Антропогенне навантаження на теріторії Одеської області

    

 

 

 

 

Одещина виділяється інтенсивним хімічним забрудненням оброблюваних земель. Пестициди застосовуються в межах водоохоронних зон, що спричиняє забрудненню поверхневих і підземних вод. Біологічні методи захисту рослин, які повинні поступово замінити отрутохімікати, застосовуються лише на 0,3% посівів.

Останніми роками застосування мінеральних  добрив і пестицидів значно скоротилося  у зв’язку з глибокою економічною  кризою в аграрному секторі, а  зменшення обсягів внесення органіки зумовлено зменшенням поголів’я  худоби і птиці. Складною проблемою, як і раніше, є зберігання добрив і пестицидів.

Основними джерелами забруднення  ґрунту у населених пунктах, в  першу чергу в м. Одесі, є викиди промислових підприємств, пересувних джерел забруднення, накопичення на території міста в промислових зонах неутилізованих відходів, незадовільно функціонуючі системи санітарної очистки. Промислові викиди підприємств різних галузей характеризуються чисельними специфічними речовинами, значна частина яких становить серйозну небезпеку в гігієнічному відношенні. Певний вплив на рівень забруднення ґрунту має невпорядковане розміщення токсичних промислових відходів, які утворюються в результаті діяльності промислових підприємств міста.

Проведені в районах м. Одеси  дослідження підтвердили, що основними забруднюючими речовинами є свинець, олово, цинк, молібден, хром. Найбільшим забрудненням характеризується район Пересипу.

Автотранспорт є головним джерелом надходження до ґрунту вуглеводнів  різних класів та свинцю, які займають основне місце у валових викидах. Навіть в курортній прибережній зоні моря реєструються підвищені концентрації солей металів (свинець, цинк), які у 1,5-2 рази перевищують допустимі величини.

За даними лабораторного контролю на території полігонів побутового сміття та санітарно-захисних зон підприємств виявлені перевищення ГДК за вмістом солей важких металів в 1,4-2,5 рази (26,4% по свинцю, цинку, міді).

Рівень радіаційного забруднення  сільгоспугідь Одеської області  знаходиться у межах 1 Кі/кв.км (по цезію – 137) та 0,02-0,15 Кі/кв.км (по стронцію – 90).

 

 

2.4. Надра

 

Одеська область характеризується наявністю різноманітних видів  корисних копалин. Найбільше розповсюдження мають тверді нерудні корисні  копалини місцевого значення – піски, суглинки, гравій, галька, граніти, які  використовуються як будівельні матеріали. З інших корисних копалин виявлені: залізо, кам’яна сіль, фосфорити, кольорові метали, золото, кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та інш.

Видобування корисних копалин загальнодержавного значення знаходиться на стадії дослідницько-промислових розробок на золотодобувній шахті "Травнева" у Савранському районі та промислової свердловини НВК "Укрнафтоінвест" для видобування нафти у Саратському районі.

В Одеській області розвідано 155 родовищ  твердих корисних копалин. Основна частина розвіданих родовищ знаходиться на орних землях.

Видобуванням корисних копалин  місцевого значення, таких, як вапняк, граніт, пісок, лес, глина займаються спеціалізовані організації об’єднань "Одесаагробуд", "Облшляхобуд", "Одесабудматеріали" та окремі акціонерні товариства, Видобування ведеться шахтним і відкритим (кар’єри) методами. Крім того, практично всі сільськогосподарські підприємства області мають кар’єри для видобування корисних копалин на власні потреби, що працюють час від часу.

В області на державному обліку налічується 65 підприємств з видобування твердих корисних копалин. Протягом останніх чотирьох років у багатьох районах області кар’єри не працюють, або працюють періодично. Це пов’язано з тим, що більшість підприємств-користувачів надр простоюють (Салганський цегловий завод, Болградський цегловий завод та інш.), або за причинами великої собівартості сировини не знаходять збуту продукції (фірма "Промінь" у Біляївському районі, ВАТ “ПМК-98” у Кілійському районі).

Видобування корисних копалин пов’язане з впливом на геологічне середовище. Численні кар’єри являють собою зони розвитку різноманітних геологічних процесів і явищ (вивітрювання, обрушення, опливання, зсуви, ерозія, обводнення, заболочення, просідання та інші), що сприяє поширенню зони впливу кар’єрів (зони відчуження), призводить до скорочення сільгоспугідь і територій для забудови.

Протягом останніх років у відпрацьованих кар’єрах практично не проводиться  рекультивація порушених земель у зв’язку з відсутністю коштів. Загальна площа порушених земель по області за даними обласного управління земельних ресурсів в результаті промислової розробки складає 2,2 тис.га.

Одещина має широкий спектр різноманітних  типів мінеральних вод, але їх запаси підраховані лише частково Кількість  пробурених для обґрунтування потужності запасів свердловин недостатньо. Всього в області обстежено більше ніж 200 проявів мінеральних вод, але роботи, щодо їх вивчення були розтягнуті за часом на 30 років. Таким чином, повної картини сучасного стану використання мінеральних вод Одеської області не існує.

На території Одеської області  налічується п’ять родовищ мінеральних  вод: Одеське, Куяльницьке, Сергіївське, Каролино-Бугазьке, Чорноморське,

 

 

 

 запаси яких складають: 2272 м3/добу – Одеське родовище, 834 м3/добу – Куяльницьке, 354 м3/добу – Сергіївське, 1800 м3/добу - Каролино-Бугазське, 212 м3/добу – Чорноморське. На експлуатацію корисних копалин Одеського, Куяльницького, Чорноморського родовищ були одержані ліцензії. Одеське родовище використовується санаторіями “Лермонтовський”, ім. Горького, “Якір”, “Росія”, “Приморське”. Санаторій “Куяльник”, завод мінеральних вод “Куяльник” експлуатують Куяльницьке родовище. Пивзавод “Чорномор” – Чорноморське родовище.

 

 

 

 

2.5 Відходи

 

За станом на 01.01.2009 року в Одеській області накопичено 1281,8 тис. тонн промислових токсичних відходів, що на 1,5 тис. тонн менше, ніж у 2007 році. Близько 166 тис. т токсичних відходів, що зберігаються у сховищах організованого складування, належать до І-ІІІ класів небезпеки.

У загальному обсязі утворених у 2009 році переважають відходи ІІІ класу небезпеки (4525 т або 56,8%). до І класу небезпеки віднесено 184 т (2,3%), до ІІ і ІV відповідно 202 т (2,5%) і 3053 т (38,4%) токсичних відходів .

 

 

Кількість підприємств, на яких фіксуються токсичні відходи, перевищує 1000.

Серед небезпечних відходів, які  щорічно утворюються, велика кількість  відходів гальванічних виробництв, нафтопродуктів, відпрацьованих формових сумішей, осаду з відстійників тощо. Щорічний обсяг знешкоджених токсичних відходів становить лише 0,1-0,25 % від загального обсягу утворених.

Більше двох третин токсичних відходів утворюються внаслідок виробничої діяльності промислових підприємств. Питома частка підприємств житлово-комунальної сфери та транспортної галузі становить відповідно 26% і 3%.

Промислові токсичні відходи вносять  значний вклад у формування техногенного навантаження на природні ресурси та екосистеми регіону. Воно обумовлено багаторічною практикою розміщення всіх видів токсичних відходів, яка призводить, як правило, до зберігання відходів на підприємствах, організованих та неорганізованих звалищах і сховищах, а також у морських глибинах.

Хоча основна маса токсичних  відходів може бути перероблена і  утилізована, лише частина їх повертається у виробничий процес як сировина ( 15-20% від загального обсягу утворених відходів). Це стосується, головним чином, нафтопродуктів, значно меншою мірою мастильно-охолоджуючих рідин та машинних олій.

В Одеській області за останні 6 років суттєво знизилося накопичення токсичних відходів 1-2 класів небезпеки головним чином за рахунок закриття та перепрофілювання багатьох ливарних і гальванічних виробництв. Але саме завдяки цим відходам інтенсивно забруднюються території та природні води важкими металами, серед яких хром і нікель, олово і свинець, кадмій, мідь і цинк та багато інших.

 

Утворення, розміщення та наявність відходів І-ІІІ класів небезпеки за регіонами у 2009р.

Область	Утворилось,  тис.т	Утилізовано, тис.т	Знешкоджено (знищено),  тис.т	Наявність у  спеціально відведених місцях та на терит. Підприємс твах на 1 січня 2010р.
				тис.т	у розрахунку  на 1 кв.км, т
Україна	1230,3	794,4	47,3	20852,3	34,6
АРК	211,2	13,5	2,1	1722,5	66
Вінницька	2,5	2,2	0	0,3	0
Волинська	0,8	0,2	0,1	1,5	0,1
Дніпропетровська	241,9	321,9	1,7	833,2	26,1
Донецька	188,7	93,9	4,7	6331,8	238,9
Житомирська	4,7	0,2	0,1	35,4	1,2
Закарпатська	1,1	0,7	0	0,4	0
Запорізька	75,5	8,2	0,2	8259	303,6
Івано-Франківська	4,2	0,3	2,4	64,5	4,6
Київська	3,3	1,6	0	157,7	5,6
Кіровоградська	2,8	0,4	0,1	15,3	0,6
Луганська	20,1	0,9	9,7	902,6	33,8
Львівська	1,5	0,5	0,7	189,6	8,7
Миколаївська	201	241	0,3	325,2	13,2
Одеська	5,9	0,8	0,2	1,2	0
Полтавська	63,9	25,4	11,1	15,5	0,5
Рівненська	1,4	0,3	0	12,6	0,6
Сумська	69,1	37,4	20,7	1855,6	78
Тернопільська	11,1	11,1	0	0,1	0
Харківська	75,6	4,6	1	110,4	3,5
Херсонська	32,9	27,6	0,3	9	0,3
Хмельницька	1	0,1	0	2,1	0,1
Черкаська	2,5	0,1	1,7	1,6	0,1
Чернівецька	0,1	0	-	0,1	0
Чернігівська	1,6	0,2	0,1	3,3	0,1
м.Київ	5,4	1,2	0,1	1,6	2
м.Севастополь	0,5	0,1	0	0,2	0,2

 

 

 

 

Щорічно збільшується кількість джерел надходження відходів нафтопродуктів у навколишнє середовище. Багаторічний досвід у сфері поводження з відходами, які забруднені нафтопродуктами, показав, що, як правило, вони відносяться до 2 або 3 класу токсичності, характеризуються високим рівнем асфальтенових вуглеводнів, бензольних та спиртобензольних смол. Потенційними джерелами забруднення компонентів гідросфери нафтовідходами є, перш за все, підприємства з переробки, транспортування, зберігання та розподілу нафти і нафтопродуктів (ЗАТ “Лукойл-Одеський нафтопереробний завод”, ЗАТ “Ексімнафтопродукт”, ВАТ “Одеснафтопродукт”), морський, залізничний та автомобільний транспорт.

Невідкладним є вирішення безпечного поводження з відходами, які накопичені у військовій галузі, що традиційно займає не останнє місце в Одеському регіоні. Військові об`єкти, включаючи техніку, житлові військові містечка, мережі забезпечення і комунікації, є потенційними джерелами забруднення навколишнього природного середовища відходами в місцях їх дислокації, тимчасового базування та знаходження. У збройних силах це переважно військові аеродроми, бази та склади паливно-мастильних матеріалів, місце базування військово-морських сил України.

Проблема відходів військової діяльності зростає у зв`язку з конверсією оборонної промисловості, ліквідацією  ракетно-ядерної зброї, транспортуванням та утилізацією високотоксичних  компонентів ракетного палива, застарілих видів військової продукції і боєприпасів, відходів військового виробництва тощо. Орієнтовно забруднення довкілля твердими та рідкими відходами в результаті діяльності ВПК становить 250-300 кг на душу населення. При цьому найбільш характерними забруднювачами довкілля в місцях базування є: нафтові вуглеводні, феноли, поліхлоровані біфеніли, кадмій, свинець, мідь, цинк.

 

Аграрний сектор економіки за рівнем негативного впливу на природу прирівнюється  сьогодні до екологонебезпечних і багатовідходних  галузей промисловості.

Найбільш небезпечні для навколишнього середовища і здоров`я населення пестициди, які відносяться до категорії чинників забруднення агроценозів угідь, взагалі глобального забруднення території земної кулі та акваторії Світового океану.

Високий ступінь розораності сільськогосподарських територій області, задоволення потреби господарств у засобах захисту рослин переважно за рахунок стійких у довкіллі, недостатньо ефективних препаратів з великими нормовитратами на одиницю площі при низькій культурі землеробства призвели до накопичення в господарствах великої кількості пестицидів з простроченим терміном дії.

Пестициди є джерелами забруднення  ґрунту, атмосферного повітря, поверхневих  і підземних вод високотоксичними хімічними елементами і їх сполуками ( ртуть, миш`як, кадмій, сурма, фтор, хлор та інші).

В області налічується майже 1500 т непридатних, заборонених, непізнаних сумішей хімічних засобів захисту  рослин (ХЗЗР). Значна кількість їх зберігається на колишніх міжрайонних складах "Облагрохіму" (361 т) та на складах сільськогосподарських підприємств (270 т). Порушення порядку зберігання відходів ХЗЗР, їх розкрадання, руйнування складів поширені по всій області. Становище ще більш ускладнилося зі зміною організаційно-правової форми діяльності "Облагрохіму", його районних структур та сільгосппідприємств, оскільки склади у багатьох випадках не передаються на баланс новоствореним підприємствам, залишаються фактично безхазяйними.

Що стосується пошуку шляхів видалення  непридатних або заборонених  до використання пестицидів, то в області вже протягом декількох років цим питанням займаються різні гілки виконавчої влади та спеціально уповноважені органи на місцях (держуправління екоресурсів в Одеській області, обласна санітарно-епідеміологічна служба та ін.). За пропозицією контролюючих органів було визначене єдине місце складування, розглядалась можливість використання ракетних шахт, існуючих складів військових частин тощо. Ці пропозиції з різних причин не знайшли належної підтримки.

Другою невідкладною проблемою  в сільському господарстві стосовно поводження з відходами в галузі є проблема відходів у тваринництві, які у зв’язку з невирішеністю питання щодо їх безпечної утилізації або видалення, концентруються в значній кількості і стають джерелами забруднення довкілля: ґрунту, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря.

За даними Головного управління сільського господарства і продовольства  обласної державної адміністрації  в агроформуваннях всіх районів  області щорічно накопичується  більше 100 тис. т гною тваринного і 60 тис. т пташиного посліду.

Спостерігаються випадки улаштування  гноєсховищ у прибережних смугах водойм, а у деяких випадках - у  річищах малих річок та балок.

Зони екологічної напруги створюються  у місцях розташування відходів птахофабрик. Тільки протягом останніх трьох років неодноразово виникали аварійні ситуації на Комінтернівській, Свердловській (Комінтернівський район) та Отрадівській (Роздільнянський район) птахофабриках у зв`язку зі скидами курячого посліду у водойми, що призвело до загибелі живих водних організмів, риби, забруднення поверхневих вод Малого та Великого Аджалицьких та Хаджибейського лиманів.

Проблема загострилася у зв`язку з припиненням функціонування державних  утильзаводів, порушенням вимог природоохоронного  законодавства при видаленні  цих відходів на існуючі скотомогильники, яких налічується більше 500.