Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту

7. Експертні методи. їх  використовують за умови, коли  неможливо кількісно визначити  певні параметри. До них належать  органолептичні методи, тобто визна­чення  в кількісній формі результатів  суб'єктивного сприй­няття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні  методи. До них відносять методи  вивчення випадкових або імовірнісних  явищ. Завдяки їм виявляють закономірності  серед випадково­стей. До цієї  групи належать методи елементарної  ма­тематики (диференційне, інтегральне  та варіаційне об­числення); методи  математичного аналізу (вивчення  одномірних та багатомірних статистичних  залежностей); ме­тоди математичної  статистики (виробничі функції, між­галузевий  баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи ма­тематичного програмування (метод випуклого програму­вання, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, іміта­ційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються  на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

     Для розширення пізнавальних, дослідницьких мож­ливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Необхідність розробки підприємствами стратегії викликана, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство. Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. За Альфредом Чандлером, стратегія — це визначення основних довготривалих цілей разом з відповідним планом дій та розподілом ресурсів для досягнення цих цілей. За Ігорем Ансоффом, стратегія є набором правил для прийняття і рішень, якими організація керується у своїй діяльності. За Т.А. Примаком, стратегія — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Стратегія формує цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має загальний (такий, що об'єднує всі підрозділи) напрямок роботи. За З.Є. Шершньовою, стратегія — це комплекс програм, реалізуючи який компанія розраховує на значне поліпшення своїх позицій на ринках. Підбиваючи загальний підсумок щодо стратегії, треба констатувати, що немає загально прийнятого та узгодженого визначення. Тут дуже доречний вислів Г. Мінцберга: «Кожне визначення додає важливі елементи до нашого розуміння стратегії, спонукаючи нас ставити фундаментальні питання про організації та їхній розвиток узагалі».

     Стратегія підприємства має кілька рівнів декомпонування, кожному з яких відповідає стратегія певного рангу, тобто, стратегія підприємства має ієрархічну будову. У мультибізнесовому підприємстві (багатопрофільному, диверсифікованому, що виробляє різнотипну продукцію) застосовують чотирьохрівневу стратегію, до якої входять: корпоративна (загальна) стратегія, що одночасно є портфельною, конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії, функціональні стратегії, операційні стратегії. Кожен процес, явище чи інструмент управлінського впливу можуть давати в результаті лише те, що є в їхньому потенціалі.

     Стратегія — це багатогранне та дуже ефективне для діяльності підприємства творіння, яке, між іншим, не є панацеєю від всіх негараздів підприємства. Процес формування стратегії підприємства проходить певні етапи.

І. Визначення місії Місія підприємства є статичним об'єктом на найближчі 5 років, а тому процес створення місії підприємства має бути добре організованим і спланованим; по-друге, місія підприємства — це продовження стратегічної роботи на підприємстві, і може коригуватися в процесі стратегічного аналізу.

II. Встановлення цілей  Відправна точка довгострокового  планування — встановлення цільових  показників. В умовах стабільної  економіки вихідними даними для  цього слугують багаторічний  досвід, середні темпи економічного  розвитку, умови кредитування, вимоги  акціонерів до прибутковості  акцій, національні особливості, конкурентні  амбіції. Встановлення цілей в  узагальненому вигляді передбачає  проходження чотирьох обов'язкових  етапів: а) виявлення та аналіз  тенденцій, що можна спостерігати  в оточенні; б) встановлення загальної  мети організації; в) побудова ієрархії  цілей («дерева цілей»); г) встановлення  індивідуальних цілей та завдань  як інструмент забезпечення їхнього  виконання.

ІІІ. Аналіз внутрішніх можливостей підприємства. Економічна маса і мобільність визначаються в першу чергу ресурсами підприємства. В різних сферах економіки вони розрізняються як за обсягом, так і за змістом. Роль ресурсів у стратегічному менеджменті принципово важлива не лише тому, що без них суб'єкт не досягне стратегічної мети, а тому, що ресурси — це потенціал організації. Звідси, потенціал організації — це система взаємопов'язаних та до певних взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент в організації. Київ: Кондор,  2002.

2. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес,  2004.

3. Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Київ: Київський національний торгово-економічний ун-т,  2001.

4. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Москва: Дело ,  2000.

5. Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. . Менеджмент підприємства. Київ: Київський національний торгово-економічний ун-т,  2002.

6. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Київ: КНЕУ,  2003.

7. Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. Тернопіль: Карт-бланш,  2003.

8. Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр "Академія",  2002.

9. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент. Київ: Академвидав,  2003.

10. Федулова Л.І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. Київ: «Фенікс»,  2005.

11.Федулова Л.І. Менеджмент організацій. Київ: Либідь,  2004.

12. Шегда А.В. Основы менеджмента. Киев: Т-во "Знання", КОО,  2002.

13. Майкл Мескон та інших., «Основи менеджменту», - М., 2002р.

14. Тейлор Фредерік Уинслоу, «Менеджмент», - М., 2003 р.

15.Герчикова Г.Н. «Менеджмент», - М., 2001.