Сучасні напрями, школи і течії у політичній економії

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 
з дисципліни «Політична економія», «Мікроекономіка»

та «Макроекономіка»

На тему №3 «Сучасні напрями, школи і течії  у політичній економії»

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота виконана на тему «Сучасні напрями, школи і течії у політичній економії» виконана на 49 сторінок.

 При виконанні роботи  використано 18 джерел.

Предметом дослідження в  роботі є школи, напрями та течії  у політичній економії.

Об’єкт дослідження:процеси  розвитку шкіл та напрямків у політичній економії та їх становище на сучасному етапі.

Мета роботи: розкрити процес становлення політичної економії в контексті історичного розвитку людства, з’ясувати основні напрями та школи політичної економіки, розкрити сучасні напрями політичної економії.

В роботі застосовано загальнонаукові  методи дослідження.

В результаті дослідження  було визначено основну суть та ідеї сучасних шкіл у політичній теорії.

Ключові слова: МЕРАНТИЛІЗМ, КЛАСИЧНА ТЕОРІЯ, МАРКСИЗМ, МАРЖИНАЛІЗМ, ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ.

 

ЗМІСТ

 

РЕФЕРАТ 3

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 5

ВСТУП 6

I Розділ: Фундаментальні напрями у політичній економії . 8

1.1 Економічна думка Стародавнього світу. 8

1.2 Основні  економічні ідеї Античного світу. 11

1.3. Особливість економічної думки  Середньовіччя. 14

1.4. Суть меркантилізму, як першої  школи політичної економії. 16

II Розділ: Сучасні економічні школи у світовій економіці. 20

2.1. Історія розвитку та суть класичної  школи політичної економії. 20

2.2 Виникнення  і розвиток марксистської економічної  теорії. 23

2.3  Поява та основні економічні  ідеї школи маржиналізму. 27

2.4. Особливості інституціоналізму  у другій половині XX ст. - на початку  XXI ст. 31

III Розділ:  Розвиток економічної думки в  Україні. 36

3.1. Класичні ситуації в українській  економічній думці та їх характеристика. 36

3.2. Відмінності української і російської  економічної думки. 39

3.2.Вітчизняні  класифікації економічних теорій  та економічної думки. 42

ВИСНОВКИ 47

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 49

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

 

Ін. - інше

Лат. – латинська

Н.е. – нашої ери

П.С. – продуктивні сили

Ст. – століття

США – Сполучені Штати Америки

 

 

 

ВСТУП

 

Темою дослідження  данноi курсової роботи  сучасні напрями, школи і течії у політичній економії. У процесi аналiзу буде розглянуто такi свiтовi економiчнi теорiї: меркантилізму, класична теорія, марксизму, маржиналізму та інституціоналізму, розглянуто працi титанiв економiх дослiджень Адама Смiта, Давiда Рiкардо, Франсуа Кене та ін.

Актуальність  даної роботи: дана тема, є дуже актуальною у наш час, адже з економiчними процесами ми “зiштовхуемося” повсякчасно. Економічна теорія, як фундаментальна наука безперервно роз вививається – формуються нові наукові школи та напрями досліджень, набувають логічної довершеності економічні концепції, уточнюються, або відкидаються як такі, що не витримали випробування практикою, теоретичні постулати.  А сучасні реалії суспільного життя породжують потребу в розвитку економічного знання, всебічному осягненні економічних процесів як невід’ємної складової людської життєдіяльності.

Мета  роботи: розкрити процес становлення політичної економії в контексті історичного розвитку людства, з’ясувати основні напрями та школи політичної економіки, розкрити сучасні напрями політичної економії.

Завдання  курсової роботи:

1. розглянути початок зародження політичної економіки в трудах мислителів Стародавнього світу;
2. провести аналіз розвитку та становлення класичної політекономії;
3. визначити основні напрями подальшого розвитку економічної теорії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.;
4. охарактеризувати основні напрями сучасного розвитку економічної теорії;
5. підвести узагальнюючи висновки.

В основу роботи покладено вивчення проаналізованих  сучасними науковцями основних напрямів, концепцій і шкіл політичної економії і економічної теорії, викладені  в підручниках, посібниках, аналітичних  статтях в періодичних виданнях з питань історії розвитку політичної економії. Визначення напрямів та концепцій на сучасному етапі розвитку суспільства та економії.

 

I Розділ: Фундаментальні напрями у політичній економії .

1. Економічна думка Стародавнього світу.

 

Зародження економічної  думки збігається зі становленням людського  суспільства. Початок викладу історії  економічної думки пов'язаний з  виникненням перших цивілізацій, тому що можна дослідити лише ті питання  економічного мислення давнини, які  були висвітлені в письмових джерелах. [12]

Період рабовласництва почався  зі встановлення класових суспільств у Месопотамії та Єгипті в IV тисячолітті до н. е. Матеріальною основою цього процесу була технологічна революція, пов'язана з початком застосування металів, переходом до інтенсивного землеробства й можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулювало розвиток поділу праці в суспільстві, виокремлення в особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів. У суспільстві виникла ієрархічна структура. Основними джерелами додаткового продукту були експлуатація селян-общинників через ренту-податок, яка була поширена в азійському регіоні, і експлуатація рабів, державних або приватних. У деяких регіонах стародавнього світу (таких як Фінікія, Вавилон, ряд міст Греції) посилений розвиток дістали товарно-грошові відносини, пов'язані передусім з обслуговуванням міжнародної торгівлі. Особливістю економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології.

Економічна думка давнини  невіддільна від інших форм суспільного  мислення, політико-правової та релігійної ідеології стародавніх народів. У працях стародавніх мислителів містяться приписи стосовно того, якою має бути економіка з погляду справедливості, божественних настанов, інтересів правителя, а також практичні рекомендації та поради щодо організації та раціональних методів ведення господарства.

Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки  давнини, багато її теоретичних результатів  увійшли до скарбниці економічних  досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких авторів Платона  та Арістотеля. На розвиток соціально-економічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціанства, легізму та даосизму.

У письмовій пам'ятці Стародавнього Єгипту (XXII ст. до н. е.) "Настанови гераклеопольського царя своєму синові" ідеться про необхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням.

Швидкий розвиток приватної  власності був характерний для  перших цивілізацій Месопотамії. З  письмових джерел найвідомішим є  кодекс законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.). Основна тема цих законів — створення системи правових норм для регулювання економічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.

Видатною пам'яткою суспільної думки Стародавньої Індії є "Арт-хашастра" — трактат про мистецтво політики та управління державою, автором якого є Каутілья (кінець IV ст. до н. е.). Трактат підтверджує існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству, передусім землеробству. Земля перебувала в індивідуальному володінні за умови сплати податків. Доход держави складається з податків та зборів і власного прибутку державних установ. [14]

Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю:

1. конфуціанство,
2. легізм,
3. даосизм

Ці течії сформувалися в VI—III ст. до н. е. Творцем першого вчення став Конфуцій. З метою стабілізації соціально-економічного устрою Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім'ї, розгляд правителя як "батька" народу. Подальший розвиток ідеї конфуціанства дістали в працях Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Виникнення легізму відносять до VI—V ст. до н. е. й пов'язують з іменами політичних діячів Цзи Чаня та Лі Куя. Легізм відбивав нові тенденції господарського життя країни, формування імператорсько-бюрократичної системи управління.

Особливе місце в історії  китайської філософії посідає даосизм, прабатьком якого був Лао-цзи, він радив не регулювати економічне життя за допомогою законів і знань, а повернутися до природного стану речей, до первіснообщинних часів[17].

 

1.2 Основні економічні  ідеї Античного світу.

 

Економічна думка античного  світу знайшла відображення у  законодавчих документах, літературних творах та наукових працях видатних філософів, істориків, політичних діячів Стародавнього  Риму та Стародавньої Греції. Історичні  пам'ятки цих країн засвідчують  перші спроби аналізу проблем  поділу праці, обміну, грошей, властивостей товару, а також проектів ідеального господарського устрою (праці старогрецьких  мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля) проблем земельної власності, організації та ведення великого рабовласницького господарства, взаємовідносин рабів та рабовласників тощо (праці староримських мислителів Катона Старшого, Варрона, Колумелли та ін. [12]

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н.е. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видатним реформатором цього періоду був Солон , реформи якого передбачали поділ общинних земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян, створення демократичних правових інститутів (таких як народні збори, демократична рада, суд присяжних тощо).

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних  форм державного устрою характерні для  праць Ксенофонта і Платона. Ксенофонт  засуджував політичний і економічний  устрій Афін та ідеалізував порядки  аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ  праці як економічну категорію, розкрив  протилежність фізичної та розумової  праці, вказав на відмінності між  споживною й міновою вартістю товару.

Натурально-господарська концепція  Платона знайшла відображення у  творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Платоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Передбачалася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення, торгівлі, лихварства ("де торгівля — там обман").

Найвищий злет економічної  думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля. Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Політика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб.

 Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу.

 Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно.

 Аналізуючи форми вартості, Арістотель вважав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовуватися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка Стародавнього  Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого  рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший — виразник інтересів рабовласників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки.

У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагальною  економічною проблемою стала  концентрація земельної власності  в руках патриціанської знаті. Захисниками  інтересів розорюваних дрібних  землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Тіберій і Гай. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.