Управління ризиками в інвестиційній діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Економічні  тенденції впливу на методи управління ризиками

На сучасному етапі  у своїй практичній діяльності інвестори використовують як традиційні (запровадження лімітів, резервування, розподіл ризиків і збитків, хеджування, диверсифікація тощо), так і нові (математичні методи оптимізації, нормативи центрального банку щодо банківського інвестування) методи контролю за інвестиційними ризиками.

Розглядаючи різні підходи  до управління ризиками, ми спробували сформувати комбінацію методів, яка б дала змогу максимально ефективно управляти інвестиційними ризиками банків. Починати оцінку ризиків, слід відштовхуючись від фінансової інформації, яку банкові надає клієнт для здійснення інвестицій, тобто використовувати інструмент суб'єктивного методу оцінки ризиків – аналіз доцільності витрат. Перевага цього методу полягає в тому, що банк зазвичай використовує стандартні підходи до фінансового аналізу результатів діяльності підприємства, орієнтуючись на ідентифікацію потенційних зон ризику з урахуванням показників його фінансової стійкості. У подальшому доцільно цей підхід є виправданим за нестабільної економічної ситуації, оскільки дає змогу визначити вагомість впливу окремих чинників за  проектом на його загальну прибутковість і, відповідно до отриманих результатів, вжити заходів щодо зниження ризиків, пов'язаних з цими чинниками.

Окрім цього, аналіз чутливості дає змогу інвестору порівнювати інвестиційні проекти між собою.

Враховуючи те, що середовище реалізації інвестиційного проекту  динамічно розвивається, доцільно здійснювати аналіз сценаріїв розвитку проекту, який дає змогу оцінити вплив на проект одночасної зміни декількох чинників через вірогідність кожного сценарію. Сформувавши ймовірну картину реалізації інвестиційного проекту, банк отримує змогу чітко визначити, до яких нетрадиційних методів управління інвестиційним ризиком йому слід вдатися.

Найбільш привабливими методами управління ризиками є лімітування  та диверсифікація. Проте, для досягнення позитивного ефекту від управління цих двох методів замало, слід комбіновано  використовувати й інші способи  мінімізації ризиків, одним із яких є хеджування. За своєю суттю хеджування є процесом страхування ризику від  можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Зменшенню інвестиційних  ризиків сприяє також ретельне опрацювання  та узгодження умов договорів і контрактів між партнерами за інвестиційним  проектом, особливо стосовно прав та обов'язків  сторін за настання можливих негативних подій. Мінімізації інвестиційних ризиків сприятиме вкладання коштів в інтегрований бізнес, що охоплює основний проект і сферу постачання товарів та послуг для нього, а також сферу збуту продукції основного проекту, що дасть змогу знизити ризик неадекватної поведінки партнерів. Отже, інвестиційна діяльність банку нерозривно пов'язана з різного роду ризиками. Банки-інвестори свідомо беруть на себе певний ризик, оскільки повністю усунути його вони невзмозі. Тому, для того, щоб досягти якнайкращого результату, банки мають враховувати можливі ризики, вміти визначити той рівень ризику, на який наважується банк, і знайти шляхи мінімізації цього ризику.

Отже, нині у практичній діяльності інвестори використовують різноманітні методи контролю за інвестиційними ризиками. Серед способів їх обмеження можуть застосовуватися як традиційні методи (встановлення лімітів, резервування, розподіл ризиків і збитків, хеджування, диверсифікація та ін.), так і нові (математичні методи оптимізації, нормативи центрального банку щодо банківського інвестування). Зменшенню інвестиційних ризиків сприяє також ретельне опрацювання та узгодження умов договорів і контрактів між партнерами за інвестиційним проектом, вкладання коштів в інтегрований бізнес тощо.

 

 

Висновок

Невизначеність, що пов’язана  з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком. Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання проекту. При цьому важливим є проведення моніторингу ризиків. Моніторинг ризиків включає контроль ризиків на протязі всього життєвого циклу проекту. Якісний моніторинг ризиків забезпечує управління інформацією, яка допомагає приймати ефективні рішення до настання ризику.

Ризики класифікуються за джерелами виникнення на:

• політичні;
• господарські;
• форс-мажорні.

В залежності від причин виникнення ризики класифікують на такі групи: зовнішні ризики, внутрішні та інші ризики.

Аналіз ризиків  поділяють на два види: кількісний та якісний. Кількісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Існують такі методики визначення ризику проекту: аналіз чутливості реагування, аналіз сценарію, ринковий ризик (або бета-ризик), визначення точки  беззбитковості, дерево рішень, метод  Монте–Карло.

Найбільш розповсюдженими  методами зниження ризику є:

• розподіл ризику між учасниками проекту;
• страхування;
• резервування коштів на покриття непередбачених витрат;
• нейтралізація часткових ризиків;
• зниження ризику в плані фінансування.

В плані фінансування проекту  обов’язково повинні враховуватись  такі ризики, як ризик нежиттєздатності проекту, податковий ризик, ризик несплати заборгованості та ризик незавершення будівництва тощо. Захистити проект від таких ризиків можна шляхом отримання відповідних гарантій, які включаються в договори та контракти. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні / О.Д. Вовчак. – Львів : Вид-во Львівської КА, 2005. – 544 с.
2. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні / О.Д. Вовчак // Кредоін-вест. – 2006. – № 4. – 21 с.
3. Лапуста М.Г. Риски в предпринимательской деятельности / М.Г. Лапуста, Л.Г. Шаршукова. – М. : Изд-во ИНФРА-М, 1998.
4. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2000. - № 5. - C. 13-23
5. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74
6. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 3 жовтня. - C. 35-39
7. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60
8. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С.83-86
9. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 39-46
10. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 66-72
11. Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних проектів // Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 122-129
12. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13
13. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 5. - C. 34 - 38
14. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 79-84
15. Циба Т. Финансовые риски: суть, контроль // Регіональні перспективи. - 1997. - № 1. - C. 51-55
16. Ковшарь А. І., Еманова Г.М. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ РИЗИКУ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ІНФЛЯЦІЇ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
17. Мостенська Т.Л., д.е.н., проф., завідувач кафедри менеджменту,

Національний університет  харчових технологій, ВІСНИК ЖДТУ № 1,51

18. Михайлова Н., Кондрунина М. Обоснование ставки дисконтирования путем использования основных рыночных финансовых индикаторов доходности капитала//www. cfin.ru/finanalysis/discount_rate.htm;