Управління ризиками в інвестиційній діяльності

На базі отриманих даних  будується дерево рішень. Його вузли  являють собою ключові події, а стрілки, що поєднують вузли, - виконувані роботи з реалізації інвестиційного проекту. Крім того, на дереві рішень наводиться інформація відносно часу, вартості робіт та вірогідності прийняття того чи іншого рішення.

В результаті побудови дерева рішень визначається вірогідність кожного сценарію розвитку проекту, ефективність за кожним проектом, а також інтегральна ефективність проекту.

Додатна величина ефективності проекту (наприклад, чистого дисконтованого доходу) вказує на прийнятний ступінь ризику, що пов'язаний зі здійсненням проекту.  

 

 

0 – 1 – передінвестиційні  дослідження;

1 – 2 – розробка пакета  технічної та економічної документації;

2 – 3 – проведення торгів, підписання контрактів тощо;

3 – 4 – реалізація проекту;

4 – 5 – отримання прибутку  від першого року реалізації  проекту.

Останнім часом у зарубіжних фірмах найбільш популярним став метод  статистичних випробувань, або метод "Монте-Карло". Його перевагою  є можливість аналізувати та оцінювати  різноманітні варіанти організації  процесу реалізації інвестиційного проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного підходу. Різні типи проектів мають свої недоліки з точки зору ризиків, що виявляються при моделюванні. Недоліком методу статистичних досліджень є те, що у ньому для оцінок та висновків використовуються ймовірнісні характеристики, що не дуже зручно для безпосереднього практичного застосування і не задовольняє менеджерів проекту.

Аналіз ризику зручніше проводити  у послідовності, як на рис. 8.

Кожне нове підприємство чи новий інвестиційний проект безперечно стикаються на своєму шляху з певними  труднощами, що загрожують їх існуванню. Підприємцям необхідно вміти  їх передбачати і завчасно вживати  ліквідаційних заходів. Але спочатку потрібно оцінити ступінь ризику і виявити ті проблеми, які можуть стояти на перешкоді підприємницькій  діяльності.

Підприємець має враховувати  ступінь ризику з метою страхування  своєї активності. Саме тому доцільно спочатку розробити стратегію поведінки  і запропонувати шляхи виходу із можливих ризикових ситуацій.

Усі учасники проекту зацікавлені  у виключенні можливості повного  провалу чи щонайменше запобіганні  збитків. В умовах нестабільної швидко змінюваної ситуації їм слід передбачати  всі можливі наслідки дій своїх  конкурентів, а також зміни ринкової ситуації.

Призначення аналізу ризику полягає в наданні потенційним  партнерам необхідної інформації для  прийняття рішень про доцільність  участі у реалізації проекту і  вживанні заходів по захисту можливих фінансових втрат.

Говорячи про необхідність аналізу і врахування ризику при  управлінні інвестиційними проектами, як правило, йдеться про основних учасників проекту: замовника, інвестора, виконавця (підрядчика), продавця, покупця, а також страхову компанію.

При аналізі ризику будь-кого з них чи самого інвестиційного проекту та його здійсненні нами пропонується використати такі критерії:

• втрати від ризику незалежні одна від одної;
• втрати по одному з напрямків "портфеля ризиків" не обов’язково збільшують ймовірність втрати по іншому;
• максимально можливий збиток не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника.

У процесі прийняття рішення  щодо допустимого підприємницького чи інвестиційного ризику важливо знати  не лише ймовірність певного рівня  втрат, але і ймовірність того, що втрати не перевищать певного рівня. Необхідність подібного розрахунку виникає, наприклад, у такій ситуації. Припустимо, менеджер вважає, що втрата 20 млн. дол. не змінює кардинально характеру  підприємницької діяльності фірми; разом з тим збитки розміром 80 млн. дол. призведуть до великих фінансових ускладнень, на які керівники фірми  не підуть. За такої ситуації важливіше  знати не про ймовірність втрат  у 20 млн. дол., а що вони не перевищать цієї суми.

Оцінка ризику залежить від  інтуїції підприємця. Вибір його прийнятного ступеня залежить від готовності керівника ризикувати. Менеджери консервативного типу, які не схильні до інновацій, здебільшого намагаються уникнути щонайменшого ризику. Більш досвідчені керівники віддають перевагу саме ризиковим рішенням, якщо останні є добровільними (самостійними), але й не уникають дій, які включають недобровільний ризик. За складної ситуації такий керівник схильний до ризикових рішень, коли впевнений у професійності виконавців.

Взагалі можна вважати, що прийнятний рівень ризику обернено пропорційний кількості виконавців. При цьому  важливо лише при мінімізації  їх кількості не перейти дозволену  межу. Готовність керівника ризикувати значною мірою формується під  впливом результатів попередніх аналогічних рішень, прийнятих в  умовах невизначеності. Як правило, тенденція  така, що понесені у минулому втрати диктують вибір обережнішої політики, а успіх схиляє до ризику.

У ринковій економіці принципово змінюються взаємовідносини фірми  з державою та іншими підприємствами. Держава має право лише економічними методами регулювати діяльність фірм. Необхідною умовою зміни взаємовідносин підприємства і держави у нашій економіці є процес роздержавлення, який, безумовно, впливає на характер фінансового управління.

Наслідком повної незалежності фірми від держави є зміна  характеру джерел фінансування. Держава  перестає бути власником значної  частини підприємств і тим  самим знімає з себе відповідальність за їх фінансування і господарську діяльність. Разом з тим, самостійні власники починають фінансувати  один одного.

Фірми несуть повну матеріальну  і соціальну відповідальність перед  своїми працівниками за всі свої дії. Це положення визначає особливість фінансового управління у ринковій економіці та необхідність аналітичного підходу до роботи. Проводиться аналіз фінансового положення не лише своєї фірми, але й підприємств, з якими вона пов’язана у виробничо-фінансовій діяльності. Інакше можливі неплатежі і банкрутство фірми навіть у тому випадку, якщо виробництво даної фірми знаходиться на належному рівні.

Отже, економічна самостійність  підприємства вимагає від його керівників вміння правильно обирати своїх партнерів. Без фінансового аналізу і обліку ризику неможливий також вірний вибір політики фірми: ані тактичної, ані стратегічної. Однією з особливостей управління компанією у ринковій економіці є проведення стратегічних досліджень, адже за умов нестабільності потрібно вміти оцінювати і прогнозувати можливі ризики. Стратегія управління має сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності підприємства. Недостатньо займатись лише тактичними питаннями, оскільки їх результати не забезпечують гарантованого ефективного функціонування фірми на перспективу. Важливість стратегічних рішень підтверджують дані американських вчених, за якими коливання прибутковості фірми на 80% визначаються вірністю стратегічних рішень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ііі. Сучасні тенденції в управлінні ризиками

    3.1 Зарубіжний  досвід в управлінні ризиками.

Проблеми пошуку ефективних механізмів управління ризиками, що виникають  при банківському проектному фінансуванні, вже досить давно досліджуються  в закордонній економічній літературі, а саме в роботах Дж. Сінкі, Дж. Сіднея, Е. Ріда, Л. Раула, Р. Евері, Ф. Стюарта  та ін. Серед російських науковців, чиї наукові праці присвячені дослідженню вказаних проблем слід відмітити Л.В. Серебрякову, В.О. Базднікіна, О.Е. Барінова, С.А., Воробйова, І.Ю. Солєва, В.Ф. Євдокімова, В.О. Кононенка, Ю.Г. Максутова, Р.Б. Нестеренка, І.І. Попкова, А.Н. Щербакова  та ін., а серед українських економістів  – Д. М. Гладких, В. І. Колєснікова, Г. Ю. Попову, О.Б. Фінкельштейн, В.М. Просяника, О.С. Гришину, А.Ф. Бурдюгова, В.В. Жукова, Т.В. Майорову, Л.Т. Кльобу, О.О. Ляхову таін. Але в той же час на сьогоднішній день не можна стверджувати, що існуючі  механізми управління ризиками проектного фінансування складають довершену  комплексну систему. Подальшого дослідження  потребує комплекс питань, пов`язаних з розподілом ризиків між всіма  учасниками зазначених операцій.

Вирішення проблеми управління ризиками, що виникають під час  проектного фінансування, є запорукою  ефективного управління інвестиційною  діяльністю вітчизняних підприємств, оскільки їх невирішеність спричиняє:

– підвищення процентів  за користування фінансовими ресурсами банків в рамках проектного фінансування та комісійних за оцінку проекту, організацію цих операцій, нагляд тощо);

– підвищення витрат за проектними роботами щодо підготовки техніко-економічного обґрунтування, оцінки всіх видів ефектів проекту, здійснення маркетингових досліджень та інших допоміжних передпроектних робіт;

– втрати часу на здійснення банками якісного аналізу проекту  від подачі заявки до ухвалення рішення  про фінансування, що пов'язано з  ретельною оцінкою передпроектної документації і великим об'ємом робіт щодо організації фінансування та створення банківських угрупувань;

– надзвичайно жорсткий контроль (фінансовий, виробничий, комерційний) за діяльністю компанії, що розробляє проект з боку інвестора (банківських угрупувань);

– втрату позичальником своєї незалежності (якщо кредитор обумовлює за собою право придбання акцій компанії розробника у разі вдалої реалізації проекту).

Сучасний комплекс методів  управління ризиками проектного фінансування включає ряд зовнішніх адміністративних заходів, внутрішньобанківські заходи попередження виникнення ризиків, базові методи управління ризиками (відмова, зниження, ухвалення і ухилення), а також галузеві методи. Основні  методи управління ризиками, що традиційно відносять до методів ухилення від  ризику, та можуть бути застосовані  в проектному фінансуванні, представлені на рисунку 6.

 

Як видно з рис. 6, одним із традиційних методів ухилення від ризикує страхування. Слід зазначити, що можливості використання цього механізму в рамках проектного фінансування дуже обмежені. Причинами цього є, насамперед, неможливість визначення адекватного страхового покриття, а також існування ряду специфічних ризиків, що не мають ринкової практики страхування. На нашу думку, додатковою гарантією страхування ризиків проектного фінансування можуть стати андеррайтингова компанія та компанія- інтегратор (рис. 7).

Запропопонована вище схема  передбачає, що андеррайтингова компанія займається оцінкою компанії-розробника і самого інвестиційного проекту, виробленням  умов страхування та підтриманням партнерських взаємин з компаніями – перестраховщиками. Страхова компанія та компанії – перестраховщики  забезпечують лише відповідний об'єм утримання ризиків і не витрачають ресурси на розвиток і підтримку  інвестиційного проекту.

Важливу роль в підтримці  стабільності запропонованої схеми  відіграє рівень регулювання збитків. Саме це обумовлює необхідність появи  компанії – інтегратора, яка буде спеціалізуватися на управлінні ризиками проектного фінансування впродовж довгих років. Відповідно, сама система контролю з боку компанії-інтегратора –  це система управління ризиками і  регулювання збитків між компанією  – розробником, страховою компанією  і компанією – перестраховщиком. У разі виникнення специфічних ризиків, компанія – інтегратор може взяти  на себе функції їх ідентифікації  та вибір найбільш доречного підходу  щодо управління ним: прийняття або  відхилення. У разі прийняття ризиків, компанія-інтегратор може також їх тарифікувати.

Безумовно компанія – розробник  проекту в найбільшій мірі зацікавлена  в пошуку ефективних механізмів захисту  від ризиків. Вона об'єктивно оцінює свої ризики і готова придбати відповідний  страховий поліс, який може бути первинною  заставою для банка кредитора. Але  слід пам`ятати, що, по-перше, страхові компанії пропонують послуги страхування  лише системних та найбільш вирогідних ризиків, а по-друге, в сучасних умовах вітчизняне законодавство не дозволяє банкам приймати поліс на страхування  проектних ризиків як забезпечення, оскільки існує велика ймовірність  того, що страхова компанія відмовиться  від виплати страхової суми. Саме введення в запропоновану вище схему  взаємодії учасників страхування  ризиків проектного фінансування андеррайтингової компанії, призведе до того, що страховикам  буде вигіднопрацювати з великою  кількістю інвесторів.

Запропонований механізм страхування ризиків управління інвестиційної діяльності в сфері  проектного фінансування можна вважати  одним із інструментів створення  адекватного ринку страхових  послуг, формування якого є запорукою  поширення операцій проектного фінансування, без яких сучасна банківська система  України просто не зможе ефективно  працювати. Використання данного механізму  дозволить зменшити втрати від системних  фінансових та специфічних ризиків  проектного фінансування, підвищити  ефективність прогнозування фінансових ризиків в короткостроковій та довгостроковій перспективі, що у результаті призведе до зниження рівня процентних ставок за кредит. Це стане запорукою розширення круга інституційних інвесторів, залучення комерційних організацій  – професійних учасників ринку  до здійснення операцій проектного фінансування. Безумовно, реалізація запропонованого  механізму вимагає системного підходу, доопрацювання чинного законодавства  і нормативних актів.