Аналіз впровадження системи контролінгу в банківських установах України

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ  СИСТЕМИ КОНТРОЛІНГУ У БАНКІВСЬКИХ  УСТАНОВАХ УКРАЇНИ………………………………………………………………………….3

1. Сутність контролінгу як економічної категорії…………………………23
2. Основні функції контролінгу……………………………………………...10
3. Організація контролінгу в банківських установах…………………...…13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛІНГУ В БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ …………………...........................18

2.1. Види інструментів банківського контролінгу……………………………18

2.2. Особливості використання системи збалансованих показників банками України…………………………………………………………………………...24

2.3. Аналіз та особливості організації контролінгу в ПАТ «Укрсоцбанку»………………………………………………………………...…33

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ  КОНТРОЛІНГУ В БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ……………………………………………..38

3.1. Зарубіжний досвід системи контролінгу в банківських установах…………………………………………………………………………38

3.2. Напрями вдосконалення контролінгу в банківських установах…………………………………………………………………………43

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ КОНТРОЛІНГУ  У БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ

1. Сутність контролінгу як економічної категорії

За твердженням А. Дайле  термін контролінг (англ. to control) означає  регулювати чи управляти. Д. Хан дотримується думки, що з економічної точки зору цей термін визначається як управління та спостереження. Контролінг тлумачиться як позафункціональний інструмент управління, який завдяки цілеспрямованням збору та обробці інформації допомагає у процесі прийняття рішень та управління підприємством [18,с.45].

У словнику іншомовних слів контролінг (англ. controlling) розглядається  як функція менеджменту, систематична перевірка виконання завдань  та аналіз стану справ на підприємстві.

У новому тлумачному словнику української мови наводиться термін "контролер", під яким розуміється особа, що контролює чи перевіряє, що значно звужує його сутність.

Еволюція контролінгу  в банківській сфері відбувалася  в декілька етапів: зародження, становлення, помірного та активного розвитку.

Етап зародження характерний  для кінця 60-х - початку 70-х років XX ст. У цей період спостерігалося стрімке збільшення мережі філій, розширення спектру банківських послуг, значне зростання валюти балансу, що вимагало від банків запровадження калькуляційних розрахунків маржі та здійснення управлінського обліку затрат. На даному етапі служба банківського контролінгу функціонувала лише в деяких банках. Основна діяльність контролера була зосереджена на облікових процедурах.

Загострення конкуренції  між банками привело до зміни акцентів у роботі банків - від забезпечення механічного зростання масштабів діяльності до підвищення її ефективності. Це обумовило перехід до етапу становлення, який тривав із початку 80-х до початку 90-х років. Особливостями контролінгу на цьому етапі була орієнтація на підтримку рентабельності як у цілому по банку, так і за його калькуляційними одиницями. Цільова спрямованість контролінгу визначила сфери професійної діяльності контролерів банку. Почали налагоджуватися бізнес-планування, бюджетування, дієвий контроль за досягненням ключових параметрів результативності поточної діяльності банків, а також система комплексного інформаційного забезпечення менеджменту. Контролер з простого реєстратора економічних подій поступово переходив до виконання функцій консультанта менеджерів та організатора інформаційних потоків усередині банку. Все більше банків за рубежем починали створювати самостійну службу контролінгу.

Етап помірного розвитку - розпочався із середини 90-х років  і ознаменувався появою стратегічного контролінгу, орієнтація якого - майбутнє. Контролер значну увагу став приділяти виявленню сильних та слабких сторін діяльності банку, можливостей та загроз. Внаслідок цього виникла потреба у проведенні спеціальних досліджень ринкової ситуації, виявленні конкурентного стану банку, розрахунках рівня ризиків тощо. Поступово зростала значущість роботи контролера, який був помічником менеджерів у процесі стратегічного та оперативного планування.

Етап активного розвитку притаманний нинішньому періоду. Ключовим моментом є орієнтація банків на зростання економічної доданої вартості, тому зусилля контролера зосереджені на сервісній підтримці цього процесу. Контролер не тільки надає цінну інформацію менеджменту щодо детермінантів отримання банком економічної доданої вартості, але є партнером менеджерів при вирішенні питань щодо доцільності придбання, злиття та поглинання банків [20,с.84].

В Україні у середині 90-х років XX ст. у зв'язку із численними банкрутствами банків, суттєвим зниженням  рівня банківської маржі внаслідок стабілізації курсу національної грошової одиниці, посиленням конкуренції банків за перерозподіл ринків збуту банківських продуктів та клієнтури виникла необхідність суттєвим чином реструктурувати процес управління банком з метою забезпечення його стійкості та надійності. Безумовно, все це вимагало значного підвищення ефективності управління банком і, зокрема, його контролінгової підтримки.

Вперше елементи контролінгу  у вітчизняних банках з'явилися  в кінці 90-х років. На відміну від  зарубіжних у вітчизняних банках впровадження елементів контролінгу розпочалося із бюджетування. Цьому процесу сприяла активна технічна допомога, яка була надана іноземними фахівцями в рамках програми реструктуризації банківської системи України. На початку нового тисячоліття найбільш прогресивні українські банки запровадили стратегічне планування, що, безумовно, сприятиме розвитку стратегічного контролінгу. Однак служби контролінгу з її власними функціями ще не сформував жоден вітчизняний банк, хоча в деяких з них з'явився підрозділ з відповідною назвою. Тому за розвитком контролінгу вітчизняна банківська система знаходиться на рівні початку 90-х років минулого століття, який вже пройшли зарубіжні банки. Значною мірою це обумовлено необізнаністю фахівців щодо закордонного досвіду, а також відсутністю серйозних напрацювань вітчизняних учених щодо проблем контролінгу

Контролінг як сервісна підтримка менеджменту має розплатися з позиції системи та процесу (додаток А ).

Контролінг здійснює забезпечення певних процесів (етапів) -аналізу,планування та контролю.

Етап аналізу має  багатоступеневу структуру. Спочатку контролер на основі постійного спостереження  стану та змін у зовнішньому середовищі діяльності банку про деякі негативні  ознаки, що є підставою для визначення стратегічних цілей. Далі, після етапу планування, контролер формує внутрішню управлінську звітність з економічних питань, проводить аналіз та інтерпретує її, а також надає узагальнену інформацію із коментарями менеджерам для прийняття управлінських рішень і, якщо це потрібно, для корегування планів.

На етапі планування контролер разом із менеджерами  формулює стратегічні цілі, пріоритет, визначає основні кількісні та якісні параметри розвитку банку на перспективу; бере участь насамперед як консультант  і координатор у розробці оперативних планів діяльності банку.

Етап контролю тісно  пов'язаний із аналізом. Контролер під  час аналізу з'ясовує причину  виявлених негараздів та допомагає  менеджерам сформулювати заходи щодо їх усунення. Таким чином, ознакою  контролінгу як процесу є безперервність аналітико-контрольної роботи та її взаємозв'язок із плануванням

Правомірно визначити  стратегічний та оперативний контролінг як підсистеми загальної системи  контролінгу.

Стратегічний контролінг - це сервісне забезпечення менеджменту, яке спрямоване на досягнення стратегічних цілей діяльності банку. Метою стратегічного контролінгу є сприяння забезпеченню довгострокового та стабільного функціонування банку на ринку, а також утриманню або зміцненню його конкурентної позиції.

Основними напрямами стратегічного контролінгу можна вважати:

• участь у постановці стратегічних цілей та визначенні цільових стратегічних орієнтирів діяльності банку;
• проведення стратегічного аналізу та виявлення резервів зростання банку;
• інформаційне забезпечення процесу стратегічного управління банком;
• координацію зусиль усіх підрозділів щодо розробки та виконання стратегічного плану;
• корегування стратегічних цілей та стратегічних пріоритетів внаслідок зміни умов функціонування банка;
• встановлення причин невиконання стратегічних планів та розробку заходів щодо їх усунення.

Оперативний контролінг - це сервісне забезпечення менеджменту  щодо досягнення оперативних цілей  банку. Метою оперативного контролінгу  є підтримка процесу управління дохідністю із урахуванням ризиків банку в середньостроковому та короткостроковому періодах.

Серед основних напрямів оперативного контролінгу банку  слід виділити такі:

• участь у визначенні оперативних цілей банку та розрахунок цільових індикаторів, що входять до складу оперативних планів;
• координація дій підрозділів у процесі розробки та реалізації оперативних планів банку;
• управління структурою балансу і бюджетом; інформаційне забезпечення процесу оперативного управління банком;
• розробка програми дій щодо підвищення ефективності оперативного управління банком;
• здійснення контролю за реалізацією оперативних цілей банку.

Фінансовий контролінг - це планування структури балансу  та бюджету. На сьогодні у вітчизняних  банках саме цей вид контролінгу  є найбільш розвиненим.

Нефінансовий контролінг охоплює переважно сферу управління стратегічним портфелем банку. До його аспектів належить визначення частки банку на ринку, якості та асортименту банківських послуг, репутації та конкурентоспроможності банку тощо.

У міжнародній практиці контролінг є найефективнішою комплексною системою підтримки банківського менеджменту, завдяки якій банк досягає конкурентних переваг на ринку .

Теоретичні питання  контролінгу стали широко досліджуватися в кінці 70-х - на початку 80-х років XX ст. Принципові проблеми контролінгу суб'єктів господарювання знайшли відображення в працях німецьких вчених Д. Хана, X. Фольмуга, А. Дайлс, Е. Майєра, Р. Манна, К. Хомбурга, Г. Піча, Е. Шерма, російських дослідників -С. Данілочкіної, О. Карминського, М. Оленсва, О. Примака, С. Фалько, Ф. Пісчанова, Д. Попова, Е. Уткіна, І. Маринюка та інших. Певні дослідження у сфері контролінгу були проведені вітчизняними фахівцями - М. Пушкарьом, Л. Кіндрацькою, С. Петренко, Л. Сухарєвою та іншими [16,с.56].

Незважаючи на те, що багато теоретиків вивчали й вивчають проблему контролінгу, вона й досі залишається актуальною через невирішеність важливих наукових питань, зокрема визначення поняття. Природу контролінгу вивчають представники двох наукових шкіл: обліково-аналітичної та управлінської (або школи менеджменту).

Представники школи  управління розглядають контролінг у різних площинах:

• як інтегруючу і координуючу підсистему контуру управління;
• як функцію підтримки процесу управління ;
• як процес, що спрямований на ліквідацію "вузьких місць" орієнтований на майбутнє відповідно до поставлених цілей і задач отримання певних результатів";
• як систему управління, що інтегрує як управління рентабельністю, так і управління ризиками , або лише прибутком ;
• як саморегулюючу систему методів та інструментів, що спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг ;
• як систему, що пов'язана із стратегічним і організаційно-тактичним прогнозуванням і плануванням, із здійсненням управління виробництвом, збутом і техсервісом на основі активного використання комплексного інформаційного банку даних;
• як інформаційну підтримку управління, дещо ширше;
• як систему інтегрованого інформаційного забезпечення, планування і контролю;

Підсумовуючи наведені визначення, доцільно зауважити, що незаперечними  є положення про те, що контролінг є:

• новітньою концепцією ефективного управління підприємством;
• інформаційне, консультаційне, методично підтримує менеджмент щодо прийняття управлінських рішень;
• пов'язаний із процесами планування, координації, обліку, аналізу та контролю за реалізацією цілей діяльності підприємства;
• орієнтований на управління дохідністю та ризиками, виявлення позитивних та негативних сторін діяльності банка, оцінку можливостей та загроз.