних для товарного обігу грошей за певний проміжок часу.

      За золотого монометалізму кількість необхідних для забезпечення товарного обігу грошей визначали особливості обігу грошей як платіжного засобу, зокрема виконання банкнотами переважно функції платіжного засобу у сфері комерційного та банківського кредитів. Натепер (за відміни золотого стандарту) банкноти як вид кредитних грошей стали формою грошей в більшості країн, масовим засобом обігу. Тому при визначенні кількості потрібних для товарного обігу грошей відпала необхідність введення в формулу грошового обігу такого показника, як сума оборотів, в яких одні й ті самі гроші функціонують як засіб обігу і як засіб платежу, тобто необхідність обчислення К_n за сферами обігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II

Особливості грошового обігу в  сучасних умовах

 

 

2.1. Еволюція форм вартості

 

      У сучасному світі панівною формою суспільного виробництва є товарне виробництво. Його найголовнішими базовими категоріями виступають товар і гроші.

      Щоб розкрити сутність грошей як загального еквівалента й правильно зрозуміти їх роль у житті будь-якого сучасного суспільства, слід простежити їх еволюцію від найпростішого товару, який епізодично виконував роль еквівалента, до багатогранного й всемогутнього образа вартості, що рухає не тільки виробництвом, а й долями та пристрастями мільйонів людей.

      Гроші - це продукт товарного виробництва, а воно, як відомо, неможливе без обміну. Історично обмін зароджувався між общинами (племенами) і, як і само товарне виробництво, мав епізодичний характер. У цьому ще випадковому процесі обміну брало участь два товари, дві споживні вартості. Наприклад, риба, яка була виловлена в кількості більшій, ніж існувала потреба в ній, могла обмінюватись на здобуті іншим племенем шкури звірів. Цей обмін завжди здійснювався в певній пропорції, що може бути виражена за такою абстрактною формулою:

X товару А = У товару Б.

      Це рівняння характеризує найпростішу форму вартості, яка виникла першою й отримала назву простої, випадкової або одиничної форми вартості. Два товари, що беруть участь в обміні, водночас є його крайніми полюсами. Один товар (А) знаходиться у відносній формі вартості. Він виражає свою вартість, його купують. Він завжди має свою кількісну визначеність, свою величину вартості. Другий товар (Б) виступає як вимірювач вартості першого товару. Він своєю споживчою вартістю вимірює вартість товару А. З цієї позиції товар Б виступає як еквівалент, вимірювач вартості іншого товару. Він виконує цю роль випадково, епізодично, та й сам по собі зовні ніяк не відрізняється від інших споживчих вартостей, але в межах відносин цих двох товарів він означає більше, ніж просто споживча вартість. Отже, товар Б, який виражає вартість товару А, є еквівалентом і в цій ембріональній, зародковій формі вже функціонує як гроші.

       Аналізуючи цю форму вартості, слід відзначити принаймні три суттєвих моменти.

      По-перше, у співвідношенні X товару А = У товару Б, товари, які беруть участь в обміні, займають полярні позиції і можуть перебувати або у відносній, або ж в еквівалентній формі. Якщо їх поміняти місцями, то товар А стане товаром еквівалентом, а товар Б буде перебувати у відносній формі вартості. Суть цієї форми вартості при цьому не зміниться.

      По-друге, як товар А, так і товар Б мають власну вартість і їх кількісна пропорція (X) та (У) залежить від величини вартості одиниці кожного з цих товарів.

      По-третє, безпосередньо вартість одного товару виразити в робочому часі, витраченому на його виготовлення, не можна. Ця вартість може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару.

      Виступаючи товаром-еквівалентом, товар Б відіграє активну роль і має такі особливості:

• споживча вартість одного товару (у нашому випадку - товару Б) виступає формою виразу вартості іншого товару (А);
• конкретна праця, витрачена на товар-еквівалент (Б), що є джерелом споживчої вартості, виступає формою виразу своєї протилежності, а саме абстрактної праці;
• приватна праця, тобто праця окремого товаровиробника (товаровиробників), виступає формою прояву своєї протилежності - суспільної праці.

      З розвитком товарного виробництва в обмін утягуються вже не два, а багато товарів, та й сам обмін стає більш регулярним. Унаслідок тих чи інших обставин якийсь товар став найбільш бажаним для придбання. Він перебуває у відносній формі вартості. Його хочуть купити. Таким товаром могла стати худоба як концентроване джерело білкової їжі. В умовах повсякденного вирішення проблеми фізичного виживання вона стає найбільш бажаним предметом обміну і може обмінюватись на багато інших споживних вартостей.

       Виникає інша, більш складна форма вартості, яка отримала назву повної або розгорнутої форми вартості. Схематично її можна подати, наприклад, у вигляді такого рівняння:

 

(2 мішка зерна, 3 пари чобіт, 1 сокира)

 

      Ця форма вартості, якщо її порівняти з простою випадковою формою, являє собою певний прогрес у розвитку форм вартості. Вона відображає у своєму розвитку більш високий щабель організації товарного виробництва й обміну. Але ця форма вартості має й певні недоліки. У практиці вона відображається в певному утрудненні обміну товарів. Так, власнику 1 пари чобіт досить складно обміняти їх на певну кількість зерна, бо цей обмін треба робити через товар, що знаходиться у відносній формі вартості (вівця).

      К. Маркс в "Капіталі" розкрив ці недоліки в теоретичному аспекті. "По-перше, відносне вираження вартості товару є тут незавершеним, тому що ряд виражень його вартості ніколи не закінчується... По-друге, такий ланцюг утворює строкату мозаїку розрізнених і різнорідних виражень вартості. По-третє, ... відносна форма вартості кожного товару являє собою нескінченний ряд виражень вартості, відмінний від виражень відповідної форми вартості будь-якого іншого товару" (Маркс К. Капітал. ТІ. С. 73-74).

      Зміни в суспільному виробництві, які знайшли свій вираз у подальшому розвитку товарного виробництва й обміну привели до появи нової, більш розвинутої форми вартості. Вона отримала назву загальної і може бути подана у вигляді такого прикладу:

2 мішка зерна

1 сокира = 1 вівця

3 пари  чобіт

 

      Ця форма вартості відрізняється від попередньої тим, що в ній роль загального еквівалента виконує не багато товарів, а один. Тепер усі товари виражають свою вартість просто, бо виражають її в одному товарі, і одноманітно, бо виражають цю вартість в одному і тому самому товарі. Водночас отримує подальший розвиток і товар, що виконує роль еквівалента, і це знаходить свій вираз у посиленні його характеристики як загального еквівалента.

      На певному етапові розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента міг виконувати будь-який товар (проста форма вартості) або якийсь один товар (загальна форма вартості), і це пояснювалось тим, що обмін був безпосереднім і, як правило, нерозривним у місці і часі. Виникла остання й найбільш розвинена форма вартості, яка отримала назву грошової форми вартості. Цю форму схематично можна подати в такому вигляді:

1 мішок зерна

3 пари  чобіт  = 1 грам золота

1 сокира

 

      Грошова форма вартості, за своєю суттю, нічим не відрізняється від загальної. Прогрес тут тільки в тому, що роль цього загального еквівалента виконує золото, товар, який найліпше серед усіх інших товарів може виконати цю роль. Золото однорідне за своїм складом, добре розділяється на частини, не зазнає впливу корозії, має велику вартість за невеликого об'єму, досить рідко зустрічається в природі і т.ін. Жоден товар не має такої сукупності властивостей, які роблять золото найбільш придатним для виконання ролі загального еквівалента. Саме це дало змогу К.Марксові зробити висновок про те, що "золото і срібло за своєю природою - не гроші, але гроші за своєю природою - золото і срібло" (Маркс К. Капітал. Т.1. с. 99)

 

2.2. Сучасна грошова система

 

      Особливою державною формою організації грошового обігу є грошова система. Вона створюється державою і має нормативно-правовий характер. Для грошової системи характерні відповідні принципи, структура, механізми функціонування.

      Грошова система - це форма організації грошового обороту, яка історична склалася в країні і законодавчо закріплена державою. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що мають регламентувати відносини між суб'єктами грошового обороту. Сучасна національна грошова система України є грошовою системою ринкового типу.

     Охоплюючи весь грошовий обіг, грошова система включає надзвичайно широкий спектр економічних відносин. Тому в складі грошової системи належить виділити окремі відносно самостійні підсистеми:

- систему безготівкових розрахунків;

- систему готівкового обігу;

- валютну систему.

Національна грошова система, як правило, включає такі основні структурні

елементи:

- грошову одиницю та її частини;

- масштаб цін;

- види та купюрність державних  грошових знаків, які мають законну  платіжну силу;

- порядок забезпечення грошових  знаків;

- емісійну систему;

- установлення курсу національної  валюти і порядок її обміну  на іноземну;

- наявність державних фінансових  інститутів, які здійснюють регулювання  грошового обігу в країні.

      Грошова одиниця - це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що слугує для порівняння і вираження цін усіх товарів та послуг. Грошова одиниця, як правило, поділяється на дрібніші кратні частини.

     Масштаб цін - величина грошової одиниці країни. Коли в грошовому обігу використовувалось золото і срібло, вартість грошової одиниці визначалася як фіксований державою ваговий зміст грошового металу в грошовій одиниці.

Масштаб цін в умовах обігу кредитних  грошей формується як певна кількість  товарів, що приймаються за одиницю.

      Види та купюрність державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу, визначає вищий законодавчий орган країни. Він надає грошовим знакам статус законного платіжного засобу і покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. У межах країни забороняється використовувати іноземні грошові знаки як платіжні засоби, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

      У грошовому обороті України перебувають банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень та монети - 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок. Кредитування комерційних банків означає спрямування емітованих банкнот у реальний економічний оборот. Це створює передумови для їх повернення до емітента після погашення позик, що запобігає нагромадженню банкнот в обігу. Емісія казначейських білетів має місце в умовах глибокої кризи державних фінансів і використовується для покриття бюджетних витрат, для покриття поточних витрат держави. Казначейська емісія не пов'язана з виробництвом товарів і не має механізмів вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і безеквівалентно. Нетоварна емісія казначейських білетів здатна призводити до інфляційного зростання цін, наростання диспропорцій в економіці.