Управление консорциумом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Для більш успішної діяльності банківські установи та промислові організації об'єднуються в ланцюзі і консорціуми, які вирішують за них проблеми щодо забезпечення передовими системами об’єднання капіталів, успішними маркетинговими стратегіями, оптимізацією витрат на оптові закупівлі, кваліфікованим персоналом і т.д.

У консорціумів виникає необхідність примкнути до більш впливовим партнерам, але при цьому зберегти незалежність та індивідуальність. Рішенням цього завдання стає членство в міжнародному консорціумі, яких безліч. Щоб визначитися з вибором, необхідно зрозуміти структуру, принцип роботи та умови участі в організації.

Дослідження загальних питань функціонування консорціумів отримали свій розвиток у працях С. Коз’якова, важливим джерелом інформації є а також офіційний сайт ЕДАПС.

Мета курсового дослідження - проаналізувати принципи та особливості роботи в управлінні консорціумом. Для досягнення цієї мети необхідно поетапне вирішення наступних завдань:

1. виявити причини об'єднання  організацій, розглянути їх види, зрозуміти сутність консорціумів, їх переваги і недоліки;

2. на прикладі ЕДАПС  розглянути його переваги, виявити критерії оцінки потенційних членів та методи контролю якості;

3. розглянути приклади управління консорціумами в Україні та за кордоном, їх особливості.

Об'єктом даного дослідження є  управління консорціумами.

Основними методами дослідження, які  були використані в даній роботі, є: проблемно-аналітичний, метод систематизації, а також порівняння.

Наукова новизна: полягає в аналізі  діяльності українськиї консорціумів.

Структура курсової роботи: складається  з введення, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел.

I Теоретичні та законодавчі аспекти в управлінні консорціумом

Консóрціуми — тимчасові  статутні об'єднання промислового і  банківського капіталу для досягнення спільної мети (спільне розміщення позики або здійснення єдиного промислового проекту).

Консорціум може створюватися для  здійснення крупного капіталомісткого проекту або для сумісного  розміщення позики. У міжнародній  торгівлі консорціуми створюються для сумісної боротьби за отримання замовлень. Усередині консорціуму ролі розподіляються так, щоб кожен учасник працював в тій сфері діяльності, де він досяг найвищого технічного рівня при найменших витратах виробництва.

Дії учасників координуються лідером, який отримує за це відрахування. Кожен учасник готує пропозицію на свою частку постачань, з яких формується загальна пропозиція консорціуму. Консорціум несе солідарну відповідальність перед замовником.

При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління. [7]

Консорціум використовує кошти, якими  його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність. [1]

Згідно Ст. 122. «Управління об'єднанням підприємств»:

1. Господарські об'єднання  мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та  утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

2. Вищий орган господарського  об'єднання:

• затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;
• вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;
• утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;
• вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

3. Виконавчий орган  господарського об'єднання (колегіальний  чи одноособовий) вирішує питання  поточної діяльності, які відповідно  до статуту або договору віднесені до його компетенції.

4. Управління державним  (комунальним) господарським об'єднанням  здійснюють правління об'єднання  і генеральний директор об'єднання,  який призначається на посаду  та звільняється з посади органом,  що прийняв рішення про утворення  об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Законом може бути передбачений інший порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням в оборонно-промисловому комплексі.

5. Здійснення управління  поточною діяльністю об'єднання  підприємств може бути доручено  адміністрації одного з підприємств  (головного підприємства об'єднання)  на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

6. Спори, що виникають  між учасниками об'єднання, вирішуються  в порядку, передбаченому статутом  об'єднання, або в судовому  порядку відповідно до закону.[1]

Базовим законом, який регулює  основні правові, економічні та організаційні основи діяльності нафтогазової галузі України, є Закон України «Про нафту і газ». Цей закон жорстко визначив принципи державної політики в нафтогазовій галузі, серед яких необхідно відзначити принцип державного регулювання в нафтогазовій галузі та принцип збереження цілісності й забезпечення надійності та ефективності функціонування Єдиної газотранспортної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею.

Цей самий закон безальтернативно встановлює дію єдиної централізованої диспетчерської системи оперативно-технологічного управління виробництвом, передаванням і постачанням природного газу. При цьому функції диспетчерського (оперативно-технологічного) управління Єдиною газотранспортною системою України виконує державне підприємство (виділено нами. — С.К.), що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого належить питання державного регулювання нафтогазової галузі (стаття 44 Закону України «Про нафту і газ»). Централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління передбачає у тому числі: планування та оперативне управління потужностями з урахуванням режимів газопостачання, а також контроль за дотриманням режиму роботи Єдиної газотранспортної системи України. Між іншим, цей самий закон встановлює, що положення про функціонування Єдиної газотранспортної системи України затверджується Кабінетом міністрів України. Коментарів цього документа в засобах масової інформації знайти не вдалося.

Отже, якщо предметом діяльності МКУГТС має стати управління газотранспортною системою України, то, як ми вважаємо, необхідно насамперед внести зміни в статтю 44 Закону України «Про нафту і газ».

Про термін «управління». Термін «управління газотранспортною системою» має визначальне значення. З урахуванням інформації, що створення та діяльність консорціуму регулюватиметься законодавством України, практично напевно можна стверджувати, що єдиним придатним законом, який регулює таку підприємницьку діяльність, є Закон України «Про концесії». Саме цим законом передбачається легальна можливість надання права на управління таким об’єктом концесії як «транспортування і розподіл природного газу». Проте при цьому є вимоги закону, оминути яких не можна:

(а) пропозиції про  передачу газотранспортної системи України в концесію мали потрапити в перелік, затверджений КМУ;

(б) для передачі  об’єкта в концесію необхідно провести концесійний конкурс (що саме по собі вимагає дотримання досить складної процедури. — С.К.);

(в) укласти концесійний  договір, термін якого не може бути меншим за 10 років і більшим за 50 років. Відповідно до умов цього договору, концесіонер зобов’язаний створити (побудувати) об’єкт концесії або істотно поліпшити його і (або) здійснювати його експлуатацію (управління).

Закон «Про концесії» вимагає, щоб концесійні платежі вносилися концесіонером незалежно від результатів господарської діяльності й зараховувалися, відповідно, в Державний бюджет України або місцевий бюджет.

Майно, яке, можливо, передбачається використовувати в проекті, як випливає з тексту постанови КМУ «Про створення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», наразі перебуває у статутному фонді НАК. Тобто для того, щоб передати його в концесію, необхідно ухвалити рішення про зменшення статутного фонду НАК «Нафтогаз», виведенні цього майна з його статутного фонду й потім передати його в концесію переможцю конкурсу (а що коли переможцем стане не МКУГТС, а «Рургаз»?). Не можемо погодитися з твердженням, що міжурядова угода не вимагає ратифікації парламентом. Стаття 7 Закону України «Про міжнародні договори України» стверджує, що ратифікації підлягають міжнародні угоди України, виконання яких обумовлює зміни чинних або прийняття нових законів України. [6]

Банківський консорціум – декілька банків, тимчасово організованих одним із найкрупніших банків – главою консорціуму. Створюється для проведення спільних кредитних операцій і зниження можливих втрат через неплатоспроможність позичальника. Для позичальника співробітництво з банківським консорциумом спрощує пролонгування кредиту.

Консорціум – форма зрощування кількох промислових компаній або банківських монополій, а також окремих держав, банківського і промислового капіталів однієї чи багатьох країн для спільного здійснення великомасштабного і капіталомісткого проекту, великих фінансових операцій. Такими операціями банків є розміщення позик або акцій, спекуляція цінними паперами.

Перші консорціуми (банківські) виникли наприкінці XIX ст. і об'єднували кілька банків однієї країни або двох і більше держав для здійснення значних фінансових операцій. Консорціум банків організовує один із наймогутніших банків (голова консорціуму), він є посередником між іншими банками і промисловими компаніями, з одного боку, й державними кредитно-фінансовими установами (центральним банком та ін.) – з іншого. За виконання цієї функції голова консорціуму отримує додаткову винагороду. На вищій стадії розвитку капіталізму відбувається зрощування промислових монополій (у т.ч. колективних) на національному та інтернаціональному рівнях. Так, об'єднання компаній наявне в аерокосмічній та електронній промисловості країн Західної Європи. Такі консорціуми створюються за участі держави, яка є гарантом. Учасниками консорціуму можуть бути держави, наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку. Ці консорціуми називають міжнародними їх створюють також для здійснення спільних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Так, для виробництва нового пасажирського літака «Аеробус» попередньо було досягнуто угоди між Францією, ФРН і Великобританією, а уряд ФРН фінансував майже 90% інвестицій німецьких фірм. Консорціуми поділяють на закриті й відкриті. Закриті консорціуми передбачають укладення контракту замовником з кожним учасником окремо. У відкритому консорціумі його учасники підпорядковуються спільно обраному лідеру, з яким замовник укладає контракт, і несуть спільну відповідальність за виконання взятих зобов'язань у межах своєї частки капіталу. Лідер відповідає перед замовником за виконання всього проекту. Учасники консорціуму зберігають свою виробничу і комерційну самостійність, але управління здійснює централізовано рада директорів і комітети з управління. На рівні окремих компаній створюються координаційні комітети, які вирішують організаційно-технічні питання. [5]

Консорціуми, за загальним правилом, створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм). Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об'єднання. [ 3 ]

У відповідності зі статтею 70 Господарського кодексу підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську (виробничу, комерційну та інші види) діяльність.

Об'єднання ведуть бухгалтерський облік і надають статистичну інформацію та адміністративні дані, якщо це передбачено в їх статуті чи договорі, в порядку, встановленому для підприємств.

Підприємства, що входять в склад якогось згуртування, не змінюють порядку обліку і подання статистичної інформації та адміністративних даних про свою діяльність. [ 8 ]

Кожна з форм об'єднань має певні переваги і недоліки і може утворюватися або зникати залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища. [ 4 ]

Консорціум являє собою  одну з форм об'єднань, що створюються  на основі угоди між декількома банками, підприємствами, компаніями, фірмами, науковими центрами, державами для спільного проведення великих фінансових операцій з розміщення позик, акцій або здійснення науко-і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних. Завдяки цьому відбувається зрощування банківського і промислового капіталу, однак партнери, входять у консорціум, повністю зберігають свою економічну і юридичну самостійність, за винятком тієї частини діяльності, яка стосується цілей консорціуму. Консорціуми організовуються для посилення конкурентних позицій їх учасників.

Консорціуми зазвичай створюються  у формі товариств з обмеженою  відповідальністю, акціонерних товариств  та ін Вони можуть бути тимчасовими  і постійними. Тимчасові консорціуми  утворюються для розміщення облігацій національних та іноземних позик на порівняно невеликі суми, а також для здійснення короткострокових угод. Постійні консорціуми, як правило, здійснюють операції з розміщення позик певної країни або групи країн, з цінними паперами окремих акціонерних товариств, використовуваними для реалізації фінансових, комерційних та інвестиційних проектів значного масштабу.

Консорціум, як правило, очолюється великим банком або банківської  монополією, які підбирають учасників  угоди - консорт, розробляють умови  позики або організації акціонерного товариства, займаються юридичним оформленням документації, введенням позик у біржову котирування, розміщують акції та облігації серед покупців. Провідна монополія має велику мережу різних філій та агентств, що забезпечують реалізацію випускаються консорціумом цінних паперів. Члени консорціуму резервують за собою право на отримання комісійної винагороди, розміри якого визначаються часток їхньої участі в розміщенні позики, обсязі емісії акцій або загальної вартості реалізованих консорціумом акцій та інших цінних паперів.