Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту

 

 

              Зміст

1. Поняття про менеджмент і управління.________________________2
2. . Основні категорії менеджменту._____________________________4
3. . Основні закони управління.________________________________7

1.4. Підприємництво як  об'єкт управління._______________________8

1.5. Менеджмент як вид  діяльності.______________________________10

1.6. Типи і види управління.___________________________________13

     1.7. Методи дослідження у менеджменті. ________________________15

     2.  Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту._______________________17

     2.1. Категорії „управління” і „менеджмент”.______________________18

     2.2. Методи дослідження у менеджменті.________________________20

      Висновок_________________________________________________22

      Список використаної  літератури_____________________________ 24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Поняття «менеджмент» широко трактується у світовій літературі з управління. Наприклад, в Оксфордському словнику англійської мови термін «менеджмент» визначається як засіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, особливого роду вміння й адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця. В одному з російських словників іноземних слів «менеджмент» перекладається як управління виробництвом, сукупність принципів, методів, засобів і форм управління з метою підвищення ефективності виробництва та його прибутковості. У спеціалізованій літературі цей термін трактується ще багатосторонніше. Між різними варіантами немає протиріч. Вони взаємодоповнюють, конкретизують один одного. Завдяки цьому можна краще з'ясувати сутність та зміст менеджменту, зробити правильний висновок щодо необхідності його вивчення.

     Менеджмент — це уміння домагатися поставлених цілей, використовувати працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент українською — «управління» — функція, вид діяльності щодо керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент — це також галузь знания, що допомагає здійснювати цю функцію. Нарешті, менеджмент як збірне від менеджерів — це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.

     Термін «менеджмент» походить від анг. manage і означає «керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратися з чимось, якоюсь проблемою». Іноді під менеджментом також розуміють самостійний вид про­фесійної діяльності, що спрямована на досягнення певної мети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Значимість менеджменту була особливо ясно усвідомлена в тридцяті роки XX ст. Уже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася на професію, галузь знань - на самостійну дисципліну, а соціальний шар - на дуже впливову суспільну силу. Роль цієї зростаючої суспільної сили змусила заговорити про «революцію менеджерів», коли з'явилися корпорації-гіганти, що володіють величезним економічним, виробничим, науково-технічним потенціалом, порівнянним за потужністю з цілими державами. Найбільші корпорації байки становлять стрижень економічної і політичної сили ве­ликих націй. Від них залежать уряди, багато хто з них мають транснаціональний характер, простягаючи свої виробничі, сервісні, розподільні, інформаційні мережі по усьому світу. У культурі розвинутих капіталістичних країн поняття менедж­мент дуже часто стоїть поруч із поняттям бізнес. Бізнес - це діяльність, спрямована на одержання прибутку створенням і реалізацієюї визначеної продукції або послуг. «Управління бізнесом» (business management) - це керування комерційними, господарськими організаціями. Термін «менеджмент» застосовується до будь-яких типів організацій, але якщо мова йде про державні органи будь-якого рівня, доцільніше використовувати термін «public administration» - «державне управління».

     Говорячи про «менеджмент», американці, по перше, майже завжди мають на увазі фігуру «менеджера» - людини, суб'єкта управління, що діє в деякій організації. У більш загальному розумінні вони застосовують термін «адміністрація», що більше відбиває знеособлену систему управління. По друге, коли говорять «менеджер», то, за великим рахунком, мають на увазі професійного керуючого, який усвідомлює, що він представник особливої професії, а не про­сто інженер або економіст, що займається управлінням. До того ж менеджер - це людина, що прошила, як правило, спеціальну підготовку.

      Отже, управління - це складний процес, який включає цілеспрямований вплив на об'єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переведення з одного стану в інший з метою досягнення певних цілей. Існує вужче поняття: управління - це усвідомлена цілеспрямована діяльність людини, за допомогою якої він упорядковує і підкоряє своїм інтересам елементи живої і неживої природи, техніки. Поняття «управління» має розширене значення, тому що використовується не тільки для умов ринку, а й у керуванні некомерційними підприємствами чи будь-якими іншими технічними, соціальними, біологічними абстрактними системами. При цьому процеси управління технічними системами становлять предмет вивчення технічних наук, біологічними системами — біологічних наук, а соціальними системами - соціальних наук. У широкому розумінні управління становить функцію організованих систем різної природи, яка забезпечує зберігання їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програми і цілей. Таким чином, термін «управління» в українській мові має багато тлумачень, тому зручно застосовувати термін «менеджмент». Biн вужчий і означає господарське керування. Але надалі будемо користуватися обома термінами.

1.2. Основні категорії менеджменту

    До основних категорій менеджменту належать поняття організації, процесу і функцій управління, рівнів управління, принципів і методів менеджменту, стилів та культури керівництва (лідерства), комунікації, управління колективом (групою) тощо. Таким чином, менеджмент є складовим елементом управління і порівняно з ним охоплює порівняно вузьку сферу, що включає соціальні системи (людей), метою яких може бути виробництво товарів та їх реалізація, надання різних послуг споживачам у рамках певної організації, яка діє в ринкових умовах. Для досягнення цієї мети у менеджменті застосовується сукупність функцій, принципів, методів, засобів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на соціальні системи (людей).

Поняття менеджменту:

1)  наука і практика керування;

2)  організація керування усередині фірми;

3)  процес прийняття управлінських рішень.

    Під науковими основами управління розуміється система наукових знань, що складає теоретичну базу практики керування. Термін «організація управління» являє собою вид діяльності до керівництва людьми (керування персоналом). Процес прийняття рішень час­то стає самостійною сферою діяльності спеціалізованих підрозділів.

    Принципи та методи менеджменту - це правила та способи управління діяльністю організації. Предметом менеджменту є вивчення законів і закономірностей цілеспрямованої діяльності організацій, відносин у процесі управління. Принциповим є питання про те чи відноситься ця галузь знань до науки.

Для виділення менеджменту в самостійну науку необхідно:

1)  наявність самостійного об'єкта дослідження (управлінські відносини);

 

2) самостійні, специфічні методи дослідження (у менеджменту використовуються загальноекономічні методики).

     На тлі загального уявлення про менеджмент можна дати узагальнену характеристику менеджера: це керівник, керуючий, що займає постійну посаду і наділений повноваженнями в сфері прийняття рішень з конкретних видів діяльності, що функціонує в ринковій економіці.

Застосовується до:

1)  керівників підприємства в цілому або його підрозділів;

2) організаторів будь-яких робіт у рамках окремих підрозділів або програмно-цільових груп;

3)  до адміністратора  будь-якого рівня управління, що організує роботу.

     Порівняно з управлінням менеджмент охоплює порівняно вужчу сферу, яка включає до свого складу соціально-економічні систе­ми (підприємства), метою яких є виробництво товарів і надання різних послуг, тобто йдеться про управління підприємством. Управління соціально-економічною системою (підприємством) може бути представлене в єдності двох підсистем: суб'єкта та об'єкта управління.

Об'єкт управління — частина навколишнього середовища, пер­сонал фірми, інші елементи, на які спрямовані конкретні управлінські процеси.

На систему управління впливає також навколишнє середовище - через входи і виходи системи управління (рис. 1.1).

     Суб'єкт управління — керівник, група осіб, підрозділ, які здійснюють управління. Від суб'єкта управління до об'єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб'єкта управління містить дані про стан об'єкта управління, про виконання одержаних раніше команд. Наразі переосмислення таких основних економічних понять як власність, підприємництво, ринок. Необхідно приймати рішення ще недавно невластиві і незвичні для нашого суспільства.

1.3. Основні закони управління 

До загальних законів управління належать:

—закон спеціалізації управління;

—закон інтеграції управління;

—закон необхідної і достатньої централізації управління;   

—закон демократизации управління;

—закон раціонального використання часу.

     Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність у розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом. Закон інтеграції управління.

     Інтеграція — це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій до загального процесу функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, має об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників. Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто реалізацію процесу управління за вертикаллю, з іншого — передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на нижній щабель ієрархії. Закон демократизації управління передбачає участь виконавців у процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

     Закон раціонального використання часу — один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої зумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість обертання капіталу, адаптування до змінюваних умов тощо). Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна розподілити на дві групи: загальні, що характеризують про­цес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

 

 

1.3. Основні закони управління

До загальних законів управління належать:

— закон спеціалізації управління;

— закон інтеграції управління;

— закон необхідної і достатньої централізації управління;

— закон демократизації управління;

— закон раціонального використання часу.

     Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність у розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом.

    Закон інтеграції управління. Інтеграція — це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій до загального процесу функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, має об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників.

    Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто реалізацію процесу управління за вертикаллю, з іншого — передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на нижчий щабель ієрархії.

     Закон демократизації управління передбачає участь виконавців у процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

    Закон раціонального використання часу — один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої зумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість обертання капіталу, адаптування до змінюваних умов тощо).

     Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна розподілити на дві групи: загальні, що характеризують процес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

 

 

 

 

 

1.4. Підприємництво як об'єкт управління

     Підприємництво — це основний вид самостійної господарської діяльності (виробничої або комерційної), здійснюваної фізичними і юридичними особами, іменованими підприємцями, від свого імені і за свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення наміченого результату (прибутку) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відособлених суб'єктів ринкового господарства, що несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності і країни, що підкоряються правовим нормам.