Глобалізація та її наслідки для економік країн світу

Які ж для України  негативи глобалізму?

По-перше, це вже згадане  збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда».

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також  техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і  політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного  ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання  рівня тіньової економіки, її розростання  до рівня глобально-світової і вихід  з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між  вимогами глобалізації та соціально-культурними  і економічними традиціями нашої  держави (наприклад, глобальна еліта  вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно  для господаря-українця).

Крім того аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається  безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

3.3. Приорітетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації

На підставі аналізу визначення терміну «глобалізація» та її опису в сучасній літературі, в Розділі 1 даної роботи було визначено основні риси, які характеризують глобалізацію світової економіки.

Таким чином, на основі основних рис глобалізації пропоную приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації (рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування  глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Розвиток зовнішнього  сектору економіки України є  реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки  України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн-учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв’язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізація яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Включення в глобальну  економіку актуалізує питання: чим  ми торгуємо? Не секрет, що Україна пропонує світові переважно сировинну  та напівфабрикатну продукцію, або  так звані проміжні товари. Товарна структура українського експорту лишається неоптимальною, енергомісткою. Розвинені ж держави, як правило, виходять на світовий ринок з кінцевою продукцією, з високими технологіями.

І ще одна істотна деталь. Високотехнологічні вироби надходять на світові ринки переважно в рамках замкнених систем обороту транснаціональних компаній. А тому країні, компанії якої знаходяться за межами діяльності ТНК, дуже важко конкурувати у сфері високих технологій.

Тим часом глобалізація ставить  перед Україною гостру проблему економічного реформування, насамперед зміни структури товарного виробництва, здатного бути конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Правило перше і неодмінне: шляхом здійснення інноваційної економічної політики треба створити сприятливі умови для формування могутніх національних компаній, здатних успішно конкурувати у глобальному економічному середовищі. Це дозволило б поступово адаптуватись до пріоритетних напрямів розвитку світової економіки, щоб сповна використати переваги міжнародної торговельної системи.

Глобальні процеси переділу світового  ринку зачіпають різні галузі, де домінують ТНК. Крім того, після приєднання України до СОТ, значна частина вітчизняних підприємств зіткнулась з тим, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела і ін. (не враховуючи промислово розвинені країни, де існують сотні крупних ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК тільки у випадку, якщо він сам структурується в могутні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.

Важливим кроком на шляху до глобалізації є створення корпорацій повного  та замкнутого циклу, які займалися  б видобутком сировини, його переробкою, виготовленням продукції та реалізацією. Так, впродовж останніх років на різних рівнях розглядається можливість створення в енергетичній галузі державної вертикально-інтегрованої компанії «Нафта України» на базі «Укрнафти», ЗАТ «Укртатнафта» і НПК «Галичина», яка мала б в своєму складі 700—800 АЗС і контролювала до 15% ринку світлих нафтопродуктів країни.

В той же час впритул до створення  вітчизняної ТНК — інтегрованої нафтової компанії зі всіма елементами технологічного ланцюжка «видобуток —  переробка — збут» підішли Приватбанк і Укрсиббанк. Структури Приватбанку володіють найбільшою в Україні мережею АЗС «Сентоза», контрольним пакетом акцій НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» і більше 30% акцій НПК «Галичина».

Певних успіхів в плані транснаціоналізациі  бізнесу досягла корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля — кокс — метал». При цьому ІСД створює ТНК повного профілю, завдяки чому компанія активно виходить на зарубіжні ринки, привертає нових партнерів, спільно з іноземними фірмами бере участь в створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції.

Близька до створення ТНК повного  циклу і донецька «Систем Кепітал  Менеджмент», така, що зосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, Авдєєвській коксохімічний завод, що володіє крупними пакетами акцій Керченського меткомбіната, Харцизського трубного заводу, об'єднання «Запорожкокс» та іншими металургійними комплексами.

Фактично повним замкнутим циклом металургійного воробництва, властивого ТНК, має «АрселорМіттал Кривий Ріг» («Криворіжсталь»). Значна увага створенню  вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку і підвищенню конкурентоспроможності на світових ринках продукції українських підприємств приділяється керівниками провідних харківських промислових об'єднань. В області авіабудування потенційними учасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергоустаткування — ВАТ «Турбоатом» і об'єднання «Електротяжмаш», електроніки — Харківський електроапаратний завод, ПО «Моноліт», Харківський релейний завод і ін.

Разом з тим процес створення  українських ТНК може бути значно прискорений і розширений в галузевому спектрі у разі залучення іноземних  партнерів. Для цього компанії, що співробітничають з іноземними фірмами на основі спеціалізації і кооперації, можуть формувати з ними загальні структури, вступати до стратегічних альянсів шляхом створення міждержавних корпорацій.

На початку 2007 року в Україні  налічувалося близько 46 тис. корпоративних акціонерних об'єднань. Найпривабливішим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може бути їх об'єднання з російськими галузевими партнерами, що, звичайно, не виключає можливості появи і українсько-американських, українсько-канадських або українсько-німецьких корпорацій. Розгортання вітчизняних ТНК за участю капіталу Росії і інших країн СНД, може стати визначальним чинником реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору і має перспективи виходу на ринки третіх країн. У Україні і Росії існує багато однопрофільних підприємств, які можуть, об'єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм в роботі і конкуренцію між собою, створити могутнє корпоративне об'єднання, здатне зайняти серйозну позицію на зовнішніх ринках.

Тому створення українсько-російських ТНК може послужити вагомим стимулом як для розширення виробничих потужностей  структур, які входитимуть до складу цих ТНК, так і для збільшення їх фінансових показників, що, у свою чергу, сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і об'ємів продукції, що випускається, а також дозволить інтегрувати двосторонній економічний простір на порядок вище, ніж десяток міждержавних угод і домовленостей.

Певні кроки на цьому шляху вже  зроблені. У 1994 році були створені українсько-російські ТНК «Укртатнафта» і «РУНО». У жовтні 1996 року за участю України і Росії було підписано угоду про створення транснаціональної ФПГ по експлуатації і ремонту авіатехніки цивільної авіації країн–учасниць СНД, в 1997 році — двостороння угода про співпрацю в області розробки, виробництва, постачань і експлуатації авіатехніки, в 1998-му — про виробничу кооперацію, в 1999-му — організований міжнародний консорціум «Середній транспортний літак», а в 2003 році — підготовлена Програма держпідтримки продажів авіатехніки українського і російського виробництва підприємствам цивільної авіації України і Російської Федерації на 2003—2010 роки.

Разом з тим становлення українських  ТНК, не дивлячись на наявність відповідної  правової бази, знаходиться на початковому етапі, тоді як процес створення таких структур набуває значних масштабів в Росії, де ряд провідних корпорацій останніми роками за наслідками своєї діяльності займає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу.

Таким чином створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їх виробництва і капіталу, інтеграції України в світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

Цікавим є огляд рейтингу 25 найбагатших  корпорацій, що розташовані на території  України. На основі рейтингу можна проаналізувати які саме галузі економіки є найбільш активними та капіталоємними.

Аналізуючи рейтинг корпорацій стає зрозумілим, що на Україні домінуючими галузями виробництва є: нафтова, газова промисловість, телекомунікації, чорна та кольорова металургія, а також хімічна промисловість.

Найбільш капіталоємким сектором економіки за станом на 2008 рік є  важка промисловість, а саме гірничо-металургійний комплекс. Значна частина продукції цієї галузі відвантажується на експорт: у світовій торгівлі чорними металами Україна входить до п ятірки та її частка на міжнародному ринку металургії складає близько 10-12%. Річний товарний оборот галузі понад 25 млрд. дол. В останні роки основною тенденцією галузі була пропозиція об’єднання підприємств. Українські промисловці продовжують придбання металургійних активів за кордоном – у країнах Європи (Польща, Угорщина, Болгарія, Італія), а також у Північній Америці (США, Канада). Саме ці кроки направлені на зустріч глобалізації та створення нових ТНК. Яскравим прикладом процесу міжнародної інтеграції в 2005 році є продаж найбільшого металургійного комбінату «Криворіжсталь» на відкритому конкурсі, в результаті якого комбінат було продано міжнародній металургійній корпорації ArcelorMittal.

Не менш важливим для України  є паливно-енергетичний комплекс (ПЕК). Україна є найважливішим транзитним вузлом поставок газу та нафти з  Росії і Казахстану в країни Європи. Географічне розташування України дозволяє задіяти різні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Близького та Середнього Сходу. Україна в своєму розпорядженні має умови та засоби для створення могутніх міжнародних корпорацій.

На сьогоднішній день на мій погляд наша країна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися ізольованою.. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.

Оптимальний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків ґрунтується, передусім, на принципових  змінах у структурі національної економіки України. Тому важливим стає питання реформування зовнішньоекономічного  сектора України, інтеграції її господарської системи у міжнародну економіку, створення розгалуженої інфраструктури, яка б забезпечувала швидку реалізацію ринкових перетворень, перш за все у зовнішньому секторі економіки. Від трансформації зовнішнього сектора економіки України залежать подальший економічний розвиток країни, ефективність і результативність підприємницької діяльності, місце України в системі світового господарства. Якщо Україна хоче стати повноцінним суб’єктом глобальної економічної діяльності, брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, вона має створювати власні транснаціональні структури.