Ліквідність банку

 

Показники ліквідності  в країнах світу відрізняються  не тільки за кількістю та назвою, а  й методологією розрахунків. Різні  нормативні показники ліквідності та їх граничні значення зумовлені особливостями економічного розвитку відповідних країн, їх фінансових ринків і банківських систем. Дані табл. 2.1 засвідчують, що в країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою кількість економічних нормативів ліквідності обмежена, це, як правило, один – два показники.

В Україні нормативні показники ліквідності для банків встановлює Національний банк України  з метою регулювання ліквідності  та забезпечення їх стійкості та надійності. За роки становлення банківської системи України економічні показники зазнали значних змін. Ці зміни зумовлені такими обставинами, як:

• банкрутством багатьох банків, що привело до посилення вимог щодо платоспроможності та ліквідності;
• приєднанням України до Базельської конвенції щодо ефективного банківського нагляду.

Одним із документів, який регулює діяльність комерційних  банків та їх ліквідність, є Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку  України від 20 серпня 2001 р. № 368 [4]. Згідно з цією Інструкцією, встановлено такі нормативи ліквідності:

• миттєва ліквідність (Н4);
• поточна ліквідність (Н5);
• короткострокова ліквідність (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності  встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Норматив визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками:

 

,    (2.1)

 

де Ккр – кошти на кореспондентському рахунку; Ка – кошти в касі; Пр – залишки на поточних рахунках.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше  ніж 20 відсотків. Якщо миттєва ліквідність суттєво перевищує нормативне значення, це означає, що банк має велику частку зобов’язань до запитання, відчуває труднощі з розміщенням коштів, а управління ліквідністю організовано неналежним чином.

Миттєва ліквідність  відображає здатність банку виконати всі свої зобов’язання впродовж кількох банківських днів. Якщо даний показник по банку суттєво перевищує нормативне значення, то можна вести мову про надмірну ліквідність, яка негативно впливає на загальну оцінку діяльності банку. Така тенденція свідчить про те, що високоліквідні активи працюють недостатньо, а банк не використав можливості отримання прибутку. Надлишкова ліквідність характерна для банківської системи України. Норматив миттєвої ліквідності обмежує ризик, пов’язаний з нездатністю банку миттєво мобілізувати кошти для розрахунку за рахунками до запитання.

4. Методи оцінювання та прогнозування ліквідності банків

Нормативне регулювання  діяльності банків є складовою механізму  впливу держави на умови функціонування та результати діяльності банків. Проте використання нормативів не можна вважати достатньою умовою ефективного управління банківською ліквідністю, оскільки дотримання останньої передбачає не тільки встановлення вимог до рівня ліквідних коштів.

Для визначення ефективності управління банківською ліквідністю використовують такі основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримання певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Взаємозалежність зазначених компонентів дає змогу досягти оптимального рівня ліквідності. Одним із необхідних етапів формування концепції аналізу ліквідності банку є розроблення блок-схеми алгоритму її кількісної оцінки (Додаток Д).

Ефективна система управління банком має за мету забезпечити достатній рівень ліквідності за мінімальних витрат, тому в цьому важливу роль відіграють методи аналізу ліквідності. Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня дохідності. Перед банком постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами та зобов’язаннями як з боку забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Основою будь-якого аналізу  є наявність та достатність інформаційного забезпечення. Щодо нашого дослідження  інформаційною базою для проведення аналізу є дані щоденного та місячного  балансу банку.

До інформаційних потоків, які відображають стан ліквідності, висуваються вимоги достовірності, своєчасності, повноти та системності. З метою отримання реальної та системної інформації таких потоків  має бути декілька:

• офіційна інформація (звіти) від працівників банку, які здійснюють контроль над ліквідністю;
• неофіційна інформація від тих же працівників;
• формальна та неформальна інформація про стан ліквідності банку від інших працівників;
• формальна та неформальна інформація для контрагентів за договорами банку (клієнтів, акціонерів);
• формальна та неформальна інформація від державних органів нагляду;
• формальна або неформальна інформація від інших банків;
• формальна або неформальна інформація від юридичних або фізичних осіб, які не мають жодних відносин з банком;
• формальна або неформальна інформація в засобах масової інформації.

Важливим є забезпечення безперервного функціонування каналів  надходження інформації з обох джерел: формального та неформального. Проте  керівництво банку має зважити  затрати на організацію таких потоків і вибрати оптимальне поєднання ціни, кількості та якості інформації.

Серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, можна виокремити методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності.

До методів внутрішньої  оцінки ліквідності належать:

1) коефіцієнтний аналіз  ліквідності балансу;

2) аналіз платіжних  потоків;

3) оцінка величини  чистого відпливу зобов’язань  банку.

Основу методів зовнішньої оцінки ліквідності становить оцінка зміни характеристики платоспроможності  банку.

Коротко охарактеризуємо ці методи в табл. 2.6 і проаналізуємо характерні особливості їх прикладного застосування.

Таблиця 2.6

Методи оцінки ліквідності  банку

Назва методу	Суть методу	Застосування
Коефіцієнтний аналіз ліквідності  балансу	Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов’язань банку, які відображаються на балансі.	1. При управлінні ліквідністю  у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити  аналіз платіжних потоків. 2. При внутрішньому аналізі –  органами контролю, рейтинговими  агентствами.
Аналіз платіжних потоків	Розрахунок на дату, яка аналізується, всіх вхідних і вихідних платіжних  потоків.	1. При управлінні ліквідністю  більшістю банків, здатних організувати  в себе моніторинг і оцінку  платежів, що проводяться банком. 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації.
Оцінка величини чистого відпливу зобов’язань банку	Розраховується обсяг ліквідних  коштів, які потрібно банку в разі максимально чистого відпливу зобов’язань банку.	1. При управлінні ліквідністю  середніми банками, які здійснюють  велику кількість операцій, за  неможливості використати методу  аналізу платіжних потоків. 2. При зовнішньому аналізі використовується  також активно, як і коефіцієнтний  метод.
Оцінка зміни характеристики платоспроможності  банку	Оцінюються сигнали з ринку, які свідчать про погіршення платоспроможності  банку.	1. При управлінні ліквідністю  як самостійний метод використовується  дуже рідко, лише як додатковий  індикатор. 2. При зовнішньому аналізі використовують найбільш частіше клієнти банку.

 

Так, оцінка ліквідності  банку на основі ряду коефіцієнтів є найбільш доступнішою і поширенішою. Суть цього методу полягає в розрахунку ряду коефіцієнтів, які характеризують нагромаджену в балансі ліквідність, стабільність зобов’язань банку і потреби банку в додаткових ліквідних коштах.

Проведений аналіз коефіцієнтів дає змогу поділити їх на три основні  групи.

1. Коефіцієнти, які дають можливість розрахувати обсяг і структуру зобов’язань банку.
2. Коефіцієнти, які дають змогу визначити обсяг і структуру ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку.
3. Коефіцієнти, які дають можливість визначити здатність покривати ті або інші види ліквідності за рахунок різних видів ліквідних активів.

Метод аналізу платіжних потоків, на наш погляд, для внутрішнього аналізу найкращий, оскільки його основою є аналіз чинників (вхідних та вихідних платіжних потоків), які дають змогу визначити ліквідну позицію банку. Проте його точність визначатиметься тим, наскільки вдало спеціалісти банку зможуть спрогнозувати поведінку клієнтів (бажання вилучити або залучити банківські депозити); наскільки великий обсяг операцій.

Розрахунок ліквідної  позиції за даним методом здійснюється за формулою:

 

Ліквідна позиція банку

=

Залишок на рахунках банку

+

Прихід коштів на рахунки  клієнтів

-

Залишок коштів на рахунках клієнтів

+

Повернення раніше розміщених активів

-

Видача кредитів

+

Інші платежі банку

-

Інші надходження в  банк

 

Метод оцінки величини чистого  відпливу зобов’язань банку базується на припущенні, що ресурсна база банку постійно замінюється (термін одних депозитів у банку завершується, але з’являються нові клієнти, які розміщують нові депозити), і ризик неліквідності банку полягає в неочікуваному відпливі коштів із рахунків клієнтів, на величину яких має бути створений запас ліквідності на балансі. Проте застосування цього методу в українських банках є малоефективним. Підвищити якість аналізу можна лише за рахунок деталізації категорій зобов’язань банку і постійного перегляду вагових коефіцієнтів.

Разом із цим, жоден із зазначених методів не дає змоги  точно визначити основні характеристики ліквідності банку. Цю проблему можна  вирішити за допомогою розрахунку індексу  ліквідності. Для його обчислення активи і пасиви банку слід згрупувати за критерієм терміну погашення. В результаті отримаємо декілька груп, кожній з яких потрібно присвоїти певне число, що визначатиме її питому вагу (число збільшується зі збільшенням терміну погашення). Тобто індекс ліквідності можна визначити шляхом ділення суми зважених активів на суму зважених пасивів. Індекс, що дорівнює одиниці, свідчить про повну узгодженість активів і пасивів за термінами, менший від одиниці – банк фінансує свої активи певною терміновістю за рахунок пасивів.

При визначенні ліквідної позиції банківські активи та пасиви необхідно розподілити за критеріями реальних термінів їх закінчення. При цьому банк враховує такі статті надходження і списання коштів:

- надходження: залучення  коштів на депозити, погашення  кредитів, продаж власних цінних паперів, продаж активів, надходження коштів на рахунки клієнтів, на кореспондентські рахунки;

- списання: зняття клієнтами  коштів зі своїх рахунків, видача  кредитів, купівля цінних паперів,  витрати банку.

Для оцінки ліквідності  виокремимо наступні етапи аналізу:

– побудова діагональної матриці ліквідності;

– збільшення періодів;

– визначення рівнів ліквідності  та розрахунок функції ліквідності;

– класифікація фінансових ситуацій.

Дослідимо кожний з етапів.

Побудова діагоналі  ліквідності. На основі відомостей про активи та пасиви за термінами запитання та погашення здійснено їх порівняльний аналіз і будується діагональна матриця ліквідності певних банків на чотири звітні дати:

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження  проблеми оцінки та регулювання банківської ліквідності в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі наукові рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1. Світові інтеграційні  процеси зумовлюють необхідність активізації ролі банківського сектора як регулятора соціально-економічного розвитку суспільства. Саме банківські установи мають важелі впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та багато інших сфер економіки.

Реформування банківської  системи України розпочалося на початку 90-х рр. ХХ ст. із формування законодавчих основ функціонування. Копіювання світового досвіду побудови банківського сектора не дало бажаних результатів, а його наслідки для нашої країни виявилися не прогнозованими. За роки незалежності в Україні було не тільки реформовано, а й створено якісно нову банківську систему як дворівневу структуру управління фінансовими ресурсами: через Національний банк України з територіальними управліннями та банками різних форм власності.