Проблеми та аналіз управління кредитним ризиком банку

Принцип забезпеченості кредиту означає  наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення  збитків від неповернення боргу  через неплатоспроможність позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені  майном кредити (бланкові позики), однак  вони мають обмежене використання, пов'язані з великим ризиком  для банку і видаються під  високий процент.

Видаючи кредити юридичним і фізичним особам, банк вимагає не тільки повернення їх у встановлений термін, а й  виплати процентів за користування ними. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою кредитної операції, оскільки остання — це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього  капіталу. [12]

Слід  також відзначити, що на величину процентної ставки і на діяльність банку взагалі  дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при  формуванні кредитного портфеля необхідно  враховувати:

• кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;
• ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;
• процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для  підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти  за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

• кредит надається лише тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;
• кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;
• постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, то негайно вживаються відповідні заходи). [12]

Позики  з найвищим ступенем ризику повинні  видаватися під вищий процент, щоб  компенсувати кредитору витрати  від ризикового розміщення коштів. Для інших клієнтів позичковий процент встановлюється на вищому рівні, ніж базова ставка, причому при визначені величини базової процентної ставки необхідно враховувати всі фактори, що підвищують ступінь ризику.

Зазвичай  процент за великими позиками має  бути нижчим, ніж за малими, оскільки витрати, пов'язані з кредитною  послугою, прямо не залежать від  її величини, а абсолютний дохід  банку за великими позиками вищий, ніж  за малими. Інакше кажучи, при видачі великих позик банки зазнають відносно менших витрат. Крім того, великі позики видаються великим позичальникам, які мають менший ризик банкрутства. Але з такого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну  ставку за великими кредитами, якщо за його розрахунками це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням  структури кредитного портфеля через  порушення правила диверсифікації активів. [12, 10]

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації  ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших  напрямів його діяльності. Цей принцип  передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності  ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні  чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність  банку - це здатність задовольняти готівкою передбачувані та непередбачувані  зобов'язання. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки  залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною. [12]

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед  укладанням кредитного договору працівник  банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно  погасити кредит. Збереження основної суми боргу є одним із головних принципів, якого слід завжди дотримуватися  при проведенні банком кредитних  операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника — один із найважливіших  етапів розгляду заявки на кредит. При  цьому велике значення має встановлення доцільності позики: ані наявність  солідного забезпечення, ані будь-які  інші фактори не зможуть попередити кризову ситуацію, якщо позика в  своїй основі є необґрунтованою. [12]

Оцінюючи  персональні якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно  вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних і позичених  коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична  звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок  на місці, прогнози його фінансового  стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип доходності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних  вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від  величини і структури активів  банку. Тому ці всі показники повинні  ретельно аналізуватися банком, і  необхідно робити все для підтримання  їх на належному рівні, а також  шукати нові джерела і види операцій, розширювати сферу послуг клієнтам для одержання додаткових доходів. [25]

Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від позиції банку  на фінансовому ринку, його зростання  й розвитку може бути агресивною і  помірною.

Якщо  банк має на меті швидке зростання  активів, капіталу тощо, завоювання нових  сегментів чи зміцнення власних  позицій на ринку в короткі  строки в умовах жорстокої конкуренції  з іншими банками, то така політика, пов'язана з підвищеним ризиком, називається агресивною.

Помірна (класична) політика комерційного банку  передбачає стабільне оптимальне зростання  банку, тобто поступове охоплення  нових сегментів ринку за триваліший час, проведення операцій із меншим ступенем ризику.

У банку  розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються  всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має відповідати нормі доходності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку. Меморандум визначає межі сум кредитів, за якими можуть приймати рішення працівники різних посадових категорій. У документі зазначається, видачу яких позик адміністрація банку вважає можливою, а від яких рекомендують відмовитися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткотермінових комерційних позик діловим фірмам із задовільним балансом із розрахунком прибутку або збитку, а також середньомісячних комерційних позик під заставу обладнання. [27]

Водночас  банк не рекомендує розширювати видачу позик для довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під акції компаній закритого  типу тощо.

У документі  можуть бути визначені й географічні  райони, де можлива кредитна експансія комерційного банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своїх кредитів містом, де він розташований, або районом у сільській місцевості. [27]

У меморандумі  мають бути правила про порядок  або умови видачі кредитів власним  працівникам банку, про процедуру  стягнення простроченої

заборгованості, про овердрафти і т.д.

Зрозуміло, що меморандум включає в себе лише загальні орієнтири і рекомендації. Він не повинен сковувати ініціативи практичних працівників. Наприклад, всупереч забороні видавати кредити фірмам із нестійким фінансовим станом, кредитний  працівник може видати кредит малій  фірмі, яка має невеликі проблеми, під додаткове забезпечення у  вигляді особистої власності, яка  належить директору фірми (наприклад, під заставу його будинку), що дасть  змогу гарантувати повернення позики.

Виходячи  із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної  політики, можна скласти теоретичну модель формування оптимальної політики, яка зумовлена методологічно  обов'язковими вимогами у процесі  формування кредитної політики та організації  кредитного процесу, і яка повинна  включати:

• загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;
• визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;
• деталізацію конкретних операцій та підходів до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;
• систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.

Кожний  напрям моделі формування кредитної  політики тісно пов'язаний з іншими і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації  кредитного процесу. [28]

Кредитна  політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і  кредитних інструментів (сегментування  ринку); по-друге, нормами-правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т. ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Елементи  кредитної політики знаходять своє практичне втілення в організаційних формах кредитної політики, тобто  прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики. [28]

Таким чином, кредитна політика комерційного банку  визначається, з одного боку, загальними установками, що стосуються операцій із клієнтурою, які розробляються і  фіксуються в меморандумі про  кредитну політику, і з другого  — це практична діяльність банківського персоналу, який втілює ці установки  в життя. Комерційні банки у відповідності  зі своєю специфікою формують головну  мету, основні напрями кредитування, які на прикладі світової практики відображаються в меморандумі кредитної  політики. Що стосується типів кредитної  політики, то вона залежно від фінансового  стану позичальників може бути агресивною і помірною.

На кредитну політику будь-якого комерційного банку  впливають регулятивні вимоги НБУ. По-перше, без одержання ліцензії на здійснення банківських операцій неможлива робота будь-якого комерційного банку.

По-друге, для комерційних банків важливим є рівень облікової ставки НБУ, яка  формується на базі надання центральним  банком позичок кредитним установам, що зіткнулися з тимчасово фінансовими  труднощами. Плата за вказані кредити  виступає у формі облікової ставки. [14, 7]

По-третє, впровадження політики обов'язкових  резервів є одним із інструментів, які активно використовуються НБУ  для контролю за діяльністю комерційних  банків та їх кредитною політикою. Політика обов'язкових резервів, яка проводиться центральним банком, має подвійне значення:

• забезпечує підтримку стійкості ліквідності комерційних банків;
• є інструментом регулювання обсягу грошової маси.

По-четверте, для здійснення рефінансування комерційних  банків НБУ запроваджує операції РЕПО, надає ломбардні кредити  і через закриті аукціони тощо.

По-п'яте, НБУ створює нормативи розрахунку кредитних ризиків, якими має  користуватися комерційний банк при наданні кредитів позичальникам.

Взагалі, для складання меморандуму кредитної  політики комерційного банку слід починати із ґрунтовного дослідження всієї  діяльності, бо насамперед на основі аналізу  складається меморандум про кредитну політику як основу для всієї діяльності банку. Меморандум - це письмовий документ, яким мають керуватися всі без  винятку працівники банку. Зміст  і структура меморандуму є  різноманітною, тут формується загальна мета політики, визначаються ступінь  ризику кредитів, правила та порядок  видачі кредитів і багато чого іншого.

Принциповим завданням кредитної політики є  залучення додаткових коштів у населення. [14, 5]

Розвиток  кредитних відносин населення з  банками - це питання не тільки економічне, а й політичне та соціальне. Крім необхідності економічної і політичної стабілізації, розробки кредитної політики у взаємовідносинах із населенням, потрібні модернізація форм і методів  кредитування, удосконалення процентної політики, умов надання і погашення  кредитів, використання досвіду зарубіжних країн із ринковою економікою.

У кредитній  політиці банку слід розширити види кредитів, які надаються населенню, приділити увагу споживчому та іпотечному кредитам як основній формі кредитних  взаємовідносин з індивідуальним клієнтом. Ці види кредитів дуже широко використовуються західними банками і дають  їм більш як половину доходів від  діяльності в цілому.