Проблеми та аналіз управління кредитним ризиком банку

Показники	2010	2011
Статутний фонд, тис.грн	2 713 250	5 684 882
Власний капітал, тис.грн	5 388 907	8 195 683
Кредитний портфель банку, тис.грн	37 953 207	63 721 032
Залучені кошти, тис.грн	44 231 203	66 866 981
Чистий прибуток, тис.грн	1 534 162	1 291 776

 

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій. [21]

Основні категорії ризику, що властиві бізнесу  Приватбанку – це кредитний ризик, ринковий ризик, географічний ризик, ризик  ліквідності, операційний ризик  і юридичний ризик.

У системі ПАТ КБ «Приватбанк» управління ризиками здійснюється на трьох рівнях. Перший рівень – корпоративний. На цьому рівні оцінювання ризиків робиться в рамках системи ПАТ КБ «Приватбанк». Другий рівень – функціональний. Об'єктами цього рівня є бізнес головного офісу і регіональні підрозділи. Третій рівень – операційний. Об'єктами цього рівня є оцінювання ризиків конкретних банківських операцій і послуг. Спеціалізований підрозділ банку з контролю за ризиками – управління ризиками – має право здійснювати будь-які запити підрозділам з метою здійснення об'єктивного аналізу ризику і коректного прогнозу ситуації. Взаємодія управління ризиками з підрозділами банку здійснюється на таких рівнях. Рівень 1. Взаємодія на рівні позичальників. Рівень 2. Взаємодія на рівні ризиків концентрації. Рівень 3. Взаємодія на рівні встановлення лімітів банківських операцій. [31]

Банк чітко визначив систему  управління ризиками, мета якої полягає  в мінімізації негативного впливу непередбачуваних подій зовнішнього  оточення та внутрішнього середовища на реалізацію стратегічних завдань  розвитку банку, запобігання зниження ринкової вартості Приватбанку та фінансових результатів його діяльності. В зв’язку  з цим, банк виділив основні принципи управління ризиками та впроваджував процедури з моніторингу, оцінки та контролю за кожним з видів ідентифікованих  ризиків.

В межах управління ринковими ризиками, що виникали внаслідок змін цін на фінансові інструменти, Банком здійснювалася  оцінка процентного та валютного  ризиків. В оцінці процентного ризику здійснювалося: прогнозування змін процентних ставок, аналіз розривів по строках між чутливими активами та пасивами до змін процентної ставки, оцінка ступеню концентрації активів  та пасивів за параметром «ціна-строк», аналіз чутливості очікуваного чистого  процентного доходу до змін процентних ставок. Щодо оцінки валютного ризику, то вона проводилась на постійній  основі: аналіз структури та динаміки валютної позиції, прогнозування валютних курсів, аналіз операцій, що впливають  на розмір відкритих позицій, аналіз чутливості очікуваного доходу від  переоцінки активів та пасивів до змін валютного курсу. Система управління ризиками також спрямована на запобігання  кредитних і операційних ризиків, ризику ліквідності шляхом встановлення лімітів на банківські операції, розробки внутрішньобанківських положень.

У 2011 році ПАТ КБ «Приватбанк» продовжував  проводити активну та виважену політику в галузі кредитування суб'єктів  господарської діяльності з прийнятним рівнем ризиків.

При проведені  кредитної політики в 2011 році за мету ставилось як збільшення обсягів  кредитних вкладень, так і їх диверсифікація та оптимізація по позичальниках, строках  і надійності забезпечення. [31]

Слід  зазначити, що кредити переважно  спрямовувались в реальну економіку  – на виробництво промислової  та сільськогосподарської продукції, товарів широкого вжитку в тому числі  продуктів харчування, в сферу  соціальних послуг, будівництво, розвиток торгівлі та на збільшення основних фондів та технологічну модернізацію підприємств.

На першому  етапі проводиться оцінка якісних  показників. Основними джерелами для оцінки кредитного ризику позичальника є: фінансова звітність, дані подані позичальником, схема кредитованої угоди з техніко-економічним обгрунтуванням одержання позички, дані перевірки на місці в позичальника.

Якісний аналіз реалізується також поетапно в Приватбанку:

– вивчення репутації позичальника;

– визначення цілі кредиту;

– визначення джерел погашення основного боргу  і належних відсотків;

– оцінка ризиків  позичальників, прийнятих банком побічно  на себе. [31]

Репутація позичальника вивчається дуже старанно, встановлюються факти або відсутність  фактів неплатежів по позичках, протест  належним чином оформлених векселів і так далі. Уважно вивчаються і відомості, що характеризують ділові якості (і особові – у разі індивідуального) позичальника. Якщо на якомусь етапі оцінки кредитної пропозиції банк визначив відхилення від положень своєї кредитної політики, то відповідальний працівник кредитного відділу проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником - власником чи представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника банк враховує показники його діяльності. Оцінка показників проводиться за бальною  системою. Сума набраних балів визначає належність позичальника до певного класу (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Розподіл позичальників по класах відповідно до суми набраних балів (методика ПАТ КБ «Приватбанк»)

Клас	А	Б	В	Г	Д
Для юридичних осіб	Не менш як 6 балів	Не менш як 5 балів	Не менш як 4 балів	Не менш як 2 балів	менш як 2 балів
Для фізичних осіб	Не менш як 6 балів	Не менш як 4 балів	Не менш як 2 балів	Не менш як 1 балів	0 балів
Для банківських установ	Не менш як 10 балів	Не менш як 8 балів	Не менш як 6 балів	Не менш як 3 балів	Менш як 3 балів

 

Ранжування  класів від А до Д відповідає характеристикам  фінансового стану позичальників  від найкращої до найгіршої.

При оцінці кредитів юридичних осіб бали надаються  за параметрами:

– забезпечення ( застава-4, порука-3, бланковий-0);

– наявність  прибутку чи збитку за звітній період (прибуток-1,збиток - -1);

– клієнт банку чи ні (так-2, ні - мінус 2);

– виконання  зобов'язань позичальником в минулому (за кожне належне виконання-1, за кожне неналежне виконання - мінус 1);

– ефективність управління позичальника (добра-1, погана – мінус 1);

– дотримання фінансових показників: коефіцієнт загальної  ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт маневреності власних коштів із нормативними значеннями, запропонованими НБУ (дотримання всіх показників-2, трьох-1.5, двох-1, одного-0.5, недотримання жодного-0); [17]

– ринкова  позиція позичальника (добра-2, недобра-0).

При оцінці кредитів фізичних осіб бали надаються  за параметрами:

– забезпечення (застава-4, порука-2, без забезпечення-0);

– прибуток чи матеріальний стан позичальника відносно суми кредиту (високий-4, середній-2, низький-0);

– контакт  з банком (постійний-3, тісний-2, по необхідності-1, відсутній-0);

– соціальна  стабільність клієнта (висока-2, середня-1, низька-0). [17]

Після підрахунку суми балів по кожній позичці та визначення характеру погашення  кредиту позичальником згідно Положення  НБУ кожний кредит відноситься до певної групи ризику. Подальший розрахунок здійснюється за допомогою встановлених НБУ норм відрахування.

Бачимо, що методика оцінки кредитного портфеля установами ПАТ КБ «Приватбанк» є  досить простою. Недоліком її можна  назвати абстрактність окремих  показників та критеріїв їх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального  стану позичальника та суми кредиту  слід вважати низьким або середнім, чи як визначити ринкову позицію  позичальника. Досить малу вагу при  розрахунках отримує критерій «прибутковість-збитковість». Дана методика є характерним прикладом  адаптації банком оціночних критеріїв  до практичного застосування.

У звітному році банк приділяв серйозну увагу  управлінню ризиками, формуванню адекватних провізій на покриття ризиків. При цьому  банк поділяє ризики на наступні види:

– ризик  в розрізі позичальника або індивідуальний ризик (корпоративний клієнт, банк-контрагент, приватна особа і т.д.);

– ризик  за спорідненими та системними клієнтами;

– ризик  концентрації (галузевої, регіональний і т.д.);

– портфельний  ризик.

У комерційному банку «Приватбанк» управлінню банківськими ризиками приділяється значна увага. Одним  із принципів, які декларуються банком, є пріоритетність надійності банку  над його прибутковістю.

2.2.2 Кількісний аналіз банківських ризиків. Факторний аналіз кредитного портфеля на предмет ризикованості

 

Головним  досягненням ПАТ КБ «Приватбанк» за останні роки в області активних операцій стало зберігання високих  темпів розвитку кредитування юридичних  та фізичних осіб. Приватбанком було збільшено  більше ніж в п’ять разів розмір активів. Проаналізувавши якісний  склад активів банку можна  зробити наступний висновок, що основним видом діяльності Банку є формування й розміщення кредитних ресурсів, і показником активності Банку є  питома вага кредитного портфеля в  загальних активах. Питома вага кредитного портфелю (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Питома  вага кредитного портфелю ПАТ КБ «Приватбанк»

Найменування статті	2009	2010	2011
Питома вага кредитного портфелю, %	67,5	76,1	79,5
Загальна сума активів, %	100,0	100,0	100,0

 

Для більшої наочності зобразимо  активи ПАТ КБ «Приватбанк» за 2009-2011 роки у вигляді діаграми (рис. 2.1).

Рисунок - 2.1. Питома вага кредитного портфелю ПАТ КБ «Приватбанк»

Для того, щоб проаналізувати якість кредитного менеджменту розглянемо кредитний портфель банку за 2011 рік (табл. 2.4). [21]

Таблиця 2.4

Аналіз кредитного портфелю ПАТ КБ «Приватбанк» за 2011 р.

Класифікація кредитів у портфелі банку	Сума, тис. грн.	Структура, %	Коефіцієнт ризику, %
Стандартні	2227085,1	72,13	2%
Під контролем	521546	16,89	5%
Субстандартні	245110	7,94	5%
Сумнівні	93210	3,02	50%
Безнадійні	800,9	0,03	100%
Усього кредитний портфель	37953207	100,00	-

 

З наведених  даних можна зробити висновок про професіоналізм менеджерів банку, адже відсоток сумнівних та безнадійних  кредитів є дуже не великим.

Для оцінки рівня ризиків банку використаємо нормативи ризику, встановлені для  комерційних банків Національним банком України відповідно до Постанови  Правління Національного банку  України від 28.08.2001 № 368 «Про затвердження інструкції про порядок регулювання  діяльності банків в Україні».

Відповідно  до Закону України «Про банки і  банківську діяльність», з метою  захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків, Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків обов’язкові  економічні нормативи (табл. 2.5) :

– мінімальний  розмір статутного фонду для комерційних  банків, які створюються та вже  діють (Н1);

– норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2) ;

– норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів(Н3);

– норматив ліквідності банку (Н4,Н5,Н6);

– максимальний розмір ризику на одного позичальника ( Н7);

– максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н8);

– норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих  одному інсайдеру (Н9);

– норматив максимального сукупного розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

– нормативи  інвестування (інвестування в цінні  папери окремо за кожноу установою (Н11);

– норматив загальної суми інвестування (Н12);

– норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13). [8]

Банківська  ліквідність відіграє життєво важливу  роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі  країни. Щоденна робота з підтримки  достатнього рівня ліквідності  є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без лікідності банк не може виконувати свої функції  і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем  ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі керівництва  банку. Фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщо підривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко. [8]

Найбільший  попит на ліквідні засоби виникає  у бінків з двох основних причин: через зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв’язку з  надходженням кредитних заявок, які  банки вирішує задовольнити.

Отже, проблеми ліквідності можуть виникати як при  здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення  заборгованості банку тощо), так  і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.