Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту

     Стратегічне управління - це довгостроковий, якісно визначений процес розвитку організації, який стосується сфери засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин в середині організації, а також позиції організації в зовнішньому середовищі, і який при­водить до досягнення цілей організації. Формулюючи мету, необхідно визначити терміни, характерні показники, необхідні ресурси. Стратегічний тип керування найбільш характерний для одиничного, дрібносерійного, оптового виробництва і для створюваних або організацій, що реконструюють.

 

При програмному управлінні спираються на ретельну розробку конкретних завдань, визначення послідовності дій і зв'язків між ними. Даний тип застосуємо при рішенні складних завдань вироб­ництва з безліччю учасників (у т.ч. і зовнішніх), коли головним стає узгодження їхніх дій за часом. Програма дає можливість керувати «на ходу», виявляти «вузькі» місця, перерозподіляти ресурси. При оперативному (ситуаційному, диспетчерському) керуванні фактор часу відіграє особливу роль, тому що необхідно приймати рішення за мінімальний проміжок часу. Цей тип характерний для устояного, відпрацьованого виробництва. Цілі ясні і рідко змінюються. Завдання полягає в усуненні несприятливих ситуацій, збоїв процесу.

1.7. Методи дослідження у менеджменті.

     Менеджмент виявляє природу управлінської праці, з'ясовує зв'язки між причиною та наслідком, фактори й умови, за яких спільна праця людей має бути більш корисною та продуктивною. В менеджменті особливе значення надається системі знань, що дозволяє не тільки своєчасно й якісно управляти поточними спра­вами, а й прогнозувати розвиток подій та у зв'язку з ним розробляти стратегію, ринкову політику організації. Предметом менеджменту є вивчення законів і закономірностей цілеспрямованої діяльності організацій, відносин у процесі управління. Як наукова і навчальна дисципліна менеджмент має: власні пред­мет і методи дослідження, систему понять і категорій. Менеджмент пов'язаний з економічними і поведінськими науками — психологією, соціологією та ін. Науковий підхід в управлінні пов'язаний з пошуком раціональних шляхів ефективного керівництва підприємствами. Він базується на тезі про те, що в управлінні підприємствами є багато спільного, незважаючи на розбіжності в їх розмірах, технології, формі власності тощо. Наприклад, зміст управлінської діяльності у великому універсамі (заводі) і невеликому цеху (магазині) практич­но ідентичний: планування діяльності, організація, реалізації планів, контроль діяльності. У даному випадку розбіжності стосуються лише обсягу, масштабів управлінської діяльності.

     Менеджмент як наука не дає керівникові точних рецептів, а виробляє рекомендації, які сприяють ефективній діяльності. Менеджмент поєднує елементи науки і мистецтва. Щоб стати ефективним менед­жером, недостатньо вивчити теорію. Потрібно володіти талантом організатора, вміти будувати стосунки з людьми, впливати на них. У теорії менеджменту виокремлюють чотири основні групи методів дослідження: аналіз об'єкта дослідження, моделювання, нау­ковий експеримент, соціологічні методи. Аналіз об'єкта виконується з використанням трьох підходів: діалектичного, конкретно-історичного, системного. Діалектичний підхід дозволяє дослідити явища та факти у їх розвитку та взаємозв'язку, єдності та протиріччях. Конкретно-історичний підхід полягає в дослідженні відносин управління з урахуванням впливу на них виробничих, економічних, соціальних, психологічних та інших факторів. Системний підхід спрямований на виявлення як загальних властивостей системи (організації) у комплексі, так і її елементів, внутрішніх зв'язків.

     Моделювання є поширеним загальнонауковим методом. Необхідність моделювання пов'язана з такими причинами, як складність у вирішенні реальних проблемам, неможливість проведення експерименту, неможливість спостерігати явище, яке може відбутися в майбутньому. Найчастіше застосовують такі моделі:

—вербальні (словесні), які характеризують об'єкти словами літературної мови   — статути підприємств, посадові інструкції;

—фізичні, які подають об'єкт у зменшеному вигляді, — моделі автомобілів, будівель;

—аналогові, які подають досліджуваний об'єкт у вигляді анало­га, який поводиться як реальний об'єкт, не будучи ним;

—тренажери;

—математичні, які являють собою сукупність математичних співвідношень, що відбивають залежність вихідних перемінних об'єкта від вхідних.

     Як і моделювання, експеримент належить до розповсюджених загальнонаукових методів дослідження. Як і в природничих науках, експеримент звичайно проводять з метою перевірки теоретичних положень. Але експерименти в менеджменті, у соціальних системах повинні бути максимально обгрунтовані. Негативний результат експерименту у фізичній лабораторії свідчить лише про помилкову гіпотезу експериментатора. Наслідки ж невдалого експеримен­ту в організації можуть бути набагато серйознішими: психологічні стреси, конфлікти в колективі, зниження продуктивності праці, погіршення показників фінансово-госгюдарської діяльності тощо. Методи соціологічних досліджень набули широкого розповсюджнні в практиці менеджменту (опитування, тестування, соціометрія та ін). За допомогою цих методів отримують соціальну інформацію про колектив.

 

 

 

 

 

  2. Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту.

     В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підпри­ємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови ор­ганізації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посили­ти управлінський вплив, зосередити зусилля всіх пра­цівників на досягненні поставлених цілей. В організаці­ях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії праців­ників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Добре підготовлений мене­джер, який володіє широкими знаннями у сфері сучас­ної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизня­ними та зарубіжними партнерами, може забезпечити ус­піх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризуєть­ся, з одного боку, стабільністю в отриманні високих еко­номічних, технологічних, соціальних та інших резуль­татів, з іншого — високою динамікою позитивних змін. Вивчення науки про менеджмент є обов'язковою скла­довою підготовки фахівців економічних спеціальностей в усьому світі. В Україні дисципліни «Менеджмент» (нап­рям підготовки «Економіка і підприємництво») і «Осно­ви менеджменту» (напрям підготовки «Менеджмент») входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти.

    Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської  діяльності (закони, за­кономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

2. Практика управління  організаціями (підприємст­вами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

3.Проектування систем  менеджменту (формування взаємопов'язаних  і взаємодіючих управлінських  важе­лів, які забезпечують управлінський  вплив керуючої сис­теми організації  на керовану).

     Об'єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, кор­порацій, господарських товариств, об'єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, ви­окремлення його етапів дають змогу послідовно ознайо­митись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особ­ливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє фор­муванню в майбутніх економістів та менеджерів управ­лінського мислення, керівних навичок, здатності до прий­няття управлінських рішень. Отже, суб'єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професій­ний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ни­ми повноважень, обсяги відповідальності, а також взає­мозв'язки в системі менеджменту. На сучасному етапі розвитку національної економі­ки України використання надбань вітчизняного та зару­біжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управ­лінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та струк­турних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом на­рощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.

2.1. Категорії „управління” і „менеджмент”.

     Термін «менеджмент» в Україні почали використо­вувати на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної систе­ми і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін «управлін­ня». Однак між цими термінами існує суттєва відмін­ність, тому їх не можна ототожнювати. Управління — це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управ­ляти можна технічними системами, комп'ютерними ме­режами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми то­що. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колек­тивами працівників, групами, організацією тощо).

     Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На рис. 1.1 показано співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент».

Рис. 1.1. Співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент»

     Феномен менеджменту викликав зацікавлення пред­ставників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «to manege» — керу­вати, яке походить від латинського «manus» — рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській ді­яльності. Наприклад, Оксфордський словник англійсь­кої мови дає такі його тлумачення:

1)Менеджмент — це спосіб  та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент — це вміння  й адміністративні навич­ки організовувати  ефективну роботу апарату (служб пра­цівників).

4) Менеджмент — це органи  управління, адміністра­тивні одиниці, служби і підрозділи.

     Нерідко менеджмент трактується як сукупність прин­ципів, методів, засобів, функцій і форм управління ор­ганізаціями, установами з метою реалізації стратегіч­них планів, досягнення ефективності виробництва і збіль­шення прибутку. З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролю­вання та регулювання, покликаний забезпечити форму­вання та досягнення цілей організацій (підприємств, то­вариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

За напрямами реалізації функцій менеджмент поді­ляють на такі види:

— виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи вироб­ництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

— фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефек­тивного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

— маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення про­позиції товарів і послуг, які мають матеріальну і спожив­чу цінність.

    Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм (менеджмент) як американська теорія управління зміщує акцент з правових питань у галузь со­ціології, суспільних відносин, людських стосунків, психо­фізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджерів розглядають як розпорядників економічного жит­тя суспільства. Економісти Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства — задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг. У менеджменті основними є такі категорії: «органі­зації», «функції управління», «рівні управління», «ме­тоди менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.

 

2.2. Методи дослідження у менеджменті.

    З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і прин­ципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає  явища в розвитку, а саме —  взаємозумовлений і суперечливий  розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчен­ня досліджуваного  явища в розвитку з урахуванням  при­чин, умов і чинників, які  зумовили зміни, тенденції роз­витку  явища тощо.

3. Системний метод. Постає  як сукупність методо­логічних  засобів, процедур, прийомів, спрямованих  на дослідження складних об'єктів  з урахуванням усіх на­явних  взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає  в розчленуванні ці­лого на  частини і розгляданні їх як  цілого. Використо­вують стосовно  складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують  для вимірю­вання впливу чинників  на узагальнюючий показник. У  його основі складання балансів, які є аналітичною фор­мою  порівняння планових і звітних  показників, надхо­джень і витрат, активів і пасивів. Цей метод  дає змогу проаналізувати відповідність  показників у вартісних і кількісних  величинах, виявити відхилення та  причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, ана­логового, математичного). Застосовують їх за умови, ко­ли  неможливо через складність взаємозв'язків  досліди­ти розвиток об'єкта під  впливом різноманітних чинни­ків. У таких ситуаціях ефективні  імітаційні моделі, які мають  бути адекватними та максимально  наближеними до особливостей  об'єкта і реалій його буття.