Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2014 в 18:37, курсовая работа
Актуальність роботи пов’язана з бурхливим розвитком науки і техніки та поширенням науково-технічної інформації, внаслідок цього ми спостерігаємо, наскільки виросло значення науково-технічного перекладу.
Перекладацький та викладацький досвід показує, що для успішного набуття вміння вільно читати, розуміти та правильно перекладати науково-технічну літературу необхідні, крім загальних підручників та словників, практичні посібники з перекладу технічних текстів, які направлені на вивчення як лексичних, так і граматичних особливостей англійської мови.
Функції анотацій остаточно не визначені й не сформульовані, але більшість фахівців вважають, для них характерне виконання загальних функцій бібліографічної інформації, а саме: пошукової, комунікативної, оцінної.
2.1.Визначення та характеристика анотацій
Крім реферування важливим засобом наукової комунікації є анотування, що також часто використовується в референтській справі. Як зазначає В.Варенко анотування - це повторна обробка письмової інформації. Для того, щоб зафіксувати короткий зміст книги, статті, документа, пишеться анотація [3, 211].
За А.А. Вейзе, анотація - це стисла характеристика твору друку (їх сукупності або частин) з точки зору змісту, призначення, виду, форми та інших особливостей. Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того, зазначається, що нового несе в собі дане видання в зіставленні з іншими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необхідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтуванню користувачів інформації [4, 24].
В.Б. Григоров зазначає, що у документальних потоках, у системі документальних комунікацій у цілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту й форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність. Середній обсяг анотації 600 друкованих знаків [5, 201].
Слово “анотація” походить від латинського annotatio - примітка. Анотація - це коротка, стисла характеристика змісту та перелік основних питань книги, статті, рукопису тощо. Отже, анотація повинна дати читачу уявлення про характер, будову та призначення оригіналу.
Для того, щоб зробити анотаційний переклад, потрібно прочитати книгу або статтю, скласти план, потім сформулювати основні положення, зробити перелік основних питань. Стиль анотаційного перекладу книги або статті відрізняється вільним перекладом, головне дати коротку характеристику оригіналу.
Згідно з В.І. Карабаном при складанні анотацій науково - технічних статей необхідно дотримуватись певних вимог:
• Анотації повинні бути складені так, щоб їх зміст був доступний для засвоєння при читанні і водночас відображати найбільш важливі моменти першоджерела.
• Анотації повинні бути науково грамотні, не мати оцінки якості першоджерела і не відображати суб'єктивних поглядів автора.
• Анотації повинні бути написані лаконічною, точною і водночас простою мовою, не вживаючи складних синтаксичних конструкцій.
При складанні анотацій необхідно враховувати наступне:
• Анотація повинна розкривати, а не повторювати своїми словами заголовок джерела інформації;
• Обсяг анотації залежить від значимості анотованого матеріалу, його особливостей і призначення.
Для структури анотації характерні складові частини.
Наведемо деякі приклади анотації.
Ця стаття розглядає радіаційну небезпеку. Викладені загальні поняття про радіоактивність, яка небезпечна для людей; засоби захисту від радіації в сучасних атомних лабораторіях; умови роботи з радіоізотопами та їх перевезення. Стаття розрахована на широке коло читачів, які цікавляться радіацією.
Ivanov I.I.
Thermophysical properties of diatomic particle systems, interacting with the Kihara potential. Qualifying work of the bachelor on a speciality 6.070101 -
physics, specialization molecular physics”. - National Taras Shevchenko University of Kyiv, Faculty of Physics,Department of Molecular Physics. -Kyiv,2011.
Research supervisor: Dr. of Physics and Mathematics, Prof. Petrov S.M., prof. Of Department of Molecular Physics.
Using Monte -Carlo method density, internal energy, enthalpy, isobaric heat
capacity, isothermal modulus of elasticity, thermal expansion coefficient of diatomic particle systems were evaluated in a wide range of temperatures and pressures. The interatomic distance varied between 0 and 0.8. The diameter of the atoms, thus, varied in order to remain the volume of the molecule unchanged. The influence of non – sphericity of molecules on the thermophysical properties of the regarded fluid was analyzed.
Key words: isothermal modulus of elasticity, non –sphericity of molecules.
Іванов І.І.
Теплофізичні властивості системи двохатомних частинок, що взаємодіють за допомогою потенціалу Кіхари.
Кваліфікаційна робота бакалавра за спеціальністю 6.070101 – фізика, спеціалізація «молекулярна фізика». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, фізичний факультет, кафедра молекулярної фізики. – Київ, 2012.Науковий керівник: д. ф.-м. н., проф. Петров С.М., проф.. каф. мол. фізики.
Методом Монте-Карло розраховані густина, внутрішня енергія, ентальпія,
ізобарна теплоємність, ізотермічний модуль пружності, коефіцієнт теплового розширення системи двохатомних частинок, що взаємодіють за допомогою потенціалу Кіхари, в широкому інтервалі густин і тисків. Відстань між атомами варіювалася від 0 до 0.8. При цьому діаметр атомів змінювався таким чином, щоб об'єм молекули не змінювався.
Проаналізовано вплив несферичності молекул на теплофізичні властивості дослідженого флюїду.
Ключові слова: ізотермічний модуль пружності, несферичність молекул [21].
Анотація вміщює відомості про загальні напрямки, задачі та мету досліждення, надає більш конкретний опис тематики робіт, які виконані автором, пояснює метод дослідження, коротко висвітлює отримані теоритичні та експерементальні висновки, а також формулює загальні висновки.
2.2. Класифікація анотацій
У фаховій літературі існує безліч класифікацій анотацій залежно від:
- видів анотованої літератури (художня, наукова література, публікації тощо);
- цілей та функцій анотацій (видавнича, для масових бібліотек тощо);
- інформативності та глибини розкриття змісту документа.
Найвдаліша спроба типізації анотацій належить В. П. Леонову. Її головним критерієм є функціональний підхід, який дав змогу відрізняти анотації з урахуванням їх суспільного призначення. Згідно з вищевказаним, анотації поділяються на рекомендаційні та довідкові.
Рекомендаційна - дає характеристику й оцінку документа з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.
Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок і повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа [12, 20].
Н.Б.Зиновьева виділяє додаткові ознаки анотацій : засіб характеристики первинного документа; глибину згортання ін формації; форму подання інформації; рівень механізації інформаційних процесів, якими послуговуються під час складання анотацій; кількість джерел та ін.
Залежно від використаного засобу характеристики документа анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша - характеризує джерело загалом, аналітична - тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа [8, 208].
За критерієм глибини згортання інформації Е. І. Шамурин виділяє розширені та реферативні анотації. Розширена - крім характеристики твору може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація - це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту [18, 230].
У бібліографічній практиці за цим же критерієм виділяють три типи анотацій: формальні, пояснювальні та розгорнуті (аналітичні).
За В. А. Фокеевим формальна - вміщує додаткові відомості бібліографічного характеру, відсутні у бібліографічному описі. Пояснювальна - також містить ряд формальних характеристик, але вони стосуються не виду документа, а висвітлюють тип здійсненого автором книги чи статті дослідження. Найбільш інформативним типом анотації є розгорнута (аналітична) анотація. Крім формальних характеристик вона включає елементи аналізу предметно-тематичного змісту документа.
За формою виділяються традиційні та телеграфні анотації. Традиційні мають форму завершеного текстового повідомлення, а телеграфні подаються у вигляді формалізованого тексту, який за зовнішніми ознаками нагадує телеграфне повідомлення.
За ступенем використання засобів автоматизації анотації поділяються на інтелектуальні - складені людиною та формалізовані - створені за допомогою ЕОМ (Електронних Обчислювальних Машин).
Залежно від кількості опрацьованих джерел анотації бувають монографічні та зведені (групові). Монографічна - передає зміст одного тексту, твору друку, а зведена - декількох текстів, творів, тематично пов’язаних між собою.
За додатковою ознакою типізації „укладачів” анотації поділяють на авторські та неавторські, зважаючи на те, ким складений текст анотації - автором першоджерел чи іншою особою [17, 240].
С. Кулешов зазначає, що у практиці анотування мають місце різні типи анотацій, в яких поєднуються функціональні ознаки та засоби характеристики документа. Завдяки цьому і довідкова, і рекомендаційна анотація буває до того ж загальною, аналітичною або груповою [11, 24-27].
Іноді, типізуючи анотації, звертають увагу на те, які установи, для кого, з якою метою анотують документи, потім визначають, наприклад, видавничі, книготорговельні анотації.
На думку А.Е. Шиманова важливо усвідомлювати, що на практиці окремо взята анотація має ознаки, властиві різним її типам. Тому, наприклад, довідкова анотація одночасно може бути й загальною, і традиційною, і монографічною, й інтелектуальною, і неавторською. До того ж на практиці не завжди просто чітко визначити тип конкретної анотації, оскільки існують різноманітні проміжні форми. Іноді елементи, характерні, скажімо, для довідкової анотації, можуть бути і в рекомендаційній.
У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багатоаспектних документів. За допомогою анотування здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а також випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готуються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити себе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування [20, 131].
Отже, і реферати, і анотації широко застосовуються
в інформаційній та видавничій діяльності.
У цілому ж, реферативна інформація сприяє
найбільш повному та точному складанню
пошукових образів документів, є основою
для складання оглядів літератури та засобом
міжнародного обміну інформацією.
2.3. Аналіз тексту анотації до наукових статей
Наукову статтю без перебільшення можна назвати одним із основним джерел науково-технічної інформації. За довгу історію наукового пізнання наукова стаття, як завершена наукова праця, набула ознак стандартизації.
На думку В.Б. Григорова , процес оформлення результатів наукової праці передбачає дотримання певних стандартів. Наукова стаття має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях слід стисло, логічно і доступно відображати результати дослідження . Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.
Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.
У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Текст краще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення одних і тих самих слів і виразів.
Информация о работе Особливості перекладу анотацій наукових статей