Основи менеджменту та маркетингу

 

 

 

Міністерство інфраструктури України

Українська державна академія залізничного транспорту

Кафедра «Маркетинг на транспорті»

 

 

 

 

 

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

з дисципліни «Основи менеджменту та маркетингу»

 

Варіант ___

 

 

 

 

Виконав: студент(ка) групи _________

 

_________________________

прізвище, ініціали   підпис

 

Перевірив:________________

науковий ступінь, вчене звання, посада

_________________________

прізвище, ініціали   підпис

 

«_____» ______. 20__ р.

 

 

 

 

 

Харків  20___

Зміст

 

Введення

1 Стратегічне планування в менеджменті

1. Сутність стратегічного планування.

1.2 Етапи процесу стратегічного планування.

2 Транспортний маркетинг

1. Особливості ринку транспортних послуг.
2. Поняття транспортного маркетингу.

              2.3 Організація маркетингової діяльності на залізничному транспорті.

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

 

Сучасна економічна реформа в Україні, яка здійснюється у напрямі ринкових перетворень, докорінно змінює характер, принципи і процес управління. Істотно змінюється і вимоги до професійного та кваліфікаційного рівня управлінських працівників (менеджерів).

В умовах адміністративно-командної системи економіки робота менеджера базувалась на вмінні формулювати та віддавати розпорядження і накази, а обнімання певної посади часто залежало від побічних факторів - партійності, лояльності до режиму, родинних зв'язків тощо. В умовах ринкової економіки працівники сфери управління повинні оволодіти системними знаннями є економічної теорії, маркетингу, підприємства, зовнішньоекономічної діяльності тощо, абсолютно знати механізми управлінського впливу на колектив працівників та на окремих виконавців. Тому вивчення сучасного менеджменту є важливою передумовою якісної підготовки економічних кадрів.

 Менеджмент як систематичне  наукове дослідження проблем управління сформувався на початку ХХ ст. Інтерес до питань управління бізнесом постійно утримується на високому рівні. Це зумовлено не тільки тим, що менеджмент відіграє дуже важливу роль у бізнесі, а й тим, що він як практична діяльність постійно розвивається, набуває найрізноманітніших форм,які не завжди вкладаються в межі формальної логіки пізнання соціально-економічних процесів розвитку людського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

1. Стратегічне планування в менеджменті

 

1.1 Сутність стратегічного планування.

 

Процес стратегічного планування є тією основою, на якій ґрунтуються всі управлінські функції. Стратегічне планування ¾ це комплекс заходів, дій і рішень, спрямованих на розробку стратегії розвитку господарства для досягнення поставлених цілей. Воно передбачає організаційне стратегічне передбачення, адаптацію до зовнішнього економічного середовища, розподіл виробничих ресурсів, координацію внутрігосподарської виробничої структури.

Зв’язок стратегічного планування з виробничими витратами здійснюється через прибуток (дохід), оскільки однією з основних цілей стратегічного планування є забезпечення максимального прибутку в довгостроковому періоді. Процес стратегічного планування забезпечується завдяки: чітко розробленій системі управління; чітко визначеним конкретним цілям господарювання в кожен певний період часу; виділеним проблемам і розробкам щодо їх усунення; організації використання землі, трудових ресурсів, обладнання, будівель, машин та інших засобів виробництва з найвищою ефективністю; розробці системи оцінок роботи працівників; складанню системи реагування на можливі зміни умов виробництва.

Процес стратегічного планування може мати такі складові:

Визначення основної мети, заради якої започатковується виробництво. Як правило, це одержання прибутку, зростання матеріального добробуту, досягнення певного суспільного статусу, забезпечення зайнятості для себе і членів сім’ї (у малому бізнесі чи фермерському господарстві). Однак усі ці цілі можуть бути досягнуті лише завдяки ефективному веденню господарства та одержанню прибутку (доходу).

Розробка конкретних цілей господарювання за певними періодами часу, орієнтованими на досягнення основної мети господарювання.

Оцінка зовнішнього середовища. Це стосується передусім передбачення можливих змін цін на вироблену продукцію, банківських процентів за кредити, темпів інфляції, цін на промислові ресурси та інших чинників зовнішнього середовища, що мають безпосередній вплив на формування доходу в сільськогосподарському виробництві.

Оцінка сильних і слабких місць у діяльності менеджера, виявлення наявних можливостей для розвитку господарства і потенційних загроз та обмежень (так званий СВOT-аналіз). Це означає передусім оцінку наявних ресурсів: стану земельної площі (родючість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому, еродованість тощо), стану трудових ресурсів (майстерність і кваліфікація працівників), стану матеріально-технічної бази (машини, обладнання, устаткування, будівлі, споруди тощо), фінансового стану господарства. Поряд з цим необхідно визначити позицію господарства на тлі інших сільськогосподарських підприємств, оцінити його конкурентні можливості (порівняльна врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції та її якість, показники економічної ефективності).

Аналіз наявних можливостей у діяльності господарства і непередбачених ситуацій з використанням інформації двох попередніх пунктів: впливу зовнішнього середовища та сильних і слабких місць діяльності. Так, використання значної кількості мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів дасть змогу підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Однак нині споживачів хвилює вміст шкідливих для здоров’я речовин у продуктах харчування, й перевага віддається тим продуктам, які вироблені без використання хімічних препаратів. Тому підприємство, що застосовує мінеральні добрива та інші хімічні препарати, може програти в ринковій конкуренції тим виробникам, які використовують виключно органічні добрива, забезпечуючи таким чином вищу якість продукції та її екологічність. Виробник, що використовує органіку, можливо, одержуватиме нижчу урожайність сільськогосподарських культур, але завдяки підвищенню якості продукції він може мати більший ринок збуту і вищу ціну реалізації продукції за нижчих виробничих витрат.

Розробка альтернативного плану. Це найважливіший пункт у стратегічному плануванні. Менеджер повинен оцінити місце свого підприємства на ринку продукції, яку воно виробляє. Ця оцінка полягає передусім в аналізі можливостей впливу менеджера на рівень собівартості продукції та її ціни. Вона передбачає здійснення аналізу за такими напрямами:

- зростання прибутку за рахунок зменшення кількості ресурсів, що використовуються у виробництві, в умовах, коли ціна на них залишається незмінною;

- використання якісніших ресурсів в умовах, коли темпи підвищення ціни на них нижчі за темпи зростання прибутку, що надходить від їх використання;

- оцінка можливостей розширення виробництва на базі наявних виробничих ресурсів, що дасть змогу знизити собівартість одиниці продукції, оскільки сума постійних виробничих витрат залишається незмінною, а на одиницю продукції їх припадає менше;

- зміна маркетингової позиції та каналів реалізації продукції;

- оцінка можливостей виходу на нові ринки.

Два останні напрями розробки альтернативного плану полягають у визначенні одного або кількох вузьких сегментів ринку, які має зайняти підприємство. У ринковій економіці не можна орієнтуватися на весь можливий ринок для своєї продукції. Менеджер, що орієнтується на широкий ринок, може залишитися у програші порівняно з тим, якби він вибрав певний вузький сегмент ринку і зайняв його. Вибір того чи іншого сегмента ринку полягає у визначенні виду та якості продукції, яку планується виробляти, людей, для яких ця продукція вироблятиметься, каналу реалізації, тобто яким чином продукція продаватиметься і доставлятиметься до споживача.

Заключною стадією оцінки альтернативного плану є розробка бюджету, порівняльний аналіз планів за рівнем прибутковості та аналіз ефективності виробничих витрат.

Вибір стратегічного плану. На основі пункту 6 менеджер доходить висновку про впровадження в дію того чи іншого стратегічного плану. Якщо жоден з розроблених варіантів плану не підходить, необхідно повернутися до пункту 2 і розробити нову стратегію.

Отже, складаючи стратегічний план, менеджер шукає таку позицію, таке співвідношення між виробничими витратами й ціною на продукцію, які забезпечили б досягнення поставленої мети господарювання і найвищу ефективність виробництва.

 

2. Етапи процесу стратегічного планування

 

Розробка програми діяльності фірми є першим етапом стратегічного планування, ще представляє управлінську діяльність зі створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу.

 Задача керівництва фірми створити господарський механізм, що забезпечує найбільш швидку її адаптацію до зовнішніх умов, що змінюються. Це дозволить зменшити невизначеність і ризик у господарській діяльності і забезпечити концентрацію ресурсів на обраних пріоритетних напрямах.

 Розробка і реалізація стратегії — найважливіша функція керівників фірми вищої ланки управління. Без стратегічного планування фірма подібна кораблю без керманича. Стратегія формулює основні цілі фірми і шляхи їхнього досягнення таким чином, щоб забезпечити єдину спрямованість дій усього колективу фірми.

 У рамках стратегічного планування  зважується безліч питань управління  фірмою, у тому числі: розробка  загальнофірмової стратегії; підготовка  стратегічних рішень в окремих  господарських сферах; аналіз конкурентного середовища; визначення основних цілей фірми; управління стратегічно важливими факторами діяльності на ринку; формування маркетингової стратегії на ринку окремих товарів; вивчення життєвого циклу продукції на ринку; управління портфелем замовлень; виявлення стратегічних перспектив фінансування капіталовкладень; формулювання загальної концепції розвитку підприємства; аналіз перспектив; дослідження структури витрат.

 Планування, як відомо, представляє  складову часу стратегічного  управління.

 Процес стратегічного управління протікає в три етапи: спочатку визначаються довгострокові перспективи розвитку підприємства, його основних підрозділів; на етапі реалізації планів розробляються заходи щодо здійснення фірмової стратегії; за допомогою контролю виявляються основні проблеми в області реалізації стратегії компанії.

 Стратегічне планування визначає  характер стратегічного управління. Реалізація стратегічних планів, стратегічний контроль і виявлення  проблем, що виникають, відносяться  до сфери оперативного управління і тому не можуть розглядатися як стратегічні фактори.

Підкреслимо наступні особливості стратегічного планування: воно орієнтується на довгострокову перспективу; стратегічні плани визначають основні напрямки розвитку підприємства; позначені певні "ніші" господарської діяльності надалі підлягають заповненню засобами оперативного планування; основна мета стратегічного планування полягає в забезпеченні майбутньої успішної діяльності підприємства.

 Процес стратегічного планування  може бути представлений у  вигляді послідовного вирішення стратегічних проблем. При цьому етапи їхнього вирішення розмежовуються таким чином, щоб на кожному могли бути використані свої специфічні методи.

 На першому етапі встановлюються  стратегічно важливі сфери діяльності  підприємства, тобто ті, котрі керуються і плануються відносно незалежно від інших ринків і інфраструктур. При розмежуванні стратегічних господарських зон враховується наступне:

 Для кожної стратегічної  зони повинно бути визначене  самостійне ринкове завдання, орієнтоване на зовнішній, стосовно підприємства ринок, чітко визначений за характером потреб клієнтури.

 Стратегічна зона господарської  діяльності підприємства повинна бути і самостійно керованою, щоб у разі потреби фірма могла відмовитися від якої-небудь стратегічної сфери діяльності, не заподіявши при цьому особливої шкоди іншим областям. Самостійне ринкове завдання є необхідною, але аж ніяк не достатньою умовою для задоволення другої вимоги. Стратегічна зона повинна приваблювати не тільки власним ринком, але і своєю інфраструктурою. Скажімо, малі і середні фірми найчастіше спираються тільки на одну стратегічну зону.

 У рамках стратегічної області  фірма повинна домогтися визначених  конкурентних переваг. Оскільки  останні досягаються лише в  боротьбі, для стратегічної зони діяльності фірми потрібно визначити всіх явних конкурентів.

 Стратегічні зони повинні  бути стабільними протягом тривалого  періоду, оскільки все стратегічне  планування орієнтується на довгострокову  перспективу.

 Другий етап стратегічного  планування характеризується аналізом окремих стратегічних зон. При аналізі не зачіпаються загальнофірмові проблеми, тому окремі стратегічні сфери мають свою ринкову специфіку і зовнішнє оточення, а їхня інфраструктура має свої сильні слабкі сторони стосовно конкурентів. Звідси різні сфери господарської діяльності підприємства мають свої ризики й особливі шанси на успіх. Аналіз зовнішнього середовища і норм регулювання виявляє стратегічно важливі тенденції розвитку в екології, технології, економіці, правовому регулюванні, суспільстві і політиці. Він допомагає з'ясувати найважливіші зміни в поведінці робітників, профспілок, державних установ, кредиторів.