Проблеми та аналіз управління кредитним ризиком банку

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і  прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого  знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання  кредитного ризику. Адже навіть великий  банк не завжди має достатню кількість  висококваліфікованих фахівців, котрі  володіють глибокими знаннями в  багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з  різними категоріями позичальників.

Необхідно запровадити також метод концентрації.

Концентрація  є поняттям, протилежним за економічним  змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи  кредитний портфель, слід додержувати  певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному  сегменті ринку і спеціалізується  на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки  концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового  стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах протягом 70 — 80-х років.

Визначення  оптимального співвідношення між рівнями  диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке  має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Традиційними  методами управління кредитним ризиком  є установлення лімітів, та резервування.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у  встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок  необдуманої концентрації будь-якого  виду ризику, а також диверсифікувати  кредитний портфель та забезпечити  стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або  групами взаємопов'язаних позичальників  за кредитами в окремі галузі, географічні  території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній  валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних  працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик  банку обмежується встановленням  ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних  ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти  визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту  у грошовому вираженні), так і  у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Резервування. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод  управління кредитним ризиком полягає  в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним  із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту  вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і  стабільність банківської системи  в цілому.

Процес  формування резерву починається  з оцінювання якості кредитного портфеля банку — класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюються за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів даної групи.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей  резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

Оскільки  час формування резервів є одним  із показників, які характеризують загальну стабільність функціонування банків, вони повинні створити резерв в необхідному обсязі.

З розвитком  ринкових відносин та ускладненням банківських  операцій співвідношення між зазначеними  групами ризиків змінюється. Настає момент, коли створювати системи управління основними фінансовими та функціональними  ризиками виправдано й доцільно, а  згодом ці дії перетворюються на необхідні. Для вітчизняної банківської  системи такий момент уже настав. Принагідно зауважимо, що функціонування загальнодержавної системи банківського нагляду та контролю за ризиками не може бути альтернативою створенню  власних внутрішньобанківських  методик аналізу та систем управління ризиками. Центральні банки підходять  до оцінювання ризиків з позицій  нагляду за діяльністю банківської  системи в цілому, а найпоширенішим підходом до реалізації даної функції  є встановлення нормативів і лімітів, проведення перевірок на місцях. Крім того, центральні банки контролюють  певну групу ризиків, таких як ризик ліквідності, платоспроможності, кредитний і валютний, водночас оцінка деяких важливих видів ризиків, наприклад, ризику зміни відсоткових ставок, ринкового ризику, не проводиться. Отже, лише деякі положення й елементи методики аналізу та оцінювання ризиків центральних банків можуть бути включені до складу власної системи управління ризиками кожного банку.

Підводячи підсумок вищевикладеному, необхідно  відмітити, що успішна життєдіяльність  кожного банку істотно визначається досконалістю системи управління ризиками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Банківський мендеджмент: Навч. посіб. За ред. О.А. Кириченко. – К.: Знання. – Прес., 2009. – 438 с.
2. Бережний О. Ризики використання послуг банків для легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансування тероризму в системі банківських ризиків // О. Бережний / Вісник НБУ. – 2009. – №4. – С.3 – 7.
3. Блудова Т. До питання управління відсотковим ризиком / Т. Блудова, П. Гармидаров // Вісник НБУ. – 2008. – № 10. – С. 34–35.
4. Бондаренко Л. А. Ризик-менеджмент кредитної діяльності комерційного банку : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. к.е.н. : спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси і кредит” / Л. А. Бондаренко. – К. : КНЕУ, 2011. – 23 с.
5. Версаль Н.І. Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності // Н.І. Версаль, С.М. Олексієнко / Фінанси України. – 2008. – №8. – С. 86 – 95.
6. Гевель В.В., Особливості формування банківських ризиків на ринку регіональних активів в Україні.//Економіка та держава. – 2010. - №9. – с.12-14.
7. Глубокий В., Методологія виміру банківських ризиків за допомогою VaR.//Вісник КНТЕУ. - 2008. - №3. – с. 67-72.
8. Гриджук Д. Співвідношення банківського ризику та засобів забезпечення банківських забов’язань // Д. Гриджук // Вісник НБУ. – 2009. – № 5. – С. 7 – 9.
9. Диба М., Зубок М., Яременко С., Інформаційні ризики в банківській діяльності.//Вісник НБУ. – 2011. - № 9. – с. 28-35.
10. Козьменко С. М. Стратегічний менеджмент банку / С. М. Козьменко, Ф. І. Шпиг, І. В. Волооко. – Суми : ВТД “Університетська книга”, 2008. – 734 с.
11. Колодізєв О. Трансфертний підхід до мінімізації ризиків у процесі антикризового управління банком // О. Колодізєв, І. Чмутова / Вісник НБУ. – 2010. – жовтень. С. 25 – 27.
12. Кондратюк Е.А. Понятия банковских рисков и их классификация // Е.А. Кондратюк / Деньги и Кредит. – 2009. – № 6. – С. 43 – 50.
13. Кочетков В. М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах. Київ: Видавництво Європейського університету,  2008, 285 с.
14. Кредитний ризик комерційного банку / Вітлінський В.. Великоіваненко Г., Наконечний Я., Пернарівський О. – К.: Знання, 2008 – 251 с.
15. Луппол О.М., Оцінка рівня кредитного ризику банку//Менеджер. 2011. – №2 – с. 116-123.
16. Матрос Є.О. Інформаційна підтримка визначення міри банківських ризиків // Є.О. Матрос / Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 8(50). – С. 103 – 107.
17. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 304.
18. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені Постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 року № 104.
19. Найт Ф. Х. Риск, неопределенность и прибыль / Ф. Х. Найт. – М. : Дело. – 2009. – 360 с.
20. Осипенко Т.В. Построение комплексной системы управления банковскими рисками // Т.В. Осипенко / Деньги и Кредит. – 2010. – № 3. – С. 30 – 35.
21. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/
22. Пернарівський О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків // О. Пернарівський / Вісник НБУ. – 2009. – №4. – С. 44 – 48.
23. Потійко Ю. Теорія і практика управління різними видами ризиків у комерційних банках / Ю. Потійко // Вісник НБУ. – 2009 – №4 – С. 58–62.
24. Прасолова С., Проблеми оцінки та управління процентним ризиком комерційних банків: актуальні аспекти.// Вісник НБУ. – 2011. - №9 – с. 36- 39.
25. Романенко Л.Ф. Ризики у банківській діяльності // Л.Ф. Романенко, А.В. Коротеєва / Фінанси України. – 2008. – № 5. – С. 123 – 127.
26. Сайт міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fitchratings.ru/
27. Тичина В., Задніпровська О., Проблеми та практика управління банківськими ризиками у світлі Базеля ІІ.// Вісник НБУ. – 2011. - №1 – с. 20-25.
28. Тичина В. Впровадження систем управління ризиками в банку // В. Тичина, Задніпровська О. /  Вісник НБУ. – 2009. – серпень. – С. 18 – 23.
29. Уваров К. В. Управління валютним ризиком у банках України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. к.е.н. : спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси і кредит” / К. В. Уваров. – К. : КНЕУ, 2010. – 19 с.
30. Фастовець М. Проблемні аспекти ризиковості кредитування малого бізнесу в Україні / М. Фастовець // Вісник НБУ. – 2010. – № 2. – С. 38–45.
31. Хохлов Н. В. Управление риском : [учеб. пособие для вузов] / Н. В. Хохлов. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 239 с.
32. Офіційний сайт ПАТ КБ «Приватбанк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://privatbank.ua/
33. Хоритонова К.Л., Гаращук О. М. Теоретичні засади дослідження поняття та сутності кредитних ризиків банківської діяльності // Наука й економіка. – 2009. – № 4 (16). – т.1. – С.74.
34. Цимбалюк Ю. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем // Галицький економічний вісник. — 2010. — №2(27).— С.157.